Тюремна благодать: в 30-х роках минулого століття в Рівному потрапити у в'язницю було за щастя

Тюремна благодать: в 30-х роках минулого століття в Рівному потрапити у в'язницю було за щастя
0
804
0
Тюремна благодать: в 30-х роках минулого століття в Рівному потрапити у в'язницю було за щастя

У польському літературно-мистецькому тижневику "Prosto z Mostu" в 1935 році було публіковано спогади про українських селян, про Рівне та околичне село Перепенку в часи "прекрасної епохи". Автор - Олександр Піскор (переклад з польської):

 

На головній вулиці Рівного, що зветься "3-го Мая", в парку Любомирських, розмістилися павільйони Волинського ярмарку та будинок правосуддя - районний суд. З іншого боку, на розі вулиці В'язничної, серед дерев, відгороджений від тротуару лише низькими, дерев'яними штахетами, стоїть невеличкий одноповерховий будинок, а поруч нього розташувався великий двоповерховий будинок ,один з найбільших у місті - в'язниця з загратованими вікнами. Ця місцева тюрма ніби являє собою вхід до Північної Волині, інакше відомою, як Волинське Полісся.

У передмісті є ще філія в'язниці, проте обидві вони переповнені і вже кілька років поспіль їх керівники скаржаться на брак місць для арештантів. Переважна більшість ув'язнених складається з бідного населення міста та околиць, яким було призначено різні вироки: від кількох тижнів арешту до декількох років. Однак цей арешт для них не є не бажаним. Вони ставляться до нього скоріше як до гарного відпочинку і позбавляються на певний час від турбот і щоденної праці за-для виживання.

В'язниця для волинських селян часто така сама, яка була для Індіани з роману Джека Лондона, де за вбивство білого, вивозили на південь, де він жив "у палаці", нічого не робив і "став жирним". Так само в рівненській в'язниці не потрібно пильно слідкувати за в'язнями. Вони працюють самотньо без нагляду в саду, не дивлячись на те, що поруч абсолютно хиткий штахетник відокремлює їх від свободи. Вони виконують різні доручення або навіть певну роботу в місті. Часто можна почути від наглядачів окрикі до в'язнів на кшталт : "Іван, ледацюго, знову свині не мають їсти ?!". Тоді в'язень бере торбу і йде за місто, щоб в придорожніх канавах нарвати трави, а потім швидко повертаєься до вулиці В'язничної, щоб не дай Бог , не запізнись на обід чи вечерю.

Коли я звернувся до охоронця, що хтось з ув'язнених міг би таким чином втекти , у відповідь він іронічно посміхнувся через мою необізнаність в місцевих станах речей. До втечі можуть вдатися тільки політичні або професійні бандити і охоронці не спускають з них очей. Решта цінує державну опіку і добровільно від неї не відмовиться. Наразі на селі є тільки безгрошів'я і виснажлива робота. У в'язниці харчування та житло краще, ніж вдома, і працює тільки той, хто цього хоче і навіть за гроші . Тим не менш, охоронці, масивні двері, замки та грати вкрай потрібні. В'язниця повинна бути під охороною і зачинена, інакше особливо взимку з'являться натовпи селян з сусідніх сіл і камери будуть заповнені різним людом, що без вчинення злочину хотів б отримати державне "помешкання", дерев'яне ліжко та душ.

Пізніше я переконався, що подібна ілюстрація ситуації є дійсною у багатьох моментах. Коли я проходив повз в'язницю, бачив погано одягнену п'ятдесятирічну жінку, яка благала охоронця , що б той впустив її до тюремної канцелярії для отримання грошей. Я запитав її : " Які гроші Ви хочете отримати тут?" Їй не дозволили, тому вона була в розпачі і охоче на українській з польською почала говорити про свої турботи і клопоти: "Мій чоловік тут сидить вже восьмий місяць. Він заробляє гроші у в'язниці і забажав, щоб мені виплачувати зароблене; це 20 злотих щомісячно". Виглядає дивно, але вона не сильно переймалася тим, що чоловік перебуває в неволі.

"Ми живемо в панському селі , не маємо землі, зараз не має роботи в лісі і мій чоловік став безробітним. Це було дуже сутужно для нас, але ж тут - Бог дав і чоловіка забрали сюди і роботу дали. Сама я зароблю кілька копійок, з в'язниці візьму і це буде достатньо для мене і для моїх дітей. А він тут отримує все що потрібно для нього."

Я викликав в неї довіру та за короткий час вона заспокоїлася і продовжила : "Все добре, тільки проблема є велика. Термін ув'язнення чоловіка закінчується через два місяці. Він попросив головного залишити його, але він не погодився. Я пішла до адвоката, благала його: "Порадь щось мені!". Але той чоловік бездушний, він навіть не хотів мене слухати. Знайомий єврей написав до суду клопотання, але там теж погані люди і вони кажуть: "Ми не можемо взяти таке клопотання!". І роби тепер, що хочеш. Ні хто не хоче дослухатись бідняка. Якщо у вас є гроші, ви можете вирішити все ".

Врешті решт, охоронець покликав її до канцелярії і я пішов далі по справах в державну гімназію, яка мабуть для педагогічних цілей розташовувалась біля в'язниці. Думки мої були про сучасну переоцінку цінностей, що руйнує засади справедливості. Коли прокурор голосно закликає до найвищого покарання і суддя оголошує вирок, засуджений щасливо посміхається і радіє перспективою спокійних, ситих днів у найближчому майбутньому ...

0
# Рівненщина # історія
Щоб отримати доступ до усіх коментарів або залишити відгук потрібно:
Найцікавіші матеріали
9
Коли у школах Рівного пролунає Перший дзвінок
0
Читати далі
68
У Сарнах відкрили третій у області заклад для дітей з особливими потребами
0
Читати далі
832
Як Рівне святкуватиме День Незалежності та День міста
0
Читати далі
400
У Рівному затримали злісного крадія (ФОТО)
0
Читати далі
83
На день міста буде обмежений рух транспорту по Соборній у Рівному
0
Читати далі
142
На Рівненщині створили нову ОТГ
0
Читати далі
48
Станіслав Гончаренко про міні-збори "Кардинала-Рівне" у Польщі
У Хожуві "Кардинал-Рівне" здобув перемогу над бронзовим призером чемпіонату Польщі - "Клірекс".
0
Читати далі
2030
"Зірка" бюджетних тендерів на Рівненщині будуватиме ще й школу у Здолбунові за 100 мільйонів гривень
0
Читати далі
135
В Рівненських водоймах розпочинається заборона на вилов раків
0
Читати далі