"Кіборг" з Донецького аеропорту: "Сьогодні мій другий день народження"

0
1033
0
"Кіборг" з Донецького аеропорту: "Сьогодні мій другий день народження"

Сьогодні у мене другий день народження.
Ніколи не забуду те дизельно-гортанне муркотіння нашої "ластівки".

***
20:45. В навушниках , якими ти запопадливо заткнув вуха, перед тим як відбиватися - так, наче законопатив себе герметично в броні від грому «розривних», починає будильником тріщати Pantera “I’m broken”, різко вириваючи тебе зі сну після першої самостійної зміни на КСП Нового терміналу ДАПу.
Плита броніка вичавлює з грудей, надгробком, тяжкий видих, закіптявілий від АТОшного «Marlboro» – так ми називали винниківський «Jin Ling», що виготовлявся без акцизок на підпільному заводику батька твого колишнього одногрупника з рафінованого львівського юрфаку. Каска накладена на голову перед сном (бо зі стелі КСП частенько шось сипалось від прильотів), ліниво сповзає на лоб і кріпиться під підборіддям.
Тут вже ніхто не бравує – і навіть ті, хто заходив в аеропорт без плит, а тільки в чохлах від бронежелету, швиденько розібравши листи сталі - залишені від попередників, - що слугували додатковим захистом барикад, запакували свій натільний захист такими «зайвими» в Пісках бронепластинами.
В 5-тилітровій пляшці з льодом хтось наколов "фрешу" – значить буде кава. Гаряча, густа і солодка, майже як вдома, коли ти вариш її у турці на батьківській кухні. Думки про неї гріють не гірше хімічного пакетика, зтовченого вологою устилкою берців. Треба ж таке - з Києва взимку 2014-ого аж під Донецьк рік по тому знадобилось зовсім не те, чого вчили на профільній кафедрій конституційного права.
Приспічило до вітру. Вкотре співтиха лаєш себе за вибраний напередодні виходу на бойові волонтерський теплий комбінезон без блискавки в тактично необхідному місці. Щоб полюрати доводиться розстібати бронік.
Обережно, як коло дитини-немовляти, яка щойно заснула після всеношного вереску, пробираєшся повз спальники бійців, що сплять покотом після бойової зміни. Сон дає їм єдиний прихисток від війни і холоду, дає тишу, за яку усі так чіпляються, щоб не зірватися в прірву, не впасти у штопор, як наш АГСник після загибелі Любчика в ніч на 1 січня.
Дорогою в термінал навпомацки чіпляєш руками розверзлий, після прямого влучання сєпарської «мухи», алюміній дверей КСП. Ззовні ці двері «надійно» завішані цупким рядном зі слідами замерзлої крові - від протягу, світла і повітря, прогрітого з середини сопінням солдатів у спальниках, що є чіткими орієнтирами для ворога вночі, такими ж помітними у «тепляк», мов сигнальні вогні ще недавно діючої «злітки» повітряних воріт Донбасу.
Іноді тобі здається, що тепляк то, напевне, збільшого шайтан-труба, ніж РПГ-7Д, бо він уміє не просто знищувати кумулятивом, а вишукувати життя ворога. Серед завалів непотребу і суцільно-сірих холодних стін та щілин терміналу, він розрізняє навіть прихований балаклавою і страхом принишклий подих, робить навіть, здавалося, надійне укриття лиш сумнівним прихистком від навісної траєкторії ВОГа чи гранати.

Згадалося з роботи на «Позитиві»:
- Механік… Механік, шахта знову мені світиться.
- То бліки, Лісник. Pulsar так часом лагає.
- Старий, там точно шось є, а до «Тишини» їм всього метрів з десять.
- Замахав ти, літьоха.

- Яструб, Яструб, я Механік, прийом. У нас світло в шахті, дай добро на «мохнатку».
- Механік, зараз знову на звук йобнуть по вас.
- Яструб, ми рухом, ти ж мене знаєш. То шо – плюс?
- Плюс.
- Тишина, я Механік. Заляжте. Мохнатка в шахту через 2 малєнькіх.
- Я - Тишина, плюс-плюс.

Юрко «бравим кроком розвідника» із затиснутою у руці «ефкою» обережно суне по коридору на південь, прикидає відстань і вже звичним рухом, після відстрілу чеки, посилає «Ф-ку» у прицільний політ. Ще мить тиші і граната, двічі кляцаючи об стінки шахти, не долітаючи до дна, на 3,2 тире 4,2 секунді розривається, всипаючи осколками яму, яка мені щойно відсвічувала сєпарами.
Спочатку крики, потім стогін і квиління, як у підбитого кота і з рештою затихаючі, хвилин за десять, хрипи.
За цей час встигаємо попити чаю, доповісти про успішний «запуск», глянути на посадку біля диспетчерської вишки в тепловізор і подякувати Богу та Аресу за Механіка на нашому посту.
Ще за півгодини ти сунеш коридором на південь і перевіряєш шахту в тепляк. Pulsar більше не фонить і не лагає. Пульсу в шахті нема. Світло життя в окулярі тепловізора вже не проглядається. Шайтан його бери.

Андрій Ліснічук, учасник АТО, командир батальйону у Патрульній поліції Рівного, текст зі сторінки на Facebook.

0
Блоги # лідери громадської думки # Андрій Ліснічук
Щоб отримати доступ до усіх коментарів або залишити відгук потрібно: