Суспільсьво/влада = тотальна недовіра

Нині країна перебуває у дуже важкій ситуації.  Я маю на увазі не економічну  чи політичну, а скоріше емоційну. І якщо з економічного тупика можна вийти, то виходу з нинішнього емоційного – не бачу. Мова йде про тотальну недовіру людей до будь яких представників влади: від працівника адміністрації ЖКП до Президента країни.

Після минулої сесії Рівненської міської ради залишився присмак гіркоти. Я маю на увазі рішення депутатів стосовно гуртожитку на вулиці Небесної сотні. Нагадаю ситуацію. Міська влада планувала відселити мешканців, провести капітальний ремонт будівлі і після цього обіцяла повернути людей у їхні кімнати.

Мешканці ж гуртожитку, а це 35 сімей, вимагали спочатку дати право їм приватизувати своє житло, а вже потім відселяти. На сторону мешканців став депутат Рівнеради Роман Стасюк.

Та міський голова Володимир Хомко навідріз відмовлявся давати дозвіл, аргументуючи це тим, що Законом заборонено приватизацію аварійного житла. І наполягав, що гуртожиток на Небесної сотні, саме аварійний. Розгорілась справжня війна між мешканцями з депутатом Стасюком і Володимиром Хомком. Міський голова звинувачував пана Романа у популізмі і піарі, а той в свою чергу переконував, що мер хоче позбавити людей житла і побудувати на місці гуртожитку щось інше.

На перший погляд конфлікт було вирішено на минулій сесії. Депутати прийняли рішення дати дозвіл на приватизацію. Але це рішення не може бути виконане, оскільки управління ЖКГ не дасть дозволу аргументуючи все тим же: будинок аварійний. Далі шлях – через суд. Розгляд справи може тривати рік і більше. Що буде за цей час з будинком, який насправді у поганому стані? Сказати важко… Та й суд зрештою може відмовити. І що тоді робити далі?

Розповім вам одну історію, яку чув від одного депутата ще років два тому. Він розповідав свою ідею щодо гуртожитку. Мова йшла про будівництво будинку в якому на першому поверсі були б торгово-комерційні приміщення, а житлові починаючи з другого. Не виключаю що весь «кіпіш» був саме через цю ідею і цього депутата. Запитаєте, чому це не було озвучено? Відповідь проста: бо ніхто не повірив би. Дайте собі відповідь: ви б повірили б?

Я не наполягаю, що людей насправді «кинули» б. Саме цього депутата знаю якраз з дуже хорошої сторони. Але переконаний - 90 відсотків людей не повірили б.

За 25 років нас стільки разів розчаровували, обманювали, зраджували і кидали, що сьогодні ми у всьому шукаємо підступ. Це стосується переважної більшості і мене у тому числі. Сумніви стосовно реформ, політиків, чиновників… Я неодноразово бачив, як люди потрапляють до парламенту цілком адекватними, але вже за рік «хватають зірочку» і починають дивитись на решту світу так, ніби всі навколо… органічне добриво. Я це бачив неодноразово.

Згадайте реформу патрульної поліції. Тільки но вони з’явились, ми вже їх сварили за «селфі», некомпетентність, розбиті «Пріуси». Звинувачували в корупції не відчувши це на собі, не маючи доказів – просто тому, що ми не віримо. Тотальна недовіра до будь яких інститутів влади і невіра у власні сили – це найбільша біда України. Без повернення цієї довіри, відродження, чи правильніше сказати, побудова сильної і багатої України – НЕМОЖЛИВЕ.

Навіть найблагіші і щирі наміри влади зробити щось хороше, розбиватимуться об тотальну недовіру людей. Хоча я не вірю в щирі наміри… Нам потрібне обнуління ситуації. Потрібне примирення між владою, громадянами і з самими собою. Але скажу чесно, я не знаю як це зробити. Якщо маєте ідеї – пишіть в коментарях.

Коментарі

Додати новий коментар

Правила коментування сайту
CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.