Саакашвілі-Порошенко-вибори: хто з рівненських нардепів міг би опинитись в новій партії

Прочитавши все написане нижче, одні обізвуть мене поро хоботом, інші – волатимуть «зрада». А треті, розуміючи підтекст, звинуватять у тупості, невігластві і провінційності. Мова піде про Саакашвілі, Порошенка, політику і майбутнє України.

Перед президентом Порошенком постає кілька важливих питань, на які потрібно знайти відповідь. Перш за все – це збереження себе у владі з отриманням другого президентського терміну (в ідеалі). Напряму з цим питанням, пов’язане виконання мінських угод. Точніше їх невиконання в частині змін до Конституції, щодо особливого статусу Донбасу та виборів на окупованих територіях.

Петро Олексійович добре розуміє, що в той же день, коли в парламент внесуть відповідні законопроекти, на вулиці вийдуть люди. І це будуть не мирні і романтичні студенти. А ті, хто вже вміє тримати зброю у руках і перейшов поріг страху перед пострілом в живу людину. Є такий старий анекдот: «Діти – не дразніть дідуся. Чому? Бо дідусь був на війні. І що з того? Дідусь уміє вбивати…».

Подібний розвиток подій цілком влаштує Росію. А Україні вочевидь принесе справжній громадянський конфлікт і втрату нових територій. Вибухонебезпечних місць на мапі країни вдосталь стараннями ворога та розгільдяйством влади.

У цій ситуації для глави держави найкращий варіант: тягнути час. Чим власне українська влада й займається останній два роки. Але час і західні партнери починають тиснути. Потрібен новий привід, для відстрочки внесення законопроектів у парламент. Таким приводом може бути… політична криза та дострокові вибори. Це той постріл, який для Порошенка може вбити відразу двох зайців. Патроном для пострілу, на мій суб’єктивний погляд, може стати саме Міхаїл Саакашвілі.

Тут варто звернутись до хронології. Петра Порошенка обрали президентом України у травні 2014 року. Президенський термін передбачає перебування на посаді чотири роки, з яких два з половиною вже минуло. А це означає, що вже за півроку фактично розпочнеться президентська виборча компанія. Напруга у суспільстві зростає, а робити революції українці вже добре навчились і головне – вже не мають перед цим страху. Додайте сюди кількість зброї на руках у населення та кількість цього ж населення з бойовим досвідом. І ще маленький нюанс: у випадку чого – тікати політичній верхівці нікуди. Значить треба думати, як мирно передати чи зберегти владу.

Дострокові парламентські вибори могли б вирішити відразу дві проблеми. З одного боку виконати роль клапана через який спуститься пар народного обурення. Вибори завжди, і не тільки українцями, сприймались, як можливість змінити життя, політичну верхівку, усунути тих хто набрид. Після виборів, як мінімум півроку суспільство заспокоїться в очікуванні змін. А тепер хронологія. Грудень-січень, так звані «п’яні місяці» коли наша країна, щедро багата на вихідні і свята, не переймається особливо нічим крім стола і на столі. Наприкінці можна створити привід для розпуску парламенту. Наприклад шляхом розвалу коаліції, що дасть підстави президенту наприкінці лютого розпустити парламент і оголосити позачергові вибори.  Наприкінці весни ЦВК підрахує протоколи і оголосить результати.

Далі – найулюбленіша гра українських політиків під назвою «збери коаліцію». На неї за законом відводиться 30 днів. А далі формування уряду і вже середина літа. Звісно час відпочити і піти на літні парламентські канікули. Все як в Законах і Конституції.

Зауважте, весь цей час парламент просто не може розглядати такі важливі для майбутнього країни закони та зміни в Конституцію, які стосуються Донбасу. Українські дипломати рвуть на собі волосся та заламують руки переконуючи західних партнерів, що «дуже хотіли все виконати, але ж в законний спосіб з дотриманням процедури це не можливо». Для європейців законна процедура – це недоторкана священна корова. Тому вони будуть висловлювати занепокоєння і чекати. Путін – злитись і відправляти на Донбас нові гумконвої. Після яких сепаратисти знову вправлятимуться у стрільбі з САУ, «Градів» і інших чисно гуманітарно-конвойних пристроїв.

Таке затягування часу дасть можливість понизити градус у суспільстві та протягнути час до… президентських виборів. Якщо спиратись на нашу хронологію, то до виборів глави держави залишиться менше року. Почнуться перегони на які відволічуться як внутрішні так і зовнішні гравці.

А тепер про Мішу…

Для Петра Порошенка вочевидь стоїть два завдання: втриматись в президентському кріслі, зберегти владу і… виграти другий президентський термін. Про вирішення першого завдання писалось вище. А от вирішення двох інших завдань покладається на Саакашвілі.

Мабуть навряд чи хтось зі мною сперечатиметься в тому, що БПП «Солідарність» повторить долю НДП, За єдину Україну, «Нашої України» та Партії Регіонів.  Партії влади в Україні довго не живуть. Звісно «Солідарність» ще може пройти прохідний бар’єр, але впливати на формування коаліції вже ні. Але ж президенту потрібен парламент з лояльною більшістю.

Українські виборці люблять популістів. І на цьому електоральному полі вже вдосталь гравців: «Батьківщина» Юлії Тимошенко, Радикали Олега Ляшко, «Свобода» Тягнибока. І саме на це поле вийде й нова партія Михаїла Саакашвілі. Так, він популіст, але він єдиний з названих, популіст з існуючою історією успіху. Тема Грузії експлуатуватиметься на повну і це те, чого немає в його потенційних конкурентів. Однак партія Саакашвілі навряд чи набере достатньо голосів для формування коаліції.

Більшість тих, хто на минулих виборах пройшли до парламенту завдяки БПП «Солідарність» та Народному фронту, най імовірніше підуть вже під прапорами партії «Наш край», «Відродження» та Аграрної партії України. Всі ці політичні сили цілком здатні пройти виборчий бар’єр. І вже разом, домовившись з «Сомопоміччю» чи/та Радикальною партією Ляшка утворювати коаліцію. Неймовірна фантазія? Можливо. Та продовжимо далі.

Саакашвілі в одному зі своїх виступів наголосив, що в кандидати у депутати вони братимуть лише нових політиків. Котрі були у парламенті не більше одного терміну. Давайте за цим принципом, глянемо хто з нинішніх нардепів теоретично може опинитись у списку Міхо.

Отож. Олександр Дехтярчук та Василь Яніцкій з БПП «Солідарність» вперше стали депутатами у 2014 році. Так само тоді ж стали депутатами й Вадим Сидорчук та Віталій Корчик з Народного фронту. Тоді ж вперше пройшли до парламенту Сергій Євтушок з «Батьківщини» та Андрій Лозовий з РПЛ. По суті, за цим формальним принципом не мають права йти з Саакашвілі у парламент лише Юрій Вознюк та Олег Осуховський. Перший у 2012 році обирався від «Батьківщини», у 2014 – від народного фронту. Другий – двічі був обраний нардепом від «Свободи».

І тут ще одна деталь: сам Міхаїл Саакашвілі не має права обиратись до Верховної ради України. Згідно закону кандидат у нардепи має бути громадянином України не менше п’яти років. Саакашвілі ж отримав український  паспорт лише у 2014 році. Але саме ця обставина робить його цікавим для Порошенка.

Саакашвілі поведе свою партію не будучи кандидатом. Однак він зможе стати прем’єр-міністром. Цього закон не забороняє. І от тоді похід на президентські вибори, за підтримки прем’єр-міністра, при лояльній більшості дає нинішньому президенту шанс…

Коментарі

Додати новий коментар

Правила коментування сайту
CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.