Якщо ви вважаєте, що знаєте Херсонщину тому що були у Херсоні, Лазурному чи Залізному порту – ви помиляєтесь. Щоб бодай трошки зазирнути у душу цього краю, потрібно поїхати у стер. Побачити села і хутори, старі козацькі церкви, що перетворюють в руїни і море тюльпанів.
Земля переселенців
Вперше до Херсону мене занесло у 1998 році на з’їзд Української студентської спілки. З 2013-го буваю там по кілька разів на рік. Бачив його влітку, коли купа туристів. Восени, коли пляжі Залізного порту нагадують кадри з апокаліптичного фільму про покинуті міста. Бачив як падає сніг у штормове зимове море у Лазурному. На весні теж бачив, але так як цього разу – вперше.
Занесло мене на вибори Горностаївської об’єднаної територіальної громади, які відбувались 30 квітня. Та все що напишу нижче, політики і виборів не стосуватиметься. Просто саме вибори дали можливість мені проїхатись селами. Різними херсонськими селами, в яких живуть від тисячі і до сотні жителів. Від сіл з wi-fi і супермаркетами, до тих, які доживають свого віку. В яких будинків більше ніж тих, хто живе в селі.
Щоб зрозуміти Херсонщину, потрібно зазирнути в історію. Інакше ви будете вкрай здивовані мовою, якою розмовляють у селах. Проїхавши майже десяток сіл, я ЖОДНОГО разу не почув російської мови. Тут говорять українською. Але майже кожне село – своєю українською. Іноді це м’яка полтавська, іноді чимось нагадує нашу поліську, а часом чути слова характерні більше для Карпат.
В цьому немає нічого дивного. Загляньте в історію і ви побачите, що Херсонщина це переважно край переселенців. Українці сюди тікали, переселялись і їх переселяли силою. Тікали у степи від польського чи московського поневолення. Козаки будували січі, а селяни села. Пізніше, коли влада Москви утвердилась на українських землях, сюди тікали від кріпацтва. Пізніше, сюди переселяли обіцяючи волю від того самого кріпацтва. Вже після другої світової, сюди переселяли й тих, кого виселили з Підкарпаття, тих українських земель, які були віддані Польщі.
Як розповіла одна пані, її маму сюди привезли з родиною і сусідами з села. Висадили в степу і лишили. Живучість українців і вміння працювати стали у нагоді – люди заснували хутір. І вижили не дивлячись на відсутність води і дикий степ. Таких різних історій є багато. Одні щасливі, інші – трагічні. Але всі вони намалювали картину нинішньої Херсонщини.
Горностаївська об’єднана територіальна громада, де проходили вибори, об’єднує в собі більше десятка сіл та хуторів. З населенням від майже семи тисяч до всього двадцяти п’яти чоловік.
Не описуватиму вам кожне село чи хутір окремо, це займе багато часу і «многобуков». Розкажу вам про те, що найбільше запам’яталось та вразило.
Козацькі церкви
Вони залишаться у моїй пам’яті мабуть назавжди. Не схожі архітектурою на будь-які інші. Зі своєю, якоюсь дивно-спокійною енергетикою. Вони стоять посеред степу і повільно… вмирають.
У радянські часи всі вони були перебудовані під склади добрив чи, в кращому випадку, сільські клуби. З них познімали хрести та бані, замалювали чи здерли внутрішні фрески. Але не дивлячись на це, вони якимось чудом залишили свою красу.
Нажаль за чверть століття незалежності цим церквам не стало краще. В них більше немає складів і клубів, як немає радянської влади і колгоспів. Але в них й не повернулись вірячи. Церкви стоять порожні і дивляться на світ порожніми очима вікон.
Лише в одному селі церква знову стала церквою. У неї ще немає куполів, і хрест маленький та майже не помітний, але вона повертається до життя. Повертається у своєму вигляді, без пластику та ядовитих кольорів, якими зараз так люблять чомусь малювати в храмах.
Степова «Голландія»
Цікаво, що в цьому селі, церква стоїть поруч зі школою, дитячим садочком та будинком культури. Таке собі духовне серце села. А навколо тюльпани.
Ці квіти, це друге, що вразило у цій поїздці. Тюльпани всюди: перед будинками, над дорогою, навколо шкіл, дитячих садочків, ФАПів і сільрад. Вони біля магазину і закинутої хати. Білі, жовті, червоні, різні… Я не був у Голландії, але навряд чи в цій країні, яку ототожнюють з тюльпанами, їх більше ніж у херсонських селах.
Хати теж різні. За формою, стилем, архітектурою, орнаментом і кольором. На рівні з мовою, це ще одна ідентифікація, з якого регіону України колись, кілька десятків чи сотень років, сюди приїхали люди.
Ще тут є своє невеличкі маєтки. І вони теж різні. В одному селі стояв старовинний будинок більше схожий на якийсь німецький чи австрійський. Місцеві казали, що це був панський маєток. А в радянські часи: школа, колгоспна кантора, а тепер напівзруйнована пустка. У іншому селі, будинок наче на одній зі старих вулиць Острога. Та в такому ж порожньо-занедбаному стані, які і «австрійський».
Дороги і люди
Дороги тут є різні. Але в цілому – гірші ніж на Рівненщині. Не вірите мені, запитайте у мого автомобіля. Подекуди дороги між селами більше підходять для випробування ходової частини БТРа. Частково це компенсується тим, що немає спусків-підйомів та калюж. Степ все таки.
Люди тут привітні і відкриті. До приїжджих ставляться з гумором і цікавістю. Чи правильніше сказати: з цікавістю і гумором. Можна порівняти з тим, як аборигени дивляться на якихось заморських диваків.
В одному селі, ми запитали у хлопчака років десяти: «Де проходять вибори?». Він нам почав пояснювати, як туди проїхати, називаючи якісь місцеві назви і топоніми. Коли ми рушили і проїхали метрів 150, він загукав і побіг за машиною. Я зупинився.
Хлопчина наздогнав і трохи сердячись почав пояснювати, що я не туди поїхав. Він же мені пояснював, як і куди правильно. Зрештою видав фразу: «Ну я ж вам по людськи кажу – там де у нас лінійка проходить!!!». Звісно, як же я, приїхавши за тисячу кілометрів, не знаю де у їхньому селі проходять різні збори чи шкільна лінійка))). Зрештою махнувши рукою, мовляв «що з вас взяти?!» він побіг показувати нам дорогу.
Є тут у людей біда – відсутність роботи. Ця біда спустошує села. Одних вона виганяє у пошуках кращої долі, інших – змушує спиватись. Лише невелика доля тих, в кому за роки радянської влади не вбили ген «куркульства», працює і багатіє. Хоча ті хто працює в селі, знають ціну такого багатства.
В одному селі нам жалілись, що їхній магазин продали на будматеріали і скоро його мають розібрати. Ну й що, що магазин вже не працює десять років. Ну й що, що не вигідно тримати магазин у селі, де живе лише сотня людей. Як не стане магазину – не стане села. Так вважають люди, які неподалік перебирають цибулю і готуються до поїздки на базар.
Зате є в селі великий сільський клуб. Тут проходять вибори. Маючи у списках аж 80 виборців, які до того ж вже проголосували, члени комісії мусять чимось себе зайняти. Полишити дільницю не можна, закрити раніше – теж. Тож ролзганяти нудьгу допомагає старий більярд «американка» та настільний теніс.
Своєрідна декомунізація
В одному з сіл клуб досі носить горду назву «40-річчя ВЛКСМу». Декомунізація? Ні – не чули! Зрештою, яке кому діло що там написано над входом до клубу, у якому збоку розташувався сільський магазин. Який за сумісництвом є ще й літнім баром.
Неподалік від цього клубу-магазину стоїть пам’ятник солдатам, які загинули на фронтах Другої світової війни. Скільки бачив пам’ятників, майже всі доглянуті, пофарбовані. Біля цього лежить стара радянська каска. Не вмурована, не приварена чи прикручена. Вона просто лежить біля пам’ятника і поряд квіти. А в селі Зелений Под, для прикладу, досі стоїть пам'ятник Леніну і місцеві просять його не прибирати.
Та не здумайте звинувачувати жителів херсонських сіл у «совковості» чи відсутності патріотизму до України. У кожному сільському клубі на стіні висять портрети тих, хто зараз воює і захищає Україну. Їх багато! В одному селі, в якому живе менше півтисячі жителів, на стіні висіла отака галерея портретів…
В інших селах – не менше. І тут нічого дивного, адже їхні предки – козаки.
Тут, на Херсонщині було кілька козацьких січей. Через Дніпро від згаданих сіл, для прикладу, знаходилась Кам’янська січ. Тут похований кошовий отаман Кость гордієнко. Будете на Херсонщині, обов’язково заїдьте. Орієнтир – село Республіканець, Бериславського району. Повірте, не пошкодуєте.
А ще попросіть у місцевих покуштувати маринованих кавунів та зелених маринованих помідорів. От після цього, ви можете казати, що трішки знаєте Херсонщину.
Беріть участь в оцінюванні цього матеріалу! Натискайте "лайк" або "дізлайк" - впливайте на рейтинг!
Включайтеся в обговорення цього тексту на наших сторінках у соціальних мережах https://facebook.com/sitevse та https://vk.com/vse_rivne
