Сто років тому під Рівним відбулася битва про яку мало що відомо на сьогодні. 
На картині: 6-та січова стрілецька дивізія УНР, 1919
Тоді Польська армія та збройні сили УНР, які стали союзниками після підписання у квітні 1920 року Варшавської угоди, боронили Волинь від навали червоної Москви. До міста рвалася Перша кінна армія, яку очолював Семен Будьонний.
Третього липня Польська 3-тя дивізія з боями відійшла на Рівне через поразку одного з кавалерійських підрозділів, який знаходився південніше від міста. Вночі полки опинилися на височинах в районі Білої Криниці, де переночували. А четвертого липня опівдні вояки були вже в Рівному. У місті знаходилось багато відділів польської кавалерії та вантажних автомашин з різним майном. Артилерія «будьонівців» вела інтенсивний обстріл з південного та східного напрямків.
Полковник Шеволя-Вєчоркєвіч, командир 9-го полку легіонів, наказав батальйонам зайняти позиції на дорозі Корець-Рівне на захід від дороги з села Тютьковичі. Восьмий полк знаходився на позиціях висота 222 у напрямку до села Басів Кут. Батареї третього полку польової артилерії зайняли позиції на захід та схід від міста Рівне. Спостерігачі бачили кавалерію Будьонного в похідних колонах, що рухалась від села Біла Криниця на Рівне. Розвідувальні відділи ворога фіксувалися у напрямку на Городище та Бармаки, а також на південь від шосе в районі Колоденка-Корнин. Вони з’ясовували оборону поляків в районі Басового Кута та Нового Двора.
Також червона кіннота перетяла залізницю на Здолбунів. В обідню пору ворог розпочав атаку в напрямку на форт № 6, Новий Двір, Рівне, щоб збити з позицій 8-ий та 9-ий польські полки. Перша та третя батареї розсіяли ворожу кавалерійську атаку в напрямку форту та Нового Двора, перед позиціями 8-го полку легіонів. Друга батарея поручника Адама Еплера, один танк та піхота обороняли Рівне у напрямку шосе. Атака більшовицьких кавалеристів провалилася. Але вони обійшли Рівне з півдня та опанували дорогу на Клевань. Тому польські підрозділи були змушені залишити місто та відійти на північ, за Горинь у напрямку Олександрії. За річкою 3-тя дивізія піхоти легіонів з’єдналась з 6-ю дивізією піхоти, а пізніше з 1-ою дивізією піхоти легіонів. Командування прийняло рішення відбити Рівне у будьонівці. До речі, про цей факт радянські дослідники не дуже любили згадувати.
Сьомого липня польськими частинами здобуто плацдарм біля села Метків. 9-ий піхотний полк разом з артилерійською групою поручника Забковського отримав завдання переправитись через річку і зайняти фільварок Бегень. Розвідка, ховаючись в тумані, з’ясувала що міст частково розібраний і його боронить ворожа піхота. Також було виявлено позицію ворожого кулемета на схилі пагорба. Польські артилеристи сильним вогнем з близької відстані знищила кулеметну позицію і дали можливість піхоті відновити міст та перейти на протилежний берег.
Місто Рівне було відбите стрімкою атакою 1-ої дивізії легіонів дев’ятого липня. З північного сходу на місто рушили підрозділи 1-ої бригади піхоти легіонів під командуванням Стефана Деба-Бєрнацького. Відбулися зустрічні бої біля Забороля та Малого Житина. До міста йшли швидким маршем. Вночі була сильна злива та гуркотів грім. Перед світанком колона першого полку вийшла на північно-східні околиці міста, де розпорошила ворожі кінні підрозділи. О годині 5-тій на світанку місто було цілком опановане. Перший полк захопив 5 гармат, 6 кулеметів та 1 танк, втративши тільки 4-рьох солдатів, які отримали поранення. Цілий день у Рівному тримали оборону 1-ий та 5-ий полки піхоти та 11 полк уланів.
О п’ятій годині вечора після артилерійського обстрілу червона кіннота знову пішла в атаку на місто, але успіху не досягла. Увечері змінилась обстановка на українському фронті і частини у місті отримали наказ від генерала Рашевського залишити позиції вночі. Після 21-ої години на західній околиці Рівного, де йшла дорога на Клевань, оборонці почали збиратись до відступу. За цей день боїв у місті 1-ий полк втратив 10 вбитих (у тому числі один офіцер – поручник Барташевич) та 87 поранених. Про втрати 5-го полку та уланів на сьогодні не відомо.
Українська 6-та січова дивізія під командуванням Марка Безручка займала лінію оборони по річку Стир від села Новосілки до Рафалівки.
З 13-го по 23-тє липня 1920 року тут відбувались важкі бої. Дивізія тримала майже 20-ти кілометрову смугу у багнистій місцевості. Польське керівництво вважало, що більшовики будуть захоплювати переправу в районі Рафалівки та Ваража. Але вона добре проглядалась з навколишніх пагорбів. Марко Безручко та його заступник Всеволод Змієнко розуміли, що ніхто по відкритій місцевості сюди не піде, а скоріше за все ворог буде обходити ці позиції або з півночі, або з півдня. Нарешті на їхнє прохання поляки надали для підсилення один піхотний батальйон та один ескадрон кінноти. Прорив дійсно стався, але якраз на позиціях польського батальйону. Дивізія була розірвана на три частини, які не мали зв’язку між собою. Штаб та штабова сотня билися в оточенні. Польське командування, дізнавшись про скрутне становище 6-ої дивізії, кинуло в атаку вісім батальйонів. Частина дивізію силою 200 багнетів зі штабом зуміли ліквідувати прорив більшовиків біля села Озерці і організувати вигідну позицію для артилерії. Артилеристи прицільним вогнем знищили ворожі підрозділи, які вже встигли перебратись на правий берег ріки Стир.
