Поняття літньої відпустки існувало і на початку минулого століття, тому кожна рівненська родина переймалася питанням як і де відпочити. У рівненських газетах весняно-літнього періоду частенько подавалися оголошення власників сільських садиб про здачу в оренду на літній період будиночків.
До прикладу, адміністрація цукрового заводу села Житин здавала кімнати або цілі помешкання в «давніх палацах» для відпочивальників. Причому, дачники користувалися послугами сільської пошти, телефону, плавали в басейні, каталися на човнах та розважалися в аматорському театрі. Овочі та фрукти пропонувалися «за безцінь».
Ще одне оголошення в газеті пропонує літній відпочинок в Клевані: санаторій пана Балінського здає кімнати на літній сезон. Інформація за адресою: м. Рівне, вул. Галлєра, 10-а, у пана Балінського.
У 1920-1930-х роках модним вважався відпочинок, який називався туром вихідного дня. На суботу-неділю група подорожуючих, найчастіше — школярі, відвідувала якісь історичні місця або відпочивала на природі, біля водоймища чи в лісі. У період шкільних канікул залізниця навіть запроваджувала дешеві проїзні квитки на поїзд до історичних місць на околицях Рівного та за межами воєводства.
У Рівному до літнього сезону приводили в порядок береги річки Устя та озеро на Басовому Куті. Спеціально збудували басейни для дорослих та діток, залишки фундаментів від яких ще пам'ятають мої однолітки. У моду входили відкриті та напіввідкриті купальні костюми, молодь розважалася на пляжах, фотографувалася. Люди з околиць Рівного і навіть з навколишніх сіл збиралися на березі Усті, щоб поплавати в тоді ще чистій воді, пограти на піщаному березі у футбол чи волейбол.
Повернуся до спогадів рівнянки Галини Ціолковської-Модли стосовно місцевих пляжів: «У мене лишилися дуже приємні спогади від поїздок за межі міста. Часто ми їздили до Решуцька, який розташований приблизно за дванадцять кілометрів. В неділю вранці ми сідали на потяг і дуже швидко діставалися Решуцька. Там була дуже чиста річка Горинь. Були також прекрасні ліси. В цілому — дуже гарний краєвид. Під час війни ми ходили до Решуцька пішки. Там жив єврей, який мав магазин. Поруч був напис: «Вхід на пляж. Човни, морозиво, пиво, квас». Одного разу батьки винайняли у когось ліжко, стіл, крісла, примус і ми на місяць поїхали до Решуцька. У цій поїздці я пам'ятаю луг, на якому мама носила на руках мою молодшу сестру і страшні, великі мухи, до цього часу дуже боюся мух. Ближче до Рівного можна було купатися в величезному ставку між Рівним і Басовим Кутом. Щоб потрапити туди, треба було йти яром біля парку, далі був пагорб і в низині було озеро з прекрасною чистою водою. Ми ходили туди з друзями плавати та засмагати».
Власне, за Польщі біля Рівного розпочав роботу курорт з лікувальними водами. Якість та цілющі властивості степанської води виявилися на диво чудодійними. Ідейним натхненником та ініціатором будівництва санаторію був місцевий ксьондз Теодор Чабан, який вислав до Варшави зразки води та грязі на дослідження і отримав найвищу медичну оцінку. Тоді він викупив Солоне болото у місцевого землевласника і почав розбудову санаторію. Назвав його на честь місцевості «Солоні грязі», і вже за короткий час тут стояло кілька котеджів із загальною назвою «Курорт Гута Степанська». Курорт мав два джерела мінеральних лужних вод із значним вмістом солі та заліза, багаті поклади торфових грязей для ванн та компресів.
На лікування сюди приїжджали багатії з Варшави, Любліна, Львова та західноєвропейських столиць. За одну ванну платили до трьох злотих. Тут, виявляється, працювали висококваліфіковані медичні працівники з дипломами Варшавського та Санкт-Петербурзького медичних університетів.
