"ВСЕ" тільки починається...

Я прийшов в журналістику 13 років тому. Ну як прийшов, несвідомо вляпався. Тоді працював редактором рекламної газети «Ярмарок оголошень». Щоб видання було цікавішим – розбавляли його інформацією.

В той час вся наша редакція, як і значна частина Рівного, «хворіли» спідвеєм. Тоді я не просто ходив на спідвей, я ним жив. Ми не пропускали жодної гонки, знали все про гонщиків, товаришували з ними. Програмки на змагання верстались в нашій редакції, ми їх і друкували. Перші диски з відео гонок монтувались на наших редакційних комп’ютерах. Наш дизайнер Михайло, робив до них простеньку графіку. А я… Я писав репортажі з гонок.

Перша стаття, яку я написав, була про гонку нашого спідвейного клубу «Україна» проти команди «Приморьє» з міста Владивосток. Вона називалась «Приморські тигри в степах України». Заголовок мені здавався вдалим та дотепним. Але саму статті, мій товариш Олександр, розкритикував в пух і прах. Наступного разу написав статтю він. І об’єктивно, вона була в рази краща за мою. Незважаючи на те, що за освітою він був музикант, а за професією – програміст.

Я старався. Кожна наступна стаття ставала кращою за попередню. Але того ж року зі спідвеєм зав’язав. Трофимов розсварився з Гайдимом, а ми, ті хто крутились біля клубу, пересварились між собою. Тоді собі дав слово: на спідвей більше не ходжу. Зі статтями про спорт було покінчено, але покінчити з журналістикою вже не зміг. Пізніше, коли вчився в школі професійної журналістики «Нова Україна», почув від Андрія Куликова (журналіст, який вів програму «Свобода слова»), що журналістика, це не професія, а діагноз. І він таки був правий, а я «захворів».

Пізніше, вже працюючи в газеті «ОГО» писав вже про політику. Мені подобалось і в мене виходило. Мене критикували, обзивали і лаяли, але статті не залишали читача байдужим. І це головне.

Не скажу, що я дуже сильно розбирався в політиці, економіці чи мав аж такий хороший аналітичний хист. Скоріше відчував. Відчував, що відбувається, або що має відбутись. І вже на ці відчуття нанизував відомі мені факти та будував припущення та прогнози. З легкої руки Віталія Голубєва почав вести власну колонку в газеті і на сайті. Одну з них, пам’ятаю досі, називалась «Про два бульдозера».

Це було у 2010 році, напередодні президентських виборів. У колонці йшлося про те, яким бульдозером буде Янукович і до чого він може довести країну. Закінчувався текст порівнянням Януковича і Тимошенко. Тоді написав: «Якщо ви думаєте, що Юлія Володимирівна буде більш демократичною, то ви помиляєтесь. У неї в гаражі стоїть точно такий же бульдозер. Тільки він рожевий і зі стразами». Я так відчував. Думаю навряд чи мої відчуття були помилковими.

А потім був сайт «ВСЕ». Він вже запрацював в Інтернеті, коли мені запропонували там роботу. Відчув, що це буде щось нове. Підібралась команда таких же «хворих на голову» журналістів. Було страшно цікаво. Ні, правильніше сказати: СТРАШНО і ЦІКАВО.

Було страшно коли погрожували, передавали привіти, обзивали і лаяли, писали в коментарях про безграмотність, що прострілять голову і дістануть у темному закутку. Справа йшла до революції. Не знав, а просто відчував, що має щось статись. Щось важливе, доленосне і дуже небезпечне. Нас атакували ДДОС-атаками, влаштовували «хвости» коли повертався машиною додому. Передавали привіти колегам. І поширювали чутки про те, що в когось з нас шизофренія, хтось «продажний», а хтось – гей. А ми з колегами посміхались і йшли далі.

Статті про «золоту молодь», корупцію в дитячих садочках, брудні схеми з перерозподілу ринку теплопостачання у місті, земельні афери депутатів і документи про те, хто оплачував польоти губернатора в Росію та борги діда і батька Володимира Жириновського. Це було круто. Адреналін зашкалював у крові.

А потім Майдан. Поріг страху ріс, а потім взагалі зник. «Страх втратили» - це було про нас. Завдяки революції ми стали ресурсом №1. Як би ви зараз не намагались над цим жартувати, але в той період мало хто міг похвастатись відвідуваністю у 20-30 тисяч унікальних користувачів за добу. А ми могли.

Війна. Це було найважче. Писати про загибель своїх. Тих кого ти знав, кому допомагав з броніком, формою, касками. Дехто з нас на цьому зламався. Хтось, змінив погляди. Хтось – «вигорів».  У мене був період, коли я перестав писати. Не міг, не хотів, не виходило. Це сталось після загибелі друга під Донецьким аеропортом. Після того, як його тіло довелось упізнавати в морзі, тоді ще Дніпропетровська. А потім везти його  додому, де залишились двоє дітей, дружина і старі батьки у яких він був єдиним сином.

Тоді я зрозумів, що втомився. Я перестав відчувати, писав через силу. Мабуть це передалось колегам. Наш сайт потихеньку почав занепадати, перестав бути цікавим і агресивним. А я зайнявся «Вересом».

Далекий від футболу, я зайнявся футболом, став віце-президентом Народного клубу «Верес», коментатором матчів. Це було дивно для мене самого, але допомогло.

Сайт «ВСЕ» спустився на дно інформаційного моря Рівненщини. Розпався бойовий колектив. Хтось пішов з журналістики зовсім, хтось – заснував власні проекти, хтось переключився на громадську діяльність. А сайт змінив власника.

Були думки теж залишити журналістику, але як виявилось, ця «хвороба» вже стала хронічною. Важкий період минув. Футбольна терапія дала результат і повернула…

Ні, вона не повернула відчуття. Це залишилось у минулому. Тепер я вже не відчуваю те що має  статись. Я знаю.

Досвід пережитого дав можливість тепер вже не нанизувати факти і події на відчуття того, що має відбутись. А на основі інформації, фактів, подій аргументовано прогнозувати.

Інформаційний світ змінився і ми міняємось разом з ним.

Сайт «ВСЕ» повертається в активне інформаційне море. Розпочато його повну модернізацію, йде набір нової команди і шліфування нових форм подачі інформації. Вже скоро ви побачите результати. Переконаний – ви оціните.

У пісні гурту «Чайф» є рядки: «Нє спеєшитє нас хоронить». Не спішіть списувати «ВСЕ» з рахунків. Вже скоро ми повернемось і ви будете здивовані. Ще трошки))) Ну й вибачте, що розчаровували останнім часом. Ми просто втомились. Але вже відпочили й готові  з новими силами, новим досвідом й мудрістю вести читача у бурхливому інформаційному морі сучасного світу.

«ВСЕ» тільки починається.

Ключові слова: 

Коментарі

Власник змінився? І хто новий власник? Оприлюдніть, одразу стане зрозуміло, чи об'єктивним буде сайт. І ще одне - джинса. Вона залишиться? Бо заявка "Ми повертаємося" досить пафосна, і хотілося б об'єктивних матеріалів, з інсайдами, різними точками зору, таких, як Ви, Олексію, вмієте написати, а не джинси на замовлення молодих і не дуже політичних партій та окремих діячів.

згинь ватнику! зізнавайся скільки тобі Путін заплатив за те щоб ти наш Майдан обсірав?

Три года назад в этот день, 30 августа 2013 года, журналисты Влад Содель и Ольга Снисарчук заключили с избившим их Вадимом Титушко мировое соглашение. В то время вся страна гневно осуждала покушение на журналистов. Это было возмутительно.
Спустя три года, в Украине убили Олеся Бузину, Павла Шеремета, покончил с собой при загадочных обстоятельствах журналист Щетинин. Это уже как бы само собой разумеется.
Три смертельных случая с журналистами и в подметки не годятся общественному резонансу вокруг замахов Титушко на Снисарчук и Соделя. И еще куча погибших журналистов на Донбассе, в том числе, иностранных.
Шо за хрень вообще у нас творится в стране? Украинцы боролись накануне Майдана за права журналистов - получили их трупы в большом количестве. Та же самая незадача и с милицией.
Шумно протестовали против насилия и избиений врадиевскими милиционерами госпожи Крашковой - получили уже в новой полиции убитого при преследовании ни в чем не винного пассажира БМВ в Киеве. И на той же Николаевщине при задержании полицейские убили не несущего угрозы обществу семейного дебошира.
Какой-то странный у нас, украинцев, прогресс во всех сферах, сильно смахивающий на деградацию.

Кривошеєв, а мені запиталась твоя стаття перед виборами голови облради- ти тобі написав про сон і що призначать шахматіста, а потім сам з себе посміявся - " дурне спить - дурне бачить". Я теж посміялась. А сон був віщим.

найбільше обурює те що сайт ВСЕ який себе позіціонує як незалежний та чесний. Насправді є рупором влади. Причом влади антинародної. Яскраве підтвердження тому відключення та жорстке модерування коментарів під статтями про АТО, політичних вязнів (типу Коцаби) та мобілізації. Під приводом "агенти кремля, рука мостви і тд". Така антинародна позиція не добавляє популярності. Крівошеєв купи собі цукерочку Рошен.

найбільше обурює те що сайт ВСЕ який себе позіціонує як незалежний та чесний. Насправді є рупором влади. Причом влади антинародної. Яскраве підтвердження тому відключення та жорстке модерування коментарів під статтями про АТО, політичних вязнів (типу Коцаби) та мобілізації. Під приводом "агенти кремля, рука мостви і тд". Така антинародна позиція не добавляє популярності. Крівошеєв купи собі цукерочку Рошен.

Було б добре, якби у нової команди було менше граматичних та пунктуаційних помилок в текстах.

Повеселив))) 

напиши як ти докотився до писанини заказух проти Хомка (чи як ти сам виражався - Мочити Хомка). Це прояв професыоналызму та професійної етики? Тим паче добре відомо що те лайно пишеться на гроші бурштинового барона -Якимця.

Пользуясь случаем выраженного вами позитивного восприятия к критике не могу промолчать. В даном случае - это уже не критика, а замечание о недопустимом, хамском поведении в среде своих коллег.

Додати новий коментар

Правила коментування сайту
CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.