Комунальна квартира «Рівне» або інші народи в історії нашого міста

Зовнішній вигляд, характер, історія будь-якого міста, це своєрідний салат з різних інгредієнтів. Кожна епоха, народ, окупація залишають на обличчі міста свої відбитки, а іноді й шрами. Особливо це стосується міст українських. Й особливо таких, як наше Рівне. Так вважає уродженець Рівного, журналіст та блогер Ігор Гошовський. Нариси на ролі різних народів в історії нашого міста він опублікував на своїй сторінці у соціальній мережі «Фейсбук».

Євреї

Вони прийшли сюди, мабуть, десь на початку XVI століття. Містечко посеред багновиння не мало серйозних фортифікацій і кам'яних споруд, а вулиці були вимощені дерев’яним настилом. Приблизно таким вони і застали Рівне. Йти в таку дупу їх примусила безвихідь. В 1492 році іспанська королівська чота Фернанд II Арагонський і Ізабелла Католицька підписали Гранадський едикт, який вимагав від євреїв або хреститися, або покинути Іспанію. Більшість євреїв вирішило податися до Польщі. Зтих пір Річ Посполита аж до поділів стає найбільшим єврейським анклавом в світі. 

Мені випало жити в той час, коли їхні характерні цегляні двоповерхові будинки (переважна забудова центральної частини міста) зносили важкою технікою. Рівняни нового часу і українського походження старанно і натхненно стирали сліди своїх попередників в квартирі під назвою «Рівне». Місто 30-х, чи навіть 40-х знайти вже не можливо. Українці з навколишніх сіл після 1944-го року увійшли до колись чужого міста і оселились в ньому, як колись лангобарди в Медіоланумі… І я в тому, числі. 

Втім Рівне досі має глибші рівні, перейти на які можна лише знаючи, де знаходяться ці місця «переходу». Одними з таких місць, наприклад, є частина дубенського цвитару, Грабник, а також єврейське кладовище. А віднедавна ще й розкопки Палацу Любомирських.

Кожного разу, коли екскаватори починають рити котлован під черговий торгівельний центр, робітники натрапляють на міцно змуровані стіни і фундаменти старих єврейських кам’яниць і погребів. Є стійке уявлення, що євреї мали звичку робити в подібних мурах таємні схованки і ховати там золото. Я не знаю, чи знають про це робітники, тому не можу сказати напевно, що вони роблять ночами у світлі потужних софітів за підозріло високими заборами, якими чомусь обносять свої котловани. Та й питання, навіщо в економічно депресивному місті стільки нових торгівельних центрів залишається нерозкритою загадкою.

Але я здогадуюсь. Кажуть, що кожне місто має свою ментальність. Хоча євреїв у Рівному вже 70 років як майже немає, але їх прихильна до торгівлі ментальність живе і процвітає. Історичний центр міста – це великий базар, що наче велетенський спрут залежно від економічної ситуації в країні то випростовує свої щупальця на сусідні вулиці, то навпаки втягує їх у себе. Якщо уважно подивитися на фотографії Рівного 20-х і 30-х років, то в очах аж рябить від вивісок крамниць, перукарень і аптек. Пройдіться містом сьогодні і ви побачите теж саме. Іноді здається, що продавців тут більше, ніж мешканців.

Німці

Германські народи чомусь завжди ставилися до Рівного і його околиць небайдуже. Першими серед гостей з-за Одеру були готи. Вони облюбували ці терени за триста років по смерті Христовій і залишили нам по собі сотні бронзових фібул, а також ножів, розкиданих понад берегами волинських річок. Я особисто знаходив і фібулу, і «ножик» в одному з найбільших готських городищ над Стиром неподалік Товпижина (Демидівський р-н).

Кажуть, що готи прийшли сюди з північних берегів Балтики. Якщо це так, то коли воєначальники Карла XII у 1708 році на чолі шведського спецназу входили у безборонне Рівне, фактично вони повторювали шлях родичів своїх предків. Тут їм було з ким порозумітися. В місті мешкала чимала громада німців, які поставили на Усті млини і забезпечувала рівнян хлібом. Вони компактно проживали на вулиці Німецькій, що тепер називається іменем союзника того ж таки Карла - Мазепи.

В Першу світову германцям прорватися до Рівного виявилося значно важче, ніж шведам початку XVIII століття. Їх стримували завбачливо побудовані австрійськими та італійськими архітекторами фортеці. Одна з них – Тараканівський форт – існує досі і на мою думку - це одне з найбільш містичних місць усієї Великої Волині. Якщо хтось бачив фільм «Долина прокляття змій», то він зрозуміє про що я. Цю містику підкреслюють братські могили австрійських вояків, які можна знайти добряче поблукавши чагарниками навколо форту.

Тоді німці таки взяли Рівне, але залишити жодного свого сліду не встигли. Тому вони мусили повернутися сюди через 22 роки. І не просто повернутися… Рівне стало столицею України, точніше, Райхскомісаріату Україна. 

Таким чином місто потрапило до неформального клубу столиць України, до якого входять, зокрема, Харків, Київ і Кам’янець-Подільський. Можливо, німці обрали місто над Устею суто з міркувань зручної логістики, проте я переконаний, що йшлося про дещо інше. Третій Райх – це була суцільна містика і в своїх діях та рішеннях хлопці з черепами на кокардах керувалися «голосами» з іншого світу. Якщо свої ставки Гітлер розміщував не просто так, а керуючись інтуїцією, то чому такі ж міркуваннями не мали працювати і при виборі нової столиці одного з найбільших «комісаріатів» Райху?

Десь років п’ять тому вийшов друком у світ величезний «талмуд», підняти який я зміг лише докладаючи фізичних зусиль. Там доводилося (і навіть карти якісь геомагнітні були), що Рівне – це древній легендарний Суренж, столиця племені Дулібів. Авторів книги (а їх було чимало) на це підштовхнули археологічні розкопки дивовижних підземних ходів. Я не зовсім впевнений у правильності таких висновків, проте наявність легенди про те, що колись у місті існували такі підземні ходи по яких без проблем могли проїхати вояки верхи на конях підтверджую. Про щось подібне писав і Короленко у своїх «Дітях підземелля». Йому ще вдалося застати рештки тих проходів.

Рівне було «столицею» чотири роки. Німецька адміністрація мешкала в центральних кам’яницях, ходила до театру та кінотеатру (тепер «Народний дім» на вул.С. Петлюри), харчувалася в «касино» (тепер кафе «Аміго», раніше – Центральний гастроном). «Столичний» статус міста також ускладнив життя євреям, від яких тут позбавлялися особливо ретельно. Українцям також діставалося. Наприклад, через теракти Кузнєцова, каральні експедиції тероризували окружні села. Не можна сказати, що німцям жилося у Рівному легко. Вони перебували тут, наче в обложеній фортеці. Навколо ліси, що цілковито контролювалися УПА. Якби адміністрація розмістилися б у Хмельницькому, чи Вінниці було б безпечніше. Проте, вони трималися за Рівне.

Вони встигли ввести в обіг «карбованці» на яких великими літерами писалося: ROWNO Zentralnotenbank Ukraine. Гауляйтер України Еріх Кох прожив 90 років. З них близько сорока - у польській в’язниці Барчево. Він міг дивитися телевізор, користуватися бібліотекою і читати свіжу західну пресу. Помер лише у листопаді 1986 року. Тобто, він цілком міг знати навіть про Чорнобиль і напевно знав про Горбачова. Я не розумію, чому ніхто не взяв у нього інтерв’ю. Сьогодні від «столичного» статусу у Рівному залишився лише бункер поруч з Краєзнавчим музеєм, що в 40-ві був адміністрацією Коха. Він там ховався під час бомбардувань, а також у випадках іншої небезпеки, яка траплялася часто. Туди тепер чомусь не пускають, хоча я не розумію чому. Що там? Коли я назбираю грошенят, то викуплю той бункер і відкрию в ньому паб. Там будуть і готські фібули, і німецькі мірошники, і шведські мундири, і штик-ножі часів Першої, і артефакти часів Другої… В Рівному гостро не вистачає гарних пабів.

Коментарі

Для чого так було так багатослівно розмахуватись та ще й використовувати бидлячу мову? Потрібно було просто написати: українці в Україні - бидло. І свою адресу залишити, щоб можна було подискутувати.
ПС Я рівнянин в шостому поколінні. Не всіх бидлознавці вивезли до Сибіру, звільняючи для себе квартири на шарюгу..

чому жодного слова про поляків? німців у Рівному було дуже мало, вони жили компактно здебільно по німецьких селах-колоніях,. Історично три етноси формували населення Рівного до війни - євреї, поляки, росіяни. Українці найближче жили в селі Басів Кут, до Рівного навідувалмя тільки щоб збути якусь с/г продукцію. Коли після війни українці з навколишніх та більш віддалених поліських сіл зайшли у опустошене Рівне, вони принесли свою сільску культуру (чи то пак - відсутність культури). У кожному закутку зявилися стихійні туалети, наркомананія, мікрорайони... одним словом бидло. Корінні рівняни ніколи не говорили українською мовою, навііть на сьогоднішній день це є ознакою приналежності до села чи міста.

Додати новий коментар

Правила коментування сайту
CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.