У польському літературно-мистецькому тижневику "Prosto z Mostu" в 1935 році було публіковано спогади про українських селян, про Рівне та околичне село Перепенку в часи "прекрасної епохи". Автор - Олександр Піскор (переклад з польської):
Час від часу мешканці Препенки люблять поговорити про соціальні та політичні теми.
"Буде війна?" - це завжди найперше питання, коли я приходжу до них.
"Хто зараз є королем в Варшаві?" - цікавлятья сімдесятирічні.
"А де вона, та Варшава?" - через деякий час хтось додає.
Король для нього - це не політична система, а представник верховної влади в державі. Я відповідаю, як можу.
В подальшій розмові з'ясовується, що нарешті до села дійшла травнева "качка" про напад на канцлера Гітлера: "На ярмарку казали, що його застрелив здолбунівський єврей!".
Згодом розмова йде на інші теми. Старий Семен, ветеран російсько-японської війни, скаржиться на нинішні часи:
"Колись краще було, хлопче. Часто приходили тиф, скарлатина, а влітку дизентерія, тому безліч дітей вмирало від цих захворювань. У мене було одинадцять і лише чотири досягли повноліття. А тепер? Слава Богу! Як тільки починається будь-яка хвороба чи епідемія, викликаєте лікаря з міста , даєте ліки, ін'єкції і дітей тепер вмирає мало. Тепер скажи, де взяти землю, коли вони виростуть? Що вони будуть робити і їсти?"
Він з певним сумом дивиться в майбутнє, а інший починає говорити про свої життєві успіхи :
"А я у князя був ! Князь мені руку подав і на чай запросив. У вишуканій кімнаті, хлопче, сиділи ми з князем і як рівні пили чай з справжнім цукром!".
Цей наївний снобізм буде коштувати селянам великих грошей. Колись багатий князь, який на даний момент є власником багатьох полів та лісів, він став банкрутом. Судові виконавці та пристави не залишають його резиденції, а банки та євреї вже не позичають й копійки, а всі іпотечні кредити давно прострочені. На цьому тлі князівські урядникі роблять "полювання" на селян, які після продажу житлових будинків або землі мають різні суми грошей - від кількох сотень злотих до кількох тисяч. Під час урочистого чаю позичальник отримує князівський вексель і бачить князя в останній раз. Згодом йому доводиться мати справу лише з адміністраторами, радниками та розпорядниками, які викинуть його за двері, якщо він надто наполягатиме на повернення запозичених коштів.
