Демократичний альянс шукає людей у Рівному і хоче сильну Україну

Демократичний альянс гучно заявив про себе під час Революції Гідності. Партія позиціонує себе, як політична сила нового типу, непідконтрольна олігархам, збудована за класичним принципом. Хоча до парламенту Демальянс не пройшов, але кілька депутатів Верховної ради, вже після проходження в парламент вступили до цієї політичної сили. Днями до Рівного завітав лідер партії Демократичний альянс Василь Гацько. Після свого виступу на одному з місцевих телеканалів, він  дав ексклюзивне інтерв’ю сайту «ВСЕ».

– Як вам сьогодні працюється в політиці, коли саме визначення політика звучить майже, як нецензурне слово?

– Нинішня українська політика, нажаль, є тотально дискредитована. При чому нелюбов до політиків, не є необґрунтованою. Двадцять п’ять років в Україні використовували політику для власного збагачення, при цьому сама політична система повністю спотворена  не виконує свого класичного призначення. Бо за інших, нормальних умов, вона (політика – авт.) це інструмент організації і управління життям суспільства. У відповідності до тієї ідеології та політичних поглядів, які несуть в собі партії.

В нашому ж випадку і партії – не партії, і політика – не політика. Тому що формально у нас в реєстрі Мінюсту 349 політичних сил, а партій серед них – одиниці. Був хороший прообраз політичної партії, це Народний рух. Але на превеликий жаль: не вдалось…

Ті ж хто знаходяться при владі, це здебільшого є політичними проектами.

– На цьому моменті хотів би вас перебити. У нас при владі політичні проекти, які мають потужний фінансовий ресурс і часто пов’язані з конкретними бізнесовими групами і олігархами. Як в такій ситуації пробитись звичайній, класичній партії? Адже не секрет, що гроші, це доступ до телеканалів і преси. 

– Це питання доступу до політики і він сьогодні обмежений. Якщо говорити про медіа, то контроль над загальнонаціональними телеканалами дозволяє нинішньому правлячому класу консервувати систему. Залишатися при владі і протидіяти появі будь-якої конкуренції.

Тому проблема доступу до політики в Україні більш ніж актуальна. І тут питання не лише в доступі до медіа, а й в цілому у вартості участі в політиці. По суті високою ціною доступу в політику регулюється можливість появи політичної альтернативи. І це ми спостерігаємо вже протягом двадцяти п’яти років.

Є, як ми кажемо, політичні проекти, котрі обслуговують олігархічні інтереси, інтереси великого бізнесу. Є телеканали, які використовуються як інформаційна зброя. Щоб з одного боку відбілювати себе, а з іншого – щоб знищувати будь-яку альтернативу.

По хорошому, потрібно зараз зменшувати вартість участі в політиці через зміну виборчої системи і відміну мажоритарки. Котра (вибори в мажоритарному окрузі – авт.) потребує колосального ресурсу. Бо нажаль сили, які йдуть до виборця з гречкою і ресурсом не в рівних умовах з тими хто йде до виборця з ідеями.

Потрібно обмежити політичну рекламу і в якості альтернативи запровадити публічні дискусії, політичні дебати. Де можна було б бачити змагання ідей, а не гаманців. Потрібно запровадити систему електронного голосування та електронного підрахунку. Що дало б можливість не витрачати гроші на армії спостерігачів і членів виборчих комісій.

– У нас вже була історія у 2004 році, коли існувала паралельна електронна система і коли саме електронні дані були змінені на користь конкретного кандидата.

– Нова система не знімає необхідності спостереження за виборами. Це абсолютно очевидно. Але наше завдання, якщо ми хочемо щоб доступ до політики не був одним з найдорожчих у світі, то ми зобов’язані знайти рішення здешевлення участі у політиці. Інакше нові політичні сили не матимуть шансу з’явитись і дійти до виборця. Для цього треба взяти кошторис нинішніх політичних проектів. Проаналізувати ті статті видатків, які є найбільшими і знайти спосіб зняти ці витрати. Тим самим позбавивши від потреби йти за валізою з грошима до олігархів.

Як це може статись? Так само, як сталась Революція Гідності – через мобілізацію суспільства. Я розумію, що політична система, яка склалась, вигідна правлячому класу. Але є активна, проукраїнська частина суспільства, яка виходила на майдан. Оця частина має мобілізуватись і взяти на себе відповідальність впроваджуючи потрібні зміни. Без цього не буде оновлення правлячого класу.

Наші візити в регіони, зараз мають одну ціль – люди. Ми зараз реально боремось за людей. І боремось за них не стільки з політичними опонентами, як в більшості зі зневірою. Те що я зараз бачу, це величезна демотивація. Люди в чергове вийшли на майдан і їх вчергове кинули. Звідси й зневіра і апатія. Але так не буває: зміни народжуються в боротьбі і для змін потрібно докласти зусиль.

– Які позитивні зміни принесла, на ваш погляд революція?

– Ми мали б зробити висновок ще після помаранчевої революції. Висновок, ще немає на кого покладатись і потрібно самим ставати владою. Але тоді, у 2005 році, ми розвернулись і пішли займатись своїми справами. Політика для нас завершилась обранням Віктора Ющенка. І це була помилка.

У 2015 році я вже усвідомлював, що у випадку якщо після повалення режиму Януковича ми знову підемо по домівках, то змін не буде. Просто має прийти ментально нове покоління і стати владою.

Що дала Революція Гідності? Вона відкрила вікно можливостей. Ми в чергове здобули шанс на зміни. І ці можливості у нас ще є. Я ніде за кордоном не чув дискусій на тему, чи потрібно використовувати вікно можливостей. У них, на заході, це вікно вже давно не закривається. Вони своє суспільство зробили суспільством можливостей.

– За рахунок чого існує «Демократичний альянс»?

– За рахунок віри людей, які твердо для себе вирішили залишитись в країні: тут будувати своє життя, свою родину і тут працювати. Це зараз найголовніший актив партії – люди.

– А фінанси?

– По фінансам тут все просто і складно водночас. Просто, бо ще на момент створення політичної партії ви вирішили, що для нас є принциповим аби зробити її залежною лише від виборців. І єдиними зобов’язаннями, які має мати партія, це зобов’язання перед її виборцями. Це означало, що ми маємо збирати кошти на фінансування Демальянсу просто серед виборців. Так ми й робимо від моменту створення партії і появи партійного рахунку. Тому ми й можемо дозволити собі тотальну прозорість партії. Ми можемо дозволити собі прямо на сайті публікувати всі виписки і можна глянути хто дає нам гроші і куди  вони йдуть.

З одного боку ми найбідніша партія – по факту. Але якщо подивитись офіційні звіти, то Демальянс виходить однією з найбагатших партій в Україні. Якщо подивитись звіти за минулий рік, які партії подавали в Національну агенцію запобігання корупції, то складається враження, що Демократичний альянс в два-три рази багатший ніж вся парламентська коаліція. По одній простій причині: там не те що прозорості немає, там приховуються всі надходження. Звідси й народжується політична корупція.

На одному з ефірів, коли я озвучив цифри з офіційних звітів по Демальянсу і БПП (Блок Петра Порошенка «Солідарність» - авт.). Ведучий дзвонить депутату від БПП Олексію Гончаренку і як так сталось. І той цинічно відповідає, що може це пояснити тим, що Демальянс в чотири рази багатший ніж БПП. Але ж ми розуміємо, що це брехня. Бо ті суми, які залучаються на політичні проекти вони в сотні і тисячі разів більші ніж все фінансування Демократичного альянсу. За минулий рік ми зібрали чотири з половиною мільйони гривень. А видатки політичних проектів, яккі підтримують олігархи, це десятки мільйонів доларів на рік.

– Скільки Демократичний альянс набрав на минулих виборах?

– На парламентські вибори ми йшли разом з Громадянською позицією і тоді набрали більше трьох відсотків. Але цього було не достатньо для проходження в парламент. А після місцевих виборів у нас більше тридцяти депутатів в п’яти областях України. (Київська, Чернігівська, Донецька, Тернопільська, Львівська – авт.)

До речі, як виявилось: чим більше місто, тим важче нам було набрати прохідну кількість голосів. Там те ногами можна дійти до виборця, ми набирали до 15 відсотків. У Тернопільській області ми взяли невеличке містечко Заліщики (Тернопільська область) і Новогродівку (Донецька область). Там і там ми взяли по 15 відсотків. Там де до виборця важче дійти і там де більший вплив медіа, у нас був значно менший результат.

Ще один приклад. Після революції, разом з президентськими виборами були вибори до Київради. Ми подолали тоді виборчий бар’єр. Але соціологія тоді показала, що столиці України, де відбувалась революція і Демальянс був в ядрі цієї революції, нашу партію без підказки знали три відсотки. Тому комунікація з людьми, це для нас сьогодні серйозний виклик. Тому ми зараз активно їздимо по регіонах і шукаємо людей, які представлятимуть Демократичний альянс на місцях.

– Хто представлятиме у Рівному?

– Поки що ніхто. Я сьогодні приїхав у Рівне, щоб ближче познайомитись з ініціативною групою, провести зустріч з місцевим активом і представниками різних суспільних груп. Для того, щоб звірити годинники і поділитись цілями. Та знайти партнерів для формування команди. Прізвища з’являться дещо пізніше.

– Ваші поїздки, це підготовка до ймовірних виборів, які можливо відбудуться навесні? І наскільки ймовірно, на ваш погляд, що відбудуться дострокові парламентські вибори?

– Нинішній парламент виконав свою функцію для перехідного періоду. Україні потрібне оновлення і парламенту і в цілому оновлення політичної еліти. Я вважаю неприйнятною ситуацію, коли парламентська коаліція існує лише на папері з БПП і Народного фронту. А насправді голосів для прийняття рішень немає. І щоразу голоси збираються з колишніх регіоналів. Тому парламентські вибори потрібні.

Але по справжньому виправданими вони будуть тоді, коли буде чітко окреслена політична альтернатива. В іншому випадку для виборця це виглядає ризиковано, оскільки незрозуміло, який буде результат і невизначеність лякає.

– Ви говорите те що потрібно. А я хочу почути вашу думку чи будуть вибори в наступному році?

– Я думаю, що будуть. Наше завдання підготуватись до них.

– У вашій партії вже є народні депутати.

– Так, четверо: Мустафа Наєм, Сергій Лещенко, Вікторія Пташник і Світлана Заліщук. Але уже найближчим часом їх може бути більше. Але я бачу, що ресурс змін лежить не в стінах нинішнього парламенту. Це люди.

–  Наскільки можлива зміна влади в Україні військовим шляхом?

–  Думаю що суспільний інтерес в тому, щоб влада в країні змінювалась в демократичний спосіб.

– Але людям набридло…

– «Набридло» - це легкий шлях. Легкий шлях в тому числі організувати зараз третій майдан, четвертий, п’ятий… Ми ж це вже вміємо робити і немає проблем. Але правильний шлях, це…

– Ви зараз говорите «правильний» - «не правильний». А я вас запитав про ймовірність.

– Я не виключаю такої ймовірності, але думаю, що Україна піде іншим шляхом.

– Давайте поговоримо про Донбас і ті домовленості, які були у Мінську чи зараз у Берліні. Насправді, мені видається, що зараз питання по якому шляху ми підемо. Все що зараз відбувається, вже колись і десь відбувалось і все написано у підручниках історії. Якщо взяти за модель югославський конфлікт, то можна ставити питання: по якому сценарію ми підемо – хорватському чи боснійському? Війна до переможного кінця чи беремо колишніх ворогів в парламент?

– Другий є абсолютно не прийнятним. Потрібно подбати про незалежність і не допустити виконання сьогодні Мінських угод в розумінні Кремля. В тій послідовності, що на окупованих територіях мають пройти вибори… Взагалі про які вибори може йти мова в нинішній ситуації? Цього не могло б відбутись у будь-якій цивілізованій, поважаючій себе країні. Ніяких змін до Конституції і легалізації цих маріонеткових режимів Путіна теж не може бути.

Наша тактика має бути проста: ставати самим сильнішими, а противник має бути ослаблений. Друге відбувається саме собою, бо Путін робить помилки. І робить він їх дуже багато: збитий Боінг, ситуація в Україні, ситуація в Сирії. Він робить все, щоб для нас була хороша міжнародна ситуація.

– Ви ж самі з Луганська. Думаю там лишились якісь знайомі і ви маєте уявлення про те що там  відбувається. Тобто зараз склалась ситуація, коли значна частина працездатного населення виїхала: хтось в Україну, а хтось в Росію. І навряд чи більшість з них вже повернуться. По факту ми маємо розграбований регіон, розбитий війною, ще й вороже настроєний. Та ж таки похоронна процесія «Мотороли» продемонструвала, що два роки війни не змінили ставлення до України і до бойовиків на Донбасі. Питання: воно нам треба?

– Я переконаний, що кожне покоління, має передати наступному як мінімум ту саму землю, яку  отримало від попереднього. Чи є зараз проблемою реінтеграція тих  територій? Безперечно - є. Але наш обов’язок зробити так, щоб цей процес відбувся і відбувся на наших умовах.

Повторюсь, зараз потрібно не дати провести вибори на умовах Кремля і зберегти свій суверенітет. Але після того, як там ситуація зміниться, а російські війська і найманці підуть, тоді покроково вирішувати проблеми. Які насправді є схожими до проблем в інших регіонах країни.

Якщо забрати за дужки лояльність до України, то всі решта проблеми такі ж як по всій Україні: економічна розруха, корупція і все інше. Потрібно спочатку забезпечити безпеку і створити можливість повернення вимушених переселенців.

Коли почались бойові дії, моя сестра була змушена виїхати. Спочатку в Київ, а потім рік відпрацювала в Домінікані. Повернулась і знову поїхала працювати в Іспанію. Але вона хоче повернутись додому. Вимушених переселенців більше мільйону.

Тепер про людей, які їдуть в Росію. Якщо ви глянете на карту трудової міграції, то побачите, що в Росію їдуть не лише зі сходу Україні, а й з західних областей. Мені не хочеться давати їм оцінку, це їхній вибір. Але так є.

Це означає, що проблеми, які є на сході є такі самі як і по всі країні. Бідні люди шукають заробітку навіть в країні агресора. Тому рішення просте: самим ставати сильнішими.

Коментарі

Прошу повідомити телефон ініціативної групи ,або п.Василя . Наперед дякую. З повагою Б.Р.
radon.bogdan@rambler.ru

Додати новий коментар

Правила коментування сайту
CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.