Рівненський психолог: "Інклюзивна освіта знизить відчуття меншовартості у людей з особливими потребами"

В Україні впроваджують інклюзивну освіту, щоб, зокрема, виховувати у суспільстві толерантність. До 2022 року учнів із спеціальних шкіл для дітей із затримкою психічного розвитку поступово переведуть до інклюзивних класів загальноосвітніх навчальних закладів. Тобто, діток з особливими навчальними потребами будуть «поселяти» у класи поряд зі звичайними дітьми у загальноосвітніх школах.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу.

На Урядовому порталі було опубліковано повідомлення про те, що із 1 вересня 2017 року буде припинено набір учнів до підготовчих та перших класів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) і забезпечено умови для навчання цих дітей у спеціальних або інклюзивних класах загальноосвітніх навчальних закладів. Відповідну постанову було затверджено 26 жовтня на засіданні Кабінету Міністрів України.

У рамках цього документу передбачається, що вже до 2022 року всі українські діти, які навчаються в спеціальних школах (школах-інтернатах) для дітей із затримкою психічного розвитку, поступово перейдуть на навчання до загальноосвітніх навчальних закладів.

Світовий досвід переконав українських чиновників, що такі заходи не лише сприяють формуванню толерантного та відкритого суспільства, а й кращому навчанню дітей  із особливими освітніми потребами. У поєднанні з корекційно-розвитковою роботою та обов’язковим створенням підготовчого класу, це дасть можливість  забезпечити цим дітям достатню кількість навчальних годин для повноцінного засвоєння навчального матеріалу.

КОМЕНТАР
Андрій Левчук, практикуючий психолог:

Загалом, запровадження інклюзивної освіти дійсно має вагому кількість позитивних аспектів і є просто необхідністю в ситуації, що зараз склалась у нашому суспільстві. Мова про величезну контактну прірву між людьми з особливими потребами, які в процесі соціалізації не мають достатньої можливості контактувати зі «звичайними» однолітками, засвоювати від них моделі поведінки, разом розвиватись, отримувати досвід.

Натомість, як правило, такі особи зараз продовжують виховуватись в закладах інтернатного типу, в середовищі не сприятливому для розвитку за загальносуспільними нормами (з якими дитині все ж доведеться зіткнутись після закінчення визначеного закладу). Контактна група дитини у такому закладі, зазвичай, складається із різних дітей, частина з яких теж мають особливі освітні потреби і частина фактично повністю здорових дітей із неблагополучних сімей, розвитком яких швидше за все займаються лише вихователі та вчителі.

Тому і маємо зараз настороженість і ворожість до осіб з особливими потребами і між дорослими, і особливо між дітьми. Це, в свою чергу, сприяє пригніченню людей з особливими потребами, провокує на нетолерантне ставлення і острах, позбутись яких одноразовими просвітницькими та виховними заходами неймовірно важко. І, відповідно, особи з особливими потребами, відчуваючи відсутність розуміння та підтримки, ще більше закриваються на одинці з власними проблемами.

Така картина в більшості випадків спостерігається зараз. І вималювалась вона однозначно не за один день, а формувалась поступово і сприяло цьому тотальне розділення дітей на «нормальних» для загальноосвітніх шкіл та «не нормальних або відстаючих» для спеціалізованих закладів.

Запровадження інклюзивної освіти покликане допомогти у вирішенні наявної проблеми та сприяти зменшенню дистанції між «звичайними» дітьми та дітьми з особливими освітніми потребами, користь від цього матимуть і одні і інші. Для дітей без особливих потреб, контакт в процесі навчання та спілкування повинен забезпечити більш широке світосприйняття та наочно диференціювати варіабельність вираження особистісних рис, знівелювати страх перед дітьми з особливими потребами. Такий контакт спрямує їх до знаходження спільної мови та дозволить сформувати навички інтерактивної взаємодії, подолати наявні в соціумі далекі від дійсності стереотипи.

Для дітей з особливими освітніми потребами запровадження інклюзивної освіти насамперед спрямоване забезпечити зниження вираження відчуття меншовартісності та скоротити, а в ідеалі, і взагалі прибрати наявний бар’єр між «звичайними-нормальними» дітьми та дітьми з особливими потребами в аспекті залучення до соціального життя та комунікації загалом. З іншої сторони, це сприятиме кращому засвоєнню через однолітків соціальних норм та правил поведінки, сприятиме кращому навчанню через порівняння своїх досягнень зі здобутками однолітків, стане об’єктивним мотиватором до досягнень, також це зніме з батьків таких дітей соціально стереотипний ярлик. Батьків дитини з особливими потребами, що в соціумі сприймається не надто позитивно.

Звісно, з таким нововведенням виникає і ряд пересторог. Наприклад, деякі батьки «звичайних» школярів можуть скептично та навіть з острахом поставитися до таких змін. Оскільки батьки, не бажаючи щоб їх діти вчились з «ненормальними» однолітками поряд, справді можуть створити певні інциденти. Пояснити таке ставлення батьків можна, насамперед, моделлю їх виховання в системі чіткого поділу на «нормальних/ненормальних». В дійсності ж всі небезпечні моменти нівелюються уважністю та компетентністю педагогічного колективу та налагодженню комплексної роботи з батьками. Тому запровадження інклюзивної освіти є актуальним і виправданим на даному етапі розвитку нашого суспільства.

Коментарі

Ідея хороша але не для всіх дітей. Порушується право вибору закладу.Ніхто фахово інклюзію не перевіряє,не допомагає. Теж саме з індивідуальною формою.Упускається період дошкілля.Інклюзію потрібно починати з садочка.

Я вам поясню як педагог з багаторічним досвідом, і радянською педагогічною освітою (чим дуже пишаюся). По перше, злочинна влада хоче дітей з інвалідністю запхати в загальні класи не через піклування про них, а банально щоб скоротити спец-школи для цих категорій дітей, скоротити педагогів, продати майно, і банально залатити дірки в бюджеті щоб було чим платити зарпллату псам режиму: всякій наволочі типу поліції, нацгвардійців і іншій непотрібі. По друге ці всі великі психологи-теоретики після рівненьского педіка, або регіка, або повні ідіоти або навіть самі у школі ніколи не вчилися. На протязі всієї своєї педагогічної практики я постійно спостерігаю картину як у класах жорстоко поводяться, жартують і знущаються з тих хто має будь які фізичні вади: заікається, косоокість, носить окуляри, чи просто фізично слабкий. Діти по свої природі дуже жорстокі, діють методом зграї, бояться сильних і знущаються з слабких .. і справа не у вихованні, така природа стосунків. І тепер уявіть що діти інваліди попадають у звичайний "здоровий" клас, відразу стануть обєктом знущать та глузувать, як результат це обернетьс у цілий ряд комплексів на все життя та психологічні травми.

Психологи, а ви читали праці "комуняки" Макаренка? Чи вже все попалили в ході декомунізації?

І як завжди, за кожне слово заплачено рублями з Сбєрбанку.

Провал Інклюзії через відсутність спеціалістів з корекційною освітою на всіх рівнях від управлінь освіти до закладів. ПМПК тільки пишуть програми .іто не завжди правильно.

Провал Інклюзії через відсутність спеціалістів з корекційною освітою на всіх рівнях від управлінь освіти до закладів. ПМПК тільки пишуть програми .іто не завжди правильно.

Додати новий коментар

Правила коментування сайту
CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.