Куточок Тараса Шевченка — одна з найбільш мальовничих місцин у парку його імені. Щоправда, таким пам'ятник поету був не завжди. У 2015 році до чергової річниці перепоховання Тараса Шевченка міська влада оновила куточок Великого Кобзаря у міському парку. Саме у цьому закладі культури і відпочинку уперше у Рівному з'явився пам'ятник великому українцю. Сучасний пам'ятник з ним немає нічого спільного.
Доля першого пам'ятника Шевченку невідома
У 1939 році, коли в Рівному встановили радянську владу, одним з перших її рішень (жовтень 1939-го) було рішення про створення на території колишнього фільварку «Гірка», що належав князеві Любомирському, міського парку культури та відпочинку. У 1940 році з нагоди 125-річчя з Дня народження Тараса Шевченка парку присвоєно його ім’я. Як ішлося у постанові Ровенської міської ради від 5.01.1940 року «Про перейменування назв вулиць і парків м. Ровно», «...зважаючи на численні прохання трудящих, перейменувати парк Любомирського на Парк імені Тараса Шевченка». Навесні 1941-го з нагоди 80-річчя з дня смерті Тараса Шевченка в парку було встановлено перший пам’ятник Великому Кобзареві. Був він доволі скромним і мав вигляд погруддя на звичайному постаменті. Це був перший пам'ятник Кобзареві у Рівному. На жаль, автор проекту невідомий. Це була так звана серійна типова скульптура невисокої художньої цінності, виготовлена з бетону. Точно такі ж погруддя у 1926 році були встановлені в Ашхабаді, у Києві, на території Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Історики припускають, що ймовірно автором погруддя був хтось із викладачів чи студентів академії 20-30-х років минулого століття. Виробництво цих погрудь було поставлено на конвейєр.
Післявоєнний пам'ятник Тарасу Шевченку у Рівному, 40-50-ті роки ХХ століття.
Розташовувався пам'ятник при вході до парку, там, де нині головний вхід зі сторони вулиці Соборної. Подальша доля цього пам'ятника невідома. Можна припустити, що він був зруйнований під час війни. Адже на території парку точилися запеклі бої під час наступу німців. Навіть, якщо він вцілів тоді, то сумнівно, що окупанти, перетворивши парк на руїни, залишили б неушкодженим пам'ятник Шевченку. Існує ще одна версія, що рівняни-патріоти вночі демонтували пам'ятник і заховали, де він і залишався до кінця війни. Офіційного підтвердження цьому немає. Однак, в одному з післявоєнних документів виконкому міської ради, датованих 1946 роком, що зберігся у державному архіві, йдеться про те, що після визволення Рівного погруддя Шевченка було встановлено на те ж місце, де воно було до війни. Але про походження пам'ятника — жодної згадки.
Біля пам'ятника Шевченку у парку, кінець 40-х років ХХ століття. З особистого архіву тогочасного директора парку Ткачука.
Як свідчать архівні документи, у 1947 році погруддя з постаментом було реконструйовано і перенесено на нове місце — на центральну площу парку, туди, де нині куточок Кобзаря. Тільки виглядала ця місцина тоді по-іншому. Пам'ятник з викарбуваними на постаменті безсмертними рядками: «І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій...» був оточений густими зарослями старих дерев та кущів. Поруч — невеликий квітник і лавки для відпочинку. В обхід пам'ятника йшли алеї. Там, у гущавині зелених насаджень полюбляли усамітнюватися закохані пари. Утім, як і нині, біля сучасного куточка Кобзаря, так і тоді, біля його підніжжя частенько влаштовували фотосесії рівняни та гості міста.
Рушничок Великому Кобзареві
У березні 1963 року з нагоди 150-річчя від дня народження поета Рівненський міськвиконком ухвалив рішення про капітальну реконструкцію пам'ятника. За проектом скульптора Шульмана та архітектора Герасименка було створено пам'ятник поету з куточком природи з типовою українською рослинністю. Урочисте відкриття відбулося у липні 1964 року. Оновлений куточок з пам'ятником поету невпізнанно змінив зовнішній вигляд центральної площі парку, став його окрасою на довгі роки.
Майстри-озеленювачі виконали копітку роботу з горизонтального переміщення грунту з передньої частини ділянки на задню, аби наблизити рельєф до природнього. Згодом було ліквідовано доріжки в обхід пам'ятника, лавки. Викорчували дерева нехарактерні для українського пейзажу. Натомість висадили ялину звичайну, дуб, клен, липу, граб, черемху. Обабіч сходів, що вели до пам'ятника, влаштували два квітника. А квіти на них висадили так, щоб складалося враження українського вишиваного рушника. Біля підніжжя гранітного пам'ятника — дзеркальне мініатюрне озерце, до якого нахилилася плакуча верба. Щоправда, нині і верби немає, і озерце-басейн перетворили на банальну клумбу.
На гранітній стелі – барельєфні зображення героїв його безсмертних творів Кобзаря з кобзою і викарбувано напис: «І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на Землі».
Після останньої реконструкції куточок учергове дещо змінив свій вигляд.
Світлана Калько, спеціально для сайту «ВСЕ»
