Безальтернативні: чому досвідчені міські голови можуть знову виграти вибори на Рівненщині

Безальтернативні: чому досвідчені міські голови можуть знову виграти вибори на Рівненщині
0
967
0
Безальтернативні: чому досвідчені міські голови можуть знову виграти вибори на Рівненщині

Вміння домовлятися – одна з визначальних якостей для досягнення успіху в політиці. Це вміння дуже необхідне для політичних маневрів всеукраїнського масштабу, а для рівня міст та містечок – воно життєво важливе. Не вмієш майстерно домовлятися – вибори міського голови не виграєш. А виграєш – то довго не пропрацюєш і отримаєш імпічмент. Бо мер у місті – це не політичний лідер, не совість нації й не економічний геній, не супергосподарник. Мер – це своєрідний директор акціонерного товариства. Найнятий працівник, який не тільки має зібрати голоси звичайних робітників, а й отримати погодження і підтримку в раді акціонерів. Чи як там можна назвати представників основних груп впливу в містах. Ну і під кінець каденції кожен мер, як і директор акціонерного товариства, дуже прагне потрапити на почесне місце в ту саму раду акціонерів з вагомим правом голосу.

Не важливо, виходець ти з комунальної сфери, вчитель чи лікар, - головне вміти йти на компроміси, відстоювати свої інтереси і відчувати настрої виборців. Ті, що в піраміді Маслоу лежать на багато нижче самореалізації та жаги до справедливості.

Так, мер-старожил підсвідомо поступово починає орієнтуватися на консервативних виборців. Чому вживаю саме визначення «консервативні» - та тому, що це не завжди бабці-пенсіонерки. Консервативні виборці рідко змінюють свої позиції. Їх основні тези «тільки щоб не було гірше», « всі вони однакові», «вся влада краде, а хто каже, що не краде, той краде вдвічі більше», «вся влада від бога», «ці молоді тільки говорити можуть і так далі». І в ситуації відсутності рівнозначної альтернативи консерваторами стають навіть ті, хто ніби то дотримується прогресивних поглядів. Головне правильно зіграти на цьому, дати зрозуміти що зміни можуть бути, але не зараз. А зараз краще обирати стабільне сьогодні. Мало того – велика політика і державницькі інтереси десь далеко, а комунальні проблеми, сміття і дороги ось тут поруч. І тут те стабільне сьогодні для консерваторів дуже важливо.  І круті концепції розвитку, дорожні карти реформи - для них не більш ніж красива цяцька, а заасфальтована яма у дворі та новий тролейбус – це результат. І байдуже що все це можливо зроблене не дуже якісно і з переплатою. Але ж є.

Пробити цю стіну для нових альтернативних кандидатів дуже не просто. Якщо ти звичайно не є наступником чинного мера-акскала, який помазав тебе в на керівництво. Можна стати хіба що його омолодженою версією в очах консерваторів. Інакше доведеться шукати підтримки у всіх інших категорій виборців. А робити, то ой як не просто. Там інтереси набагато роздробленіші й звести їх до спільного знаменника - ще те завдання. Одні хочуть домінування всього національного, інші рівності та соціальної справедливості, ще одні – швидких рішень і миттєвих перемог. До того ж всі вірять у тільки свого лідера і тільки свою правильну і єдину чесну партію. А у тих партій лідери з верху до низу - наполеони. З своїми наполеонівськими планами на «шматочок щастя» у владі. І навіть якщо допустити, що всі вони чесні й безгрішні – домовитися між собою навряд чи зможуть. Могли б домовлятися – давно були би вже при владі. Та й підтримати когось одного нового альтернативного важко, бо на його місці хоче бути кожен з тих лідерів. А тут ще й старий перевірений очільник міста завжди пропонує досить смачні коржики до чаю, і не тільки коржики… До коржиків у нього є що запропонувати, бо він то не перший рік при владі, і навіть  коржикову "пекарню" побудувати встиг. А грубі гроші, знаєте, аргументи солідніший за високу ідею.

Важливим фактором успіху і незалежності таких мерів від політичних течій стала і фінансова незалежність. Бо коли заходиш на посаду голий-босий, то хоч не хоч, а мусиш всіх слухати і бути поступливим. Але минає рік, два, п’ять  і грамотна міська політика  з тендерами, керівниками комунальних підприємств, земельними питаннями  дозволяє суттєво «підлататися». І хата уже є, і машина велика і діти не бідують. Зрештою скільки там людині треба для щастя. І що важливо -  свої перевибори можна профінансувати власним коштом. А потім хай приходять  охочі домовлятися в головний кабінет міста самі, ще й мотиватори для важливих питань захоплять. Спитайте-но, з ким треба все рішати в містах мерів-старожилів. Абсолютно все.  І важелів впливу на хитрого і мудрого старожила не так багато. А з настанням децентралізації – їх стало ще менше. Його не подушиш адмінресурсом, у нього самостійне фінансування з держбюджету, максимум що – субвенцій не даси. Але без того можна прожити.  Єдиний важіль – це натиснути через правоохоронців. Але тут теж ризиків багато - навіть обшук і сидіння в СІЗО не дають гарантій усунення мера від влади. З нашою то ефективністю правоохоронної системи… Максимум буде трішки поступливішим у переговорах.  Знаючи про все це, з мером-старожилом простіше домовитися чим воювати. Приклад скандального Кернеса, думаю, нікого вже не здивує.

Саме тому значна частина мерів-старожилів не належать до політичних партій. Принаймні публічно. Зате вони завжди підтримують партію влади. Назва, прапор, кадровий склад цієї партії міняється, але принципи – ніколи. Меру-старожилу в силу досвіду ці принципі зрозумілі, і вони завжди можуть бути відправними точками для переговорів.

Не є одноосібним лідером міський голова і в сесійній залі. Ні, є таланти, які примудряються разом з собою і більшість в місцеву раду провести. Але це не про міста на Рівненщині. Та й багато в яких регіонах. Який би не був прекрасний міський голова – без більшості він буде міським головою недовго. Антимерська більшість в раді, недовіра і секретар в статусі в. о. міського голови. Який би ти не був сильний і чесний народний мер – спускайся з рожевих хмаринок, прив’язуй поні-єдиногорога біля сесійної зали і йди домовлятися. Хочеш одноразово, а хочеш – бери постійний абонемент у фракцій. Коаліція називається. Правда той абонемент не безплатний, за нього прийдеться представників більшості не тільки замами робити, а й інші посади і доступ до потоків роздавати. Не готовий до цього і став в позу – отримав імпічмент і домовлятиметься вже твій наступник. В процесі цих переговорів  досвід і вміння обкрутити навколо пальця дуже стануть в пригоді. Тут, як то кажуть, хто хитріший і виторгує собі найкращі умови  - той  і молодець. А ні, то буде сидіти в кріслі з важним виглядом і надутими від пихи щоками як англійська королева, але без права щось вирішувати самостійно.   

Ну й на самі кінець, мер-старожил завжди має домовленості з так званою елітою міста, основними групами впливу. Це не тільки й не стільки політичні сили, як фінансово-промислові групи і така інше в тому ж дусі. Ці домовленості можуть ситуативно змінюватися, але ті, хто акумулював вплив та фінансовий ресурс, мають чітко розуміти, що завжди простіше домовитися з «старим негідником» чим  пускати нового і вибудовувати нову конструкцію стримувань та противаг. Зрозумів суть – вибудував таку конструкцію – мерствуй собі скільки влізе.

Сукупність таких факторів якраз і призводить до того, що на виборах, в тому числі й наступних, найреальнішими конкурентами мерів-старожилів можуть стати самі мери-старожили або ж їхні помазаники.

Але й Акела як відомо промахнувся. Все не так безнадійно. Змінити першу особу міста можливо. Але тільки маючи чітку стратегію і формат протидії усім перерахованим факторам. Але про це уже в наступному дописі.

P.S. Це лише моя суб’єктивна думка, яка не претендує на істину.

 

 

 

0
Політика # вибори
Щоб отримати доступ до усіх коментарів або залишити відгук потрібно: