Вже зовсім скоро Антон Радько із Сарн, що на Рівненщині, разом із ще трьома професійними бійцями представлятиме Україну на одному з найбільших азіатських промоушенів «Rebel Fighting Championship», що відбудеться 29 квітня у Шанхаї (Китай). З борцем і тренером спілкувалась редакція Північ-інфо.
28-річний Антон Радько із Сарн, що на Рівненщині – професійний боєць високого класу, що представляє Україну на міжнародних змаганнях. Крім того, він вкладає свої сили у виховання підростаючого покоління, тренуючи дітей одразу у двох містах північної Рівненщини – у Сарнах та Дубровиці.
На початку березня Антон виступив у Рівному на професійному турнірі зі змішаних єдиноборств «WEST FIGHT 26: COLOSSEUM», де одержав перемогу над важчим за себе суперником.
Пізніше він зазнав поразки у Вільнюсі, Литва, на турнірі «Bushido/King of Kings – KOK World Grand Prix 2018». Антон програв за роздільним рішенням суддів по очкам, крім того, на двадцятій секунді поєдинку суперник попав йому пальцями в ліве око, через що він не міг ним нічого бачити майже увесь бій, що і не дало борцю викластись на повну.
Як прийшли до цього спорту, чи займались ще чимось? З чого почалось Ваше захоплення бойовими мистецтвами?
Спочатку у 2006 році я рік займався боксом, потім пішов у армію на 2 роки. В 2010 демобілізувався і рік займався кікбоксингом і тхеквондо, їздив по заробіткам. Потім зрозумів, що хочу жити по-іншому, побачив по телевізору клітку і зрозумів, що це те, що я все життя шукав. І так я у 2012 році в 22 роки познайомився з Романовичем Богданом, тренером з Рівного, і почав 3 рази в тиждень їздити до нього на тренування. Так я проїздив три роки. Ще рік їздив по різних залах: вільна боротьба, бразильське джиуджитсу. В цей час працював на двох роботах, але грошей постійно не вистачало, тому осів в Сарнах. В Рівне їздити перестав, лише інколи виривався. З того часу, з 2014, почав тренувати і тренуватися переважно зі своїми учнями.
Як давно тренуєте дітей? Як виникла ідея створення академії?
Я завжди собі ставлю високі цілі, тому зі звичайної секції з ММА я розвинув це до академії, в якій чотири види єдиноборств: панкратіон, греплінг, вільна боротьба, кікбоксинг. Академія функціонує в двох містах – в Сарнах і Дубровиці. Зараз у нас займається приблизно сотня чоловік, від п’яти років і до старості.
Чи є ще люди, що займаються цим на півночі Рівненщини?
В цих районах більше ніхто не займається.
Ви часто їздите з дітьми на змагання? Чи важко справлятись з дітьми?
Їздимо на змагання один-два рази на місяць, тому що ми рухаємося в 4 напрямках, тому змагань багато. Важко,але я справляюся, тому що в мене жорсткі умови і залізна дисципліна, тому ми і називаємося Берсерки.
Тренуєте лише хлопчиків, чи дівчаток теж?
Треную всіх, але в нас доволі жорсткі умови, тому дівчата, як правило, не затримуються. Часом хлопці, й ті приходять і йдуть, бо важко.
Створення цілої академії – нелегка справа. Тим паче там, де таких закладів ще не було. З якими труднощами зіткнулись на цьому шляху?
Труднощів просто тьма! Тому що, в першу чергу, це фінанси, яких потрібно дуже багато. Ще була проблема з приміщенням. Знайшли, зробили ремонт своїми руками і за свої гроші. Зараз влада потроху почала допомагати, коли ми заробили визнання своїми результатами, а спочатку все було виключно на голому ентузіазмі.
Який у вас улюблений вид єдиноборств?
Мені подобаються всі види: боротьба, бокс, кікбоксинг, греплінг, дзюдо… Я просто їх потім змішую в свій вид ММА.
Як проходять ваші тренування, чи щодня тренуєтесь? Можливо, дотримуєтесь дієти? Чи є шкідливі звички?
Тренуюсь кожен день, окрім неділі, але не так, як потрібно. На жаль, не маю спаринг-партнерів та належного графіку, бо багато треную дітей. А взагалі, головна причина, через яку я не можу викладатися на повну, це дві міжпозвоночні грижі. Дієти не дотримуюсь, бо життя одне. Не хочу себе в рамки заганяти. А шкідливих звичок немає.
Як можна, на вашу думку, ще розвивати єдиноборства в регіоні?
Єдиноборства почнуть краще розвиватися тоді, коли батьки будуть доносити дітям, а особливо хлопцям, що єдиноборства – це одна зі складових виховання чоловіка. І ще одним важливим фактором є підтримка влади, бо зараз єдиноборства розвиваються майже на голому ентузіазмі тренерів та спортсменів.
Чи буває у вас «мандраж» перед боєм? І якщо буває, то як це проявляється?
Мандраж буває постійно, це не страх перед суперником, а переживання через те, що на тобі лежить відповідальність, що ти можеш зробити щось не так, що не покажеш все, на що здатний і так далі. Але це зазвичай проходить, коли октагон зачиняється.
Від чого, на вашу думку, від яких факторів залежить перемога у професійному поєдинку?
Перемога залежить від маси факторів: як ти готувався, спав, їв, який настрій в тебе, чи є травми якісь, чи небуло стресів, який образ життя ти ведеш, просто банальна фортуна і таких факторів дуже багато.
Як познайомились з дружиною?
Познайомилися в нічному клубі і це було кохання з першого погляду.
Чи присутня ваша дружина на всіх боях? Як ставиться до цього захоплення, можливо, сама займається?
Дружина присутня на всіх боях в Україні, бо за кордон я з представником їжджу. Ставиться до захоплення позитивно, звісно, дуже переживає, але підтримує в любому випадку і завжди каже правду, типу, ти там затупив, а там красава. Сама займається, але для себе. Трохи стрейчингом, боксує, фітнес.
Чи встигаєте відпочивати?
Відпочивати часу немає, бо графік насичений, вдається тільки тоді, коли ми разом кудись їдемо. Стараємось при можливості подорожувати, бо життя одне, і з нього треба брати по максимуму.
Чи є у вас так званий «ринг мрії»? Площадка або змагання, де б хотілося виступити?
Звісно, ринг мрії це UFC, але такому, як я, туди навряд чи вдасться пробитись. Я маю на увазі, що бійці, які туди потрапляють, конкурують на високому рівні. Я ж не маю поблизу навіть спаринг-партнерів відповідного рівня для тренувань.
Прим.: UFC – це міжнародна спортивна організація, що займається підготовкою і проведенням боїв змішаного стилю, а також проводить змагання за світову першість зі змішаних бойових мистецтв.
