Олександр Аліксійчук - керівник компанії "ІNTER-BETON BUD", активіст ГО "Об'єднання "Самопоміч", меценат, волонтер, спонсор багатьох проектів Рівного і просто успішна людина. Розмова вийшла доволі душевною і навіть дещо емоційною. Олександр поділився з нами ексклюзивними фактами зі свого життя, наприклад про досвід вирощування малини, як з випадкового хобі вдалось зробити вдалий бізнес.
Розкажіть трішки про себе.
Звати мене Олександр Аліксійчук, родом зі Здолбунівського району, люблю казати, як мої друзі - з мальовничого села Буща. Народився у 1981 році. Дитинство припало на "злам", такої історичної зміни у нашій країні - визволення з радянського гніту в 1991 році. Я ще пам`ятаю ті черги за однією курткою, коли стоїш два дні, мама з татом по черзі змінюються, і коли нарешті дійшла твоя черга - перед тобою куртку забирають. Це кінець 1980-початок 90-х років.
У 1998 році, закінчив Бущанську ЗОШ І-ІІІ ст, з золотою медаллю. Мав бажання вступити до університету, на той момент - це була Рівненська державна академія водного господарства, під час навчання у якому, було 3 - 4 трансформації. Хотів вступити на економічний факультет, але відсутність коштів завадила це зробити. Довелось обирати щось інше, більш просте, приземлене, це був механічний факультет, оскільки мій рідний дядько Роман Петрович завжди казав: "Механік може бути ким завгодно: економістом, політиком і управлінцем, механіком або інженером, питання чи економіст може бути механіком". Тому склав бліц-іспит, точніше три в один день, і за результатами співбесіди я таки пройшов, але конкуренція була доволі достойною.
Якою на Вашу думку є успішна людина?
Успішні люди - це не тільки ті, хто займають керівні посади, в моєму розумінні успішна людина та, яка має стабільну роботу з оплатою, порядок в сім`ї і є щасливою. Можливо, комусь щастя у 10 тисячах гривень, комусь у 100 тисячах, а комусь у мільйоні. Серед мого оточення не було двієшників. От я часто бачу картинки у Facebook, на кшталт "зустріч випускників пройшла на яхті двієшника", я особисто не знаю таких людей в своєму оточенні. Серед успішних бізнесменів - таких немає, всі вони освічені люди, навіть якщо на перший погляд можуть здаватися грубими або схожими на людей з 90-х.
Вони всі знають багато різних предметів шкільного та університетського формату. Так, можливо, бізнесмени не завжди коректно пишуть, твори без помилок, але технічні науки знають добре. Тому до таких стверджень, я ставлюсь доволі скептично. Звісно, якщо говорити про людину, яка в школі не добре вчилась, такі одиничні, успішні історії є. Якщо говорити зараз прикладом, про професію будівельника, то сьогодні вона є доволі цікавою та перспективною, адже певний період 90-х вона не була популярною, будівництва фактично не відбувались, а зараз навпаки. Неважливо чи це в Україні чи за її кордонами. До того ж наші люди, які добре знають іноземну мову, можуть працювати за кордоном й досягнути досить хороших результатів. Тому зі своєї сторони я обрав факультет, який надав мені можливість розвиватись.
Який нині у Вас ритм життя? Чим ви живете й займаєтесь окрім основної роботи?
Мені в житті пощастило, адже моя основна робота - це моє хобі. Я люблю свою роботу, вона приносить мені задоволення, я справді кайфую.
Кілька років тому, я задав собі питання, яке ж моє хобі, і прийшов до цієї думки. Крім того я займаюсь різною волонтерською діяльністю, меценатсвом, підтримую молодих спортсменів - це стосується дітей різного віку й незалежно від виду спорту. Відверто кажучи, не завжди це афішую, адже вважаю, що потрібно вкладати у майбутнє. А наші діти - це і є майбутнє. Крім того маю таке хобі, як малина, але це для душі.
До речі, нам давно відомо про ваше захоплення малиною, розкажіть з чого все почалось.
Колись я купив декілька кущів малини, 5, 6, а можливо й 10. Посадив, і у серпні пожинав перші плоди. До речі, мій старший син Михайлик любить малину, і їсть у всіх її проявах, будь то варення чи свіжа ягода, а решту фруктів і ягід - його неможливо вмовити з`їсти.
На той час, з 6 кущів малини, я зібрав 2 літри ягід. Після цього вирішив переглянути в інтернеті, що це за сорт такий, дивився різні відео, читав сайти, так все почалось...
Відразу в мені увімкнувся економіст, той який у 1998 році не отримав освіти, сів, порахував (до речі, після університету через 2 роки, я все ж здобув цю спеціальність). Подивився ціни, і так з`явилась думка про відгалужений від основної роботи бізнес.
Бізнес, який би міг приносить моральне задоволення. Виникло бажання посадити плантацію ягоди-малини. Поїхав до батьків у село, зайшов до кума, кажу у Вас там є гарна ділянка землі, давайте посадимо там малину. Було в планах більше розвивати бізнес, але нині, ринок, який дозволяє тобі десь подіти продукт, який швидко псується - не дозволяє розвивати у таких об`ємах, як би цього хотілось. Друге, людський ресурс - його в селах немає. Люди їдуть за кордон..
Тому ми зупинились на 1,5 га ягоди і зробили її органічною. Напрямок ягідництва, який розвивається у Європі - органічна ягода затребувана й користується попитом. Ми пішли на цей крок, зробили сертифікат відповідності, у нас є така організація "Органік стандарт", сертифікати якої визнають по всьому світі.
Результат, який був у цьому році, дає надію, що цим все ж цікаво займатися. Ми зібрати близько 6 тон ягоди у проміжку за місяць, і в піковий період з нами працювали 30 людей на зборі, адже малину потрібно збирати швидко, у межах 4 днів, щоб встигнути транспортувати її з Рівного, а звідти вже в Зорю. Ми веземо її у холодильники, компанії "Любисток", в нас з ними підписана угода, й вони приймають нашу органічну ягоду. Але для мене це не заробіток, це заробіток швидше для моїх родичів.
Тобто у "малині" задіяна вся родина?
Фактично так, сестра з чоловіком, і я з дружиною, наші батьки, друзі, сусіди :) Я коли роблю рекламу серед своїх друзів у Рівному, то дехто виявляє бажання поїхати допомогти зібрати нам і собі. Коли приїжджаєш на малинове поле, отримуєш таке задоволення, адже там фактично відсутній зв`язок. Заходиш, там така тиша, автомобіль у кращому випадку може проїхати раз у дві годинии. Ідеальна тиша, й ти чуєш, як гудуть бджоли і наступає така "нірвана". Клас :) Звісно потім, коли починається збір урожаю, я просто отримую кайф від смаку ягід.
Як Ви все встигаєте, поділіться секретом, скільки ж Ви тоді часу приділяєте для сну?
7 годин я приділяю для сну, а чи вистачає часу для відновлення?.. Просто ще організм достатньо сильний. Хоча поспати я люблю, якщо на вихідних є така нагода, годинку - півтори із задоволенням використовую.
А як все встигаю? Секретів немає, є бажання залишити після себе щось таке, коли тебе не стане, або ти будеш сидіти й пити чай біля каміну, чи на березі річки, а тебе будуть згадувати приємними словами.
Це будуть твої діти, рідні близькі або знайомі, чи взагалі незнайомці, які знають про через твої справи. І будуть казати: "А був там Олександр Аліксійчук, класний чувак, робив щось корисне", жартома сказав пан Олександр.
Якщо ми говоримо про професійну сферу, то коли я їду з сім`єю по різних регіонах, де ми будували багато різних компексів, мені приємно розповісти сину, який вже розуміє, що це будувала компанія його тата. Ми коли проїзджаємо повз мурал: "Ооо тату, це той мурал, який ти допомагав зробити" - цитує старшого сина Михайлика.
Мій син гарно малює, тому на такі речі завжди звертає увагу, це мене надихає. Потрібно дітям залишити ту спадщину, яка дозволить гордитись, що вони носять твоє прізвище, і що ти є їхнім батьком, і це мова не про гроші. Щоб діти та онуки могли сказати, що твій тато зробив щось для міста, області, а й можливо України, з часом.
Ви ніколи не розповідєте на публіку про свою родину. Ваш синочок от він розділяє свої погляди на майбутнє з вашими, чи можливо у нього бажання займатися зовсім іншою діяльністю?
Якщо ми говоримо про погляди професійні - це одне, а якщо сказати про свідомі - це інше. Я вважаю, що погляди свідомості формуються з двох речей, перше це те, що ти поглинаєш з молоком матері, тобто гени.
Мені ніколи тато не розповідав, що потрібно любити Україну, бути патріотом, я просто бачив, як він живе, спостерігав зі сторони принципи, я бачив, як у 1989 році він привіз Український прапор і я тихо в шафі показував його своєму другу. Ось це йде звідти..
Ти підкріплюєш діями й вчинками те, що хочеш аби "поглинули" діти. Все залежить від того, яку ти їм літературу читаєш, як пояснюєш, що таке добрі справи, як вони повинні поводитись з рідними, а як з друзями, або як вони повинні поводитись з дітьми, які мають щось більше, ніж інші однолітки. Цей момент дуже важливий, аби його не опустити. Я завжди це пояснюю дітям, потрібно бути рівним серед рівних, ти повинен бути свій у будь-якій компанії, ніколи не ставитися зверхньо навіть незважаючи на те, що в тебе кращі джинси чи дорожчий телефон. Це стосовно світогляду.
А стосовно професії, я не нав`язую дітям, те що вони повинні продовжити мою справу. Мій тато ніколи не нав`язував свого, хоча він простий селянин, тракторист, господар. Він завжди казав:"Ти повинен бути чесним перед іншими, не повинен красти, ти повинен відверто говорити".
У мене старший син дуже гарно малює, але ким він буде потім, я думаю, що він обере, адже його бажання постійно змінюються, у 3 роки він хотів бути пожежником, а зараз - винахідником.
Але у цьому віці діти дивляться крізь призму грошей. Чи добре це, чи погано, я не можу сказати, але намагаюсь донести сину, якщо хочеш отримувати достатньо коштів на хороший автомобіль-здобудь це сам. Я можу тобі допомогти, але ти повинен вирішити, що важливо, зараз айфон і закінчити школу й не знати куди піти, чи в тебе зараз звичайний, простий телефон, але ти закінчуєш школу і в тебе є вибір з 5 університетів, бо твої знання дозволяють подати документи куди завгодно.
Університет - це можливість обрати ту професію, яку будеш любити, вона буде приносити тобі задоволення і той дохід, за який зможеш купити телефон чи житло. Але це все не відразу, потрібно пройти той ряд сходинок до вершини, яку ти собі бачиш. Так само рухався і я. В мене були люди, які підвели до певної межі гори, я був м`ячем, якого котили по горизонталі й підкотили до певного нахилу. Далі я почав рухатися сам. Вгору, а не в низ зі швидкістю. Так само і з дітьми, вони оберуть свою професію, я не буду на це впливати, але зі своєї сторони зроблю усе можливе для їхньої самореалізації, адже підтримка - це дуже важливо.
Я не афішую своє особисте життя ніде, бо не хочу хоч якось цим спекулювати, для мене це - табу. Я маю фотографію, де ми у вишиванках, а вишиванка для мене - це як код самоідентичності, й виставляти на показ такі речі, у час, коли модно, не в моїх правилах.
Я проти такого, можу зібратися з сім`єю у вишиванках за столом на Різдво, але мене трішки "коробить", коли цей одяг люди використовують, як "дань" моди. А що було 10 років тому - вони не знають, і чи одягнули б вони її, якби у 2014 році ситуація повернулась не так, як зараз є. Для мене це важливо, так само й сім`я. Ти батько, який має трьох дітей і цим вихваляється - ну це не для мене. Я не скажу, що дуже хороший тато, й проводжу з дітьми велику кількість часу, але намагають максимально його приділяти. І хизуватися цим я не можу, хоча їх дуже люблю.
