На Рівненщині вшанували пам`ять Ніла Хасевича на місці його загибелі

На Рівненщині вшанували пам`ять Ніла Хасевича на місці його загибелі
0
593
0
  • На Рівненщині вшанували пам`ять Ніла Хасевича на місці його загибелі
  • На Рівненщині вшанували пам`ять Ніла Хасевича на місці його загибелі
  • На Рівненщині вшанували пам`ять Ніла Хасевича на місці його загибелі
  • На Рівненщині вшанували пам`ять Ніла Хасевича на місці його загибелі
  • На Рівненщині вшанували пам`ять Ніла Хасевича на місці його загибелі
  • На Рівненщині вшанували пам`ять Ніла Хасевича на місці його загибелі

Мешканці сіл Сухівці, Пересопниця, Дядьковичі, Верхівськ, козаки Війська Запорізького ім. Ніла Хасевича, на місці загибелі славного сина України Ніла Хасевича вшанували його світлу пам'ять. В продовженні заходу в культурно-археологічному центрі "Пересопниця" молодих жителів славного волинського краю було посвячено у джур-козаків. Про це повідомив Олександр Булига.

4 березня 1952, у с. Сухівці, Рівненський район загинув український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР. Лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах» Ніл Хасевич (псевда: Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль)
.
Сім'я Хасевичів: Феодотія Хасевич, Федір Хасевич, Ніл Хасевич і Антон Хасевич. 1910-ті роки
Ніл Хасевич народився 25 листопада (12 листопада за старим стилем) 1905 року в селі Дюксин на Волині, нині Костопільський район, Рівненська область, Україна (за тодішнім адмінподілом — Рівненський повіт, Волинська губернія, Російська імперія) в родині псаломника Антона Івановича Хасевича та його дружини Феодотії Олексіївни. Старші брати Анатолій і Федір стали українськими священиками на Волині. Анатолія закатували поляки в селі Дерев'яне поблизу волинського містечка Клевань), а Федір загинув після війни на засланні в Сибіру. Ніл також навчався у духовній семінарії і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні.

Окрім хисту до малювання, Хасевич мав ще й добрий голос.Коли Хасевичу було 14 років в його житті сталася трагічна подія: повертаючись із Рівного, на деражнянському залізничному переїзді вони з матір'ю потрапили під потяг — мати загинула, а Ніл, втративши ліву ногу, на все життя зостався калікою. Вміючи вирізати з дерева, Ніл сам виготовив собі протез і вперто йшов до мети — одержати освіту.
Після лікування він навчався в майстерні Василя Леня в Рівному. 1925 року склав екстерном іспит і здобув атестат Рівненської гімназії. А з 1925 до 1926 року працював помічником іконописця. Гроші, отримані від французької компанії як компенсацію за нещасний випадок, використав на навчання у Варшавській академії красних мистецтв. Юнак закінчив графічний факультет, живопису навчався у професорів Мілоша та Мечислава Катарбінських, а графіки — у професора Владислава Скочиляса.

З друзями під час варшавських студій. 1930-ті роки
У Варшаві того часу працював невеликий гурток українських митців і студентів академії, які заснували товариство «Спокій», куди входили Н. Хасевич, П. Андрусій, В. Васьківський, С. Дричик, В. Зварич, П. Холодний, В. Гаврилюк та П. Мегик. Зі спогадів останнього про свого земляка: «… невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги — дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда…».

У 1930-х роках належав до студентської спілки «Запоріжжя». Захистивши дипломну роботу на тему «Святий Володимир», 1935 року Ніл здобув диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах. З початком Другої світової війни він повертається до свого села. Але ще 1931 року його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан», а наступного року — портрет гетьмана Івана Мазепи — дипломом Варшавської академії.

Роздумуючи про специфіку мистецтва, Ніл Хасевич 24 лютого 1933 року запише:
«Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все». 
Для того, щоб вивчити цю мову, Ніл Хасевич від руки, гусячим пером, переписав Пересопницьке євангеліє[джерело?]. В процесі роботи досконало вивчив кириличний шрифт.
Поступово він переходить від олійного живопису до графіки і починає займатися гравюрами, а точніше — дереворитами (дереворізами). На початку 1930-х років Ніл Хасевич виставляється в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. У 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича». Цього ж року в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». Водночас художник співпрацює з українськими часописами «Шлях» та «Волинське слово». Митець невтомно шліфував професійну майстерність. Його портрети князя Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія творів в альманасі «Дереворити» високо оцінені фахівцями. Його порівнюють із Іваном Трушем, Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським.

Хасевич був успішним митцем і міг спокійно жити з цього. Ніл Хасевич був активним громадським та політичним діячем, членом Волинського Українського об'єднання (з 1935 року). Був делегатом крайового з'їзду ВУО 1935 року в Луцьку. Був особисто знайомий зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху. Входив до центрального і крайового проводів ОУН, згодом став членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Але насувалася світова війна, і доля поставила його перед вибором. Одночасно із творчістю він займається громадською і політичною діяльністю: входить до Волинського українського об'єднання, а згодом вступає до ОУН. З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН.

Із того часу починається кочове життя. Робота в криївках, постійна зміна місця перебування, постійна небезпека. Його знали за псевдонімами Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль. Ніл Антонович був талановитим пропагандистом, керував друкарнею повстанців, працював художником і редактором, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Митець розробляв також проекти прапорів, печаток, бланків для повстанців. Протягом 1943—1944 рр. очолював політико-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», якою командував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Після смерті свого друга і провідника Хасевич ще впродовж семи років лишався на бойовому посту. Доробок воєнної й повоєнної доби — 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950—1952 рр.).

У 1941 р. він стає членом Львівської спілки праці українських образотворчих мистецтв та співпрацює з рівненським часописом «Волинь» разом з Уласом Самчуком. В окупованому нацистами Львові у 1942—1943 рр. проходила виставка українських художників, на якій Ніл Хасевич експонував роботу патріотичної тематики «Спіть, хлопці, спіть».

У червні 1948-го Українська головна визвольна рада (УГВР) запровадила відзнаки підпільникам, які заслужили їх особистою звитягою. Саме «Зот» створив ескізи Хреста Заслуги і Хреста Бойової Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». Згодом самого автора було відзначено Срібним хрестом заслуги та медаллю і обрано до УГВР від української інтелігенції. Лише одиниці знали про те, ким він є насправді, чим займається і де перебуває. 
Та в 1951 році зі столиці СРСР надійшов наказ — «пресечь антисоветскую деятельность» Хасевича, бо гравюри з підпілля потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів), а потім були надруковані у згаданому вище збірнику «Графіка в бункерах УПА». Для розшуку митця було створено міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр. До неї ввійшли також капітани Маркелов та Кудрицький. На слід «Зота» чекісти виходили кілька разів. Одного разу у Львові через громадянина М., який переховував у себе особистий архів Ніла Хасевича (заховав їх у скляну банку і закопав у садку), «органи» спробували виманити підпільника й захопити його, та безуспішно. Згодом в одному із захоплених бункерів знайшли зашифровані документи. Коли їх розшифрували, то прочитали: «Заготували для Вас 5 кілограмів паперу, вишневе дерево» (з якого робилися друкарські кліше для виготовлення листівок та гравюр). Шифровка вказувала і адресу: бункер на хуторі біля с. Сухівці (тоді Ровенський район, Ровенська область, УРСР, СРСР), що за 12 км від містечка Клевань Рівненської області. Хутір оточили.

Криївку було обладнано на селянському дворі. Прихований вхід до підземелля містився у клуні під дровами. Сам бункер, порівняно просторий, мав три приміщення. Тут і відбувся останній бій Хасевича і двох повстанців, які його охороняли, з гебістами. Із книги Теодора Гладкова «Со щитом и мечом», яка 1988 року вийшла у львівському видавництві «Каменяр», ми знаємо подробиці смерті художника й воїна.

«Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!» — крикнув Стекляр[2]. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення… Сержант точно, на півметра, не вище, підняв важку затичку… Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух… Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову вигукнув: «Хто живий — виходьте! Інакше пустимо гранати в хід!» Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. В одного відсутня нога — це був «Зот». У руці… стискав автомат.

За іншими даними, Ніл Хасевич застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями — В'ячеславом Антонюком — «Матвієм» та Антоном Мельничуком — «Гнатом», спаливши перед тим усі важливі документи.

Зі спогадів Дмитра Удода, колишнього вояка УПА:

«Це було 1952 року в Клевані, колишньому райцентрі на Рівненщині, до якого входили Білівські хутори, де в криївці був убитий Ніл. Їх, повстанців, привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок. Його посадили під дубом. Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах населення, щоб деморалізувати його… Коли вже енкаведистам набридало видовище, вони вивозили трупи в окописька. Десь там і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останній притулок». 
За три дні тіла убитих повстанців вивезли в невідомому напрямі.
Юлій М. Головацький, український літератор, учасник національно-визвольного руху за незалежність України та політв'язень, написав твір «Бочка» в 1956 році, який було почастинно опубліковано в 1996—1998 рр., в якому також описано смерть Ніла Хасевича:
«Щойно на другий день добралися до мертвих повстанців; їх прив'язували мертвих до шнура-ужища і по одному діставали з криївки на поверхню. Тіла убитих були не пошматовані; конструкцією криївки був передбачений сховок на випадок, коли криївку закидатимуть гранатами. В кожного з хлопців на голові були сліди від куль — вони пострілялися самі. Так загинули „Зот“, а з ним — ще два його друзі по боротьбі».

Друга світова викосила фактично всіх його близьких родичів: загинули батько і молодший брат Анатолій, старший Федір помер у радянському концтаборі Білобородово під Томськом. У 1947 році загинула кохана жінка, яка була зв'язковою з підпіллям міста Луцька. Залишилися її портрети, намальовані у квітні 1945 року.

Протягом 1931–1944 років Ніл Хасевич 
учасник 35 художніх виставок, зокрема:
1931–1932 — виставки у Львові, Празі, Берліні.
1932–1933 — виставки у Чикаго і Лос-Анджелесі.

Книжкові знаки Ніла Хасевича. — Варшава, 1939.
Екслібрис Ніла Хасевича. — Філадельфія, 1939.
Графіка в бункрах УПА. Альбом дереворитів виконаних в Україні в роках 1947—1950 мистця українського підпілля Ніла Хасевича—"Бей-Зота" та його учнів. — Филаделфія, 1952.

У 1931 році Ніл Хасевич був відзначений Почесною нагородою «Ватикан» за картину «Прання», а в 1932 — Почесним дипломом Варшавської Академії мистецтв за портрет «Мазепа».

У 1948 році УГВР нагородила Хасевича Срібним Хрестом Заслуги та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах».

Ніл Хасевич присвятив своє життя Україні, він ніколи не думав про себе, ніколи не просив нічого для себе особисто. УГВР пропонувала йому переправитися на Захід, але він відмовився. Де його могила — невідомо.

Вулиці Ніла Хасевича є в містах Костопіль, Львів, Луцьк, Рівне, Ковель, Володимир-Волинський та Первомайськ Миколаївської Області.

1992 року на місці загибелі Ніла Хасевича у Сухівцях Рівненського району встановлено пам'ятний знак (художник Валерій Войтович).

, на місці загибелі славного сина України Ніла Хасевича вшанували його світлу пам'ять. В продовженні заходу в культурно-археологічному центрі "Пересопниця" молодих жителів славного волинського краю було посвячено у джур-козаків.

4 березня 1952, у с. Сухівці, Рівненський район загинув 
український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР. Лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах» Ніл Хасевич (псевда: Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль)
.
Сім'я Хасевичів: Феодотія Хасевич, Федір Хасевич, Ніл Хасевич і Антон Хасевич. 1910-ті роки
Ніл Хасевич народився 25 листопада (12 листопада за старим стилем) 1905 року в селі Дюксин на Волині, нині Костопільський район, Рівненська область, Україна (за тодішнім адмінподілом — Рівненський повіт, Волинська губернія, Російська імперія) в родині псаломника Антона Івановича Хасевича та його дружини Феодотії Олексіївни. Старші брати Анатолій і Федір стали українськими священиками на Волині. Анатолія закатували поляки в селі Дерев'яне поблизу волинського містечка Клевань), а Федір загинув після війни на засланні в Сибіру. Ніл також навчався у духовній семінарії і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні.

Окрім хисту до малювання, Хасевич мав ще й добрий голос.Коли Хасевичу було 14 років в його житті сталася трагічна подія: повертаючись із Рівного, на деражнянському залізничному переїзді вони з матір'ю потрапили під потяг — мати загинула, а Ніл, втративши ліву ногу, на все життя зостався калікою. Вміючи вирізати з дерева, Ніл сам виготовив собі протез і вперто йшов до мети — одержати освіту.
Після лікування він навчався в майстерні Василя Леня в Рівному. 1925 року склав екстерном іспит і здобув атестат Рівненської гімназії. А з 1925 до 1926 року працював помічником іконописця. Гроші, отримані від французької компанії як компенсацію за нещасний випадок, використав на навчання у Варшавській академії красних мистецтв. Юнак закінчив графічний факультет, живопису навчався у професорів Мілоша та Мечислава Катарбінських, а графіки — у професора Владислава Скочиляса.

З друзями під час варшавських студій. 1930-ті роки
У Варшаві того часу працював невеликий гурток українських митців і студентів академії, які заснували товариство «Спокій», куди входили Н. Хасевич, П. Андрусій, В. Васьківський, С. Дричик, В. Зварич, П. Холодний, В. Гаврилюк та П. Мегик. Зі спогадів останнього про свого земляка: «… невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги — дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда…».

У 1930-х роках належав до студентської спілки «Запоріжжя». Захистивши дипломну роботу на тему «Святий Володимир», 1935 року Ніл здобув диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах. З початком Другої світової війни він повертається до свого села. Але ще 1931 року його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан», а наступного року — портрет гетьмана Івана Мазепи — дипломом Варшавської академії.

Роздумуючи про специфіку мистецтва, Ніл Хасевич 24 лютого 1933 року запише:
«Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все». 
Для того, щоб вивчити цю мову, Ніл Хасевич від руки, гусячим пером, переписав Пересопницьке євангеліє[джерело?]. В процесі роботи досконало вивчив кириличний шрифт.
Поступово він переходить від олійного живопису до графіки і починає займатися гравюрами, а точніше — дереворитами (дереворізами). На початку 1930-х років Ніл Хасевич виставляється в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. У 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича». Цього ж року в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». Водночас художник співпрацює з українськими часописами «Шлях» та «Волинське слово». Митець невтомно шліфував професійну майстерність. Його портрети князя Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія творів в альманасі «Дереворити» високо оцінені фахівцями. Його порівнюють із Іваном Трушем, Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським.

Хасевич був успішним митцем і міг спокійно жити з цього. Ніл Хасевич був активним громадським та політичним діячем, членом Волинського Українського об'єднання (з 1935 року). Був делегатом крайового з'їзду ВУО 1935 року в Луцьку. Був особисто знайомий зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху. Входив до центрального і крайового проводів ОУН, згодом став членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Але насувалася світова війна, і доля поставила його перед вибором. Одночасно із творчістю він займається громадською і політичною діяльністю: входить до Волинського українського об'єднання, а згодом вступає до ОУН. З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН.

Із того часу починається кочове життя. Робота в криївках, постійна зміна місця перебування, постійна небезпека. Його знали за псевдонімами Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль. Ніл Антонович був талановитим пропагандистом, керував друкарнею повстанців, працював художником і редактором, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Митець розробляв також проекти прапорів, печаток, бланків для повстанців. Протягом 1943—1944 рр. очолював політико-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», якою командував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Після смерті свого друга і провідника Хасевич ще впродовж семи років лишався на бойовому посту. Доробок воєнної й повоєнної доби — 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950—1952 рр.).

У 1941 р. він стає членом Львівської спілки праці українських образотворчих мистецтв та співпрацює з рівненським часописом «Волинь» разом з Уласом Самчуком. В окупованому нацистами Львові у 1942—1943 рр. проходила виставка українських художників, на якій Ніл Хасевич експонував роботу патріотичної тематики «Спіть, хлопці, спіть».

У червні 1948-го Українська головна визвольна рада (УГВР) запровадила відзнаки підпільникам, які заслужили їх особистою звитягою. Саме «Зот» створив ескізи Хреста Заслуги і Хреста Бойової Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». Згодом самого автора було відзначено Срібним хрестом заслуги та медаллю і обрано до УГВР від української інтелігенції. Лише одиниці знали про те, ким він є насправді, чим займається і де перебуває. 
Та в 1951 році зі столиці СРСР надійшов наказ — «пресечь антисоветскую деятельность» Хасевича, бо гравюри з підпілля потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів), а потім були надруковані у згаданому вище збірнику «Графіка в бункерах УПА». Для розшуку митця було створено міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр. До неї ввійшли також капітани Маркелов та Кудрицький. На слід «Зота» чекісти виходили кілька разів. Одного разу у Львові через громадянина М., який переховував у себе особистий архів Ніла Хасевича (заховав їх у скляну банку і закопав у садку), «органи» спробували виманити підпільника й захопити його, та безуспішно. Згодом в одному із захоплених бункерів знайшли зашифровані документи. Коли їх розшифрували, то прочитали: «Заготували для Вас 5 кілограмів паперу, вишневе дерево» (з якого робилися друкарські кліше для виготовлення листівок та гравюр). Шифровка вказувала і адресу: бункер на хуторі біля с. Сухівці (тоді Ровенський район, Ровенська область, УРСР, СРСР), що за 12 км від містечка Клевань Рівненської області. Хутір оточили.

Криївку було обладнано на селянському дворі. Прихований вхід до підземелля містився у клуні під дровами. Сам бункер, порівняно просторий, мав три приміщення. Тут і відбувся останній бій Хасевича і двох повстанців, які його охороняли, з гебістами. Із книги Теодора Гладкова «Со щитом и мечом», яка 1988 року вийшла у львівському видавництві «Каменяр», ми знаємо подробиці смерті художника й воїна.

«Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!» — крикнув Стекляр[2]. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення… Сержант точно, на півметра, не вище, підняв важку затичку… Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух… Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову вигукнув: «Хто живий — виходьте! Інакше пустимо гранати в хід!» Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. В одного відсутня нога — це був «Зот». У руці… стискав автомат.

За іншими даними, Ніл Хасевич застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями — В'ячеславом Антонюком — «Матвієм» та Антоном Мельничуком — «Гнатом», спаливши перед тим усі важливі документи.

Зі спогадів Дмитра Удода, колишнього вояка УПА:

«Це було 1952 року в Клевані, колишньому райцентрі на Рівненщині, до якого входили Білівські хутори, де в криївці був убитий Ніл. Їх, повстанців, привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок. Його посадили під дубом. Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах населення, щоб деморалізувати його… Коли вже енкаведистам набридало видовище, вони вивозили трупи в окописька. Десь там і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останній притулок». 
За три дні тіла убитих повстанців вивезли в невідомому напрямі.
Юлій М. Головацький, український літератор, учасник національно-визвольного руху за незалежність України та політв'язень, написав твір «Бочка» в 1956 році, який було почастинно опубліковано в 1996—1998 рр., в якому також описано смерть Ніла Хасевича:
«Щойно на другий день добралися до мертвих повстанців; їх прив'язували мертвих до шнура-ужища і по одному діставали з криївки на поверхню. Тіла убитих були не пошматовані; конструкцією криївки був передбачений сховок на випадок, коли криївку закидатимуть гранатами. В кожного з хлопців на голові були сліди від куль — вони пострілялися самі. Так загинули „Зот“, а з ним — ще два його друзі по боротьбі».

Друга світова викосила фактично всіх його близьких родичів: загинули батько і молодший брат Анатолій, старший Федір помер у радянському концтаборі Білобородово під Томськом. У 1947 році загинула кохана жінка, яка була зв'язковою з підпіллям міста Луцька. Залишилися її портрети, намальовані у квітні 1945 року.

Протягом 1931–1944 років Ніл Хасевич 
учасник 35 художніх виставок, зокрема:
1931–1932 — виставки у Львові, Празі, Берліні.
1932–1933 — виставки у Чикаго і Лос-Анджелесі.

Книжкові знаки Ніла Хасевича. — Варшава, 1939.
Екслібрис Ніла Хасевича. — Філадельфія, 1939.
Графіка в бункрах УПА. Альбом дереворитів виконаних в Україні в роках 1947—1950 мистця українського підпілля Ніла Хасевича—"Бей-Зота" та його учнів. — Филаделфія, 1952.

У 1931 році Ніл Хасевич був відзначений Почесною нагородою «Ватикан» за картину «Прання», а в 1932 — Почесним дипломом Варшавської Академії мистецтв за портрет «Мазепа».

У 1948 році УГВР нагородила Хасевича Срібним Хрестом Заслуги та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах».

Ніл Хасевич присвятив своє життя Україні, він ніколи не думав про себе, ніколи не просив нічого для себе особисто. УГВР пропонувала йому переправитися на Захід, але він відмовився. Де його могила — невідомо.

Вулиці Ніла Хасевича є в містах Костопіль, Львів, Луцьк, Рівне, Ковель, Володимир-Волинський та Первомайськ Миколаївської Області.

1992 року на місці загибелі Ніла Хасевича у Сухівцях Рівненського району встановлено пам'ятний знак (художник Валерій Войтович).

, на місці загибелі славного сина України Ніла Хасевича вшанували його світлу пам'ять. В продовженні заходу в культурно-археологічному центрі "Пересопниця" молодих жителів славного волинського краю було посвячено у джур-козаків.

4 березня 1952, у с. Сухівці, Рівненський район загинув 
український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР. Лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах» Ніл Хасевич (псевда: Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль)
.
Сім'я Хасевичів: Феодотія Хасевич, Федір Хасевич, Ніл Хасевич і Антон Хасевич. 1910-ті роки
Ніл Хасевич народився 25 листопада (12 листопада за старим стилем) 1905 року в селі Дюксин на Волині, нині Костопільський район, Рівненська область, Україна (за тодішнім адмінподілом — Рівненський повіт, Волинська губернія, Російська імперія) в родині псаломника Антона Івановича Хасевича та його дружини Феодотії Олексіївни. Старші брати Анатолій і Федір стали українськими священиками на Волині. Анатолія закатували поляки в селі Дерев'яне поблизу волинського містечка Клевань), а Федір загинув після війни на засланні в Сибіру. Ніл також навчався у духовній семінарії і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні.

Окрім хисту до малювання, Хасевич мав ще й добрий голос.Коли Хасевичу було 14 років в його житті сталася трагічна подія: повертаючись із Рівного, на деражнянському залізничному переїзді вони з матір'ю потрапили під потяг — мати загинула, а Ніл, втративши ліву ногу, на все життя зостався калікою. Вміючи вирізати з дерева, Ніл сам виготовив собі протез і вперто йшов до мети — одержати освіту.
Після лікування він навчався в майстерні Василя Леня в Рівному. 1925 року склав екстерном іспит і здобув атестат Рівненської гімназії. А з 1925 до 1926 року працював помічником іконописця. Гроші, отримані від французької компанії як компенсацію за нещасний випадок, використав на навчання у Варшавській академії красних мистецтв. Юнак закінчив графічний факультет, живопису навчався у професорів Мілоша та Мечислава Катарбінських, а графіки — у професора Владислава Скочиляса.

З друзями під час варшавських студій. 1930-ті роки
У Варшаві того часу працював невеликий гурток українських митців і студентів академії, які заснували товариство «Спокій», куди входили Н. Хасевич, П. Андрусій, В. Васьківський, С. Дричик, В. Зварич, П. Холодний, В. Гаврилюк та П. Мегик. Зі спогадів останнього про свого земляка: «… невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги — дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда…».

У 1930-х роках належав до студентської спілки «Запоріжжя». Захистивши дипломну роботу на тему «Святий Володимир», 1935 року Ніл здобув диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах. З початком Другої світової війни він повертається до свого села. Але ще 1931 року його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан», а наступного року — портрет гетьмана Івана Мазепи — дипломом Варшавської академії.

Роздумуючи про специфіку мистецтва, Ніл Хасевич 24 лютого 1933 року запише:
«Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все». 
Для того, щоб вивчити цю мову, Ніл Хасевич від руки, гусячим пером, переписав Пересопницьке євангеліє[джерело?]. В процесі роботи досконало вивчив кириличний шрифт.
Поступово він переходить від олійного живопису до графіки і починає займатися гравюрами, а точніше — дереворитами (дереворізами). На початку 1930-х років Ніл Хасевич виставляється в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. У 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича». Цього ж року в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». Водночас художник співпрацює з українськими часописами «Шлях» та «Волинське слово». Митець невтомно шліфував професійну майстерність. Його портрети князя Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія творів в альманасі «Дереворити» високо оцінені фахівцями. Його порівнюють із Іваном Трушем, Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським.

Хасевич був успішним митцем і міг спокійно жити з цього. Ніл Хасевич був активним громадським та політичним діячем, членом Волинського Українського об'єднання (з 1935 року). Був делегатом крайового з'їзду ВУО 1935 року в Луцьку. Був особисто знайомий зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху. Входив до центрального і крайового проводів ОУН, згодом став членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Але насувалася світова війна, і доля поставила його перед вибором. Одночасно із творчістю він займається громадською і політичною діяльністю: входить до Волинського українського об'єднання, а згодом вступає до ОУН. З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН.

Із того часу починається кочове життя. Робота в криївках, постійна зміна місця перебування, постійна небезпека. Його знали за псевдонімами Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль. Ніл Антонович був талановитим пропагандистом, керував друкарнею повстанців, працював художником і редактором, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Митець розробляв також проекти прапорів, печаток, бланків для повстанців. Протягом 1943—1944 рр. очолював політико-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», якою командував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Після смерті свого друга і провідника Хасевич ще впродовж семи років лишався на бойовому посту. Доробок воєнної й повоєнної доби — 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950—1952 рр.).

У 1941 р. він стає членом Львівської спілки праці українських образотворчих мистецтв та співпрацює з рівненським часописом «Волинь» разом з Уласом Самчуком. В окупованому нацистами Львові у 1942—1943 рр. проходила виставка українських художників, на якій Ніл Хасевич експонував роботу патріотичної тематики «Спіть, хлопці, спіть».

У червні 1948-го Українська головна визвольна рада (УГВР) запровадила відзнаки підпільникам, які заслужили їх особистою звитягою. Саме «Зот» створив ескізи Хреста Заслуги і Хреста Бойової Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». Згодом самого автора було відзначено Срібним хрестом заслуги та медаллю і обрано до УГВР від української інтелігенції. Лише одиниці знали про те, ким він є насправді, чим займається і де перебуває. 
Та в 1951 році зі столиці СРСР надійшов наказ — «пресечь антисоветскую деятельность» Хасевича, бо гравюри з підпілля потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів), а потім були надруковані у згаданому вище збірнику «Графіка в бункерах УПА». Для розшуку митця було створено міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр. До неї ввійшли також капітани Маркелов та Кудрицький. На слід «Зота» чекісти виходили кілька разів. Одного разу у Львові через громадянина М., який переховував у себе особистий архів Ніла Хасевича (заховав їх у скляну банку і закопав у садку), «органи» спробували виманити підпільника й захопити його, та безуспішно. Згодом в одному із захоплених бункерів знайшли зашифровані документи. Коли їх розшифрували, то прочитали: «Заготували для Вас 5 кілограмів паперу, вишневе дерево» (з якого робилися друкарські кліше для виготовлення листівок та гравюр). Шифровка вказувала і адресу: бункер на хуторі біля с. Сухівці (тоді Ровенський район, Ровенська область, УРСР, СРСР), що за 12 км від містечка Клевань Рівненської області. Хутір оточили.

Криївку було обладнано на селянському дворі. Прихований вхід до підземелля містився у клуні під дровами. Сам бункер, порівняно просторий, мав три приміщення. Тут і відбувся останній бій Хасевича і двох повстанців, які його охороняли, з гебістами. Із книги Теодора Гладкова «Со щитом и мечом», яка 1988 року вийшла у львівському видавництві «Каменяр», ми знаємо подробиці смерті художника й воїна.

«Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!» — крикнув Стекляр[2]. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення… Сержант точно, на півметра, не вище, підняв важку затичку… Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух… Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову вигукнув: «Хто живий — виходьте! Інакше пустимо гранати в хід!» Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. В одного відсутня нога — це був «Зот». У руці… стискав автомат.

За іншими даними, Ніл Хасевич застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями — В'ячеславом Антонюком — «Матвієм» та Антоном Мельничуком — «Гнатом», спаливши перед тим усі важливі документи.

Зі спогадів Дмитра Удода, колишнього вояка УПА:

«Це було 1952 року в Клевані, колишньому райцентрі на Рівненщині, до якого входили Білівські хутори, де в криївці був убитий Ніл. Їх, повстанців, привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок. Його посадили під дубом. Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах населення, щоб деморалізувати його… Коли вже енкаведистам набридало видовище, вони вивозили трупи в окописька. Десь там і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останній притулок». 
За три дні тіла убитих повстанців вивезли в невідомому напрямі.
Юлій М. Головацький, український літератор, учасник національно-визвольного руху за незалежність України та політв'язень, написав твір «Бочка» в 1956 році, який було почастинно опубліковано в 1996—1998 рр., в якому також описано смерть Ніла Хасевича:
«Щойно на другий день добралися до мертвих повстанців; їх прив'язували мертвих до шнура-ужища і по одному діставали з криївки на поверхню. Тіла убитих були не пошматовані; конструкцією криївки був передбачений сховок на випадок, коли криївку закидатимуть гранатами. В кожного з хлопців на голові були сліди від куль — вони пострілялися самі. Так загинули „Зот“, а з ним — ще два його друзі по боротьбі».

Друга світова викосила фактично всіх його близьких родичів: загинули батько і молодший брат Анатолій, старший Федір помер у радянському концтаборі Білобородово під Томськом. У 1947 році загинула кохана жінка, яка була зв'язковою з підпіллям міста Луцька. Залишилися її портрети, намальовані у квітні 1945 року.

Протягом 1931–1944 років Ніл Хасевич 
учасник 35 художніх виставок, зокрема:
1931–1932 — виставки у Львові, Празі, Берліні.
1932–1933 — виставки у Чикаго і Лос-Анджелесі.

Книжкові знаки Ніла Хасевича. — Варшава, 1939.
Екслібрис Ніла Хасевича. — Філадельфія, 1939.
Графіка в бункрах УПА. Альбом дереворитів виконаних в Україні в роках 1947—1950 мистця українського підпілля Ніла Хасевича—"Бей-Зота" та його учнів. — Филаделфія, 1952.

У 1931 році Ніл Хасевич був відзначений Почесною нагородою «Ватикан» за картину «Прання», а в 1932 — Почесним дипломом Варшавської Академії мистецтв за портрет «Мазепа».

У 1948 році УГВР нагородила Хасевича Срібним Хрестом Заслуги та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах».

Ніл Хасевич присвятив своє життя Україні, він ніколи не думав про себе, ніколи не просив нічого для себе особисто. УГВР пропонувала йому переправитися на Захід, але він відмовився. Де його могила — невідомо.

Вулиці Ніла Хасевича є в містах Костопіль, Львів, Луцьк, Рівне, Ковель, Володимир-Волинський та Первомайськ Миколаївської Області.

1992 року на місці загибелі Ніла Хасевича у Сухівцях Рівненського району встановлено пам'ятний знак (художник Валерій Войтович).

0
Політика # Ніл Хасевич
Щоб отримати доступ до усіх коментарів або залишити відгук потрібно:
Найцікавіші матеріали
110
Бандура – найкращий гравець рівненського "Вереса" минулого сезону
Воротаря Олександра Бандуру вболівальники назвали найкращим гравцем «Вереса» у минулому сезоні. Такі підсумки голосування на клубному сайті.
0
Читати далі
436
У Рівному фестивалять майстри пирогів [ОНЛАЙН- ТРАНСЛЯЦІЯ]
0
Читати далі
1067
У Рівному купили 7 нових тролейбусів з Дніпра
0
Читати далі
191
У ДТП на Рівненщині постраждали шестеро дітей
0
Читати далі
323
Палац князів Яблоновських в Острозі потребує захисту від Московського патріархату
0
Читати далі
124
Оржівський "ОДЕК" вийшов в півфінал Чемпіонату України з футболу
Незважаючи на тисячокілометровий виїзд, синтетичне поле, надзвичайно важкий психологічний тягар за результат, оржівський “ОДЕК” вийшов до півфіналу Чемпіонату України серед аматорських команд.
0
Читати далі
194
Рівненські гімнастки захоплюють п'єдестал Міжнародного турніру у Братиславі (ФОТО)
Вчора, 16 червня рівненські гімнастки СК "Золота осінь" розпочали змагатися у Братиславі на "Bratislava Cup"
0
Читати далі
125
Рівненські гімнастки поїхали по медалі в Словаччину
14 червня, о 22:00 рівненські гімнастки СК "Золота осінь" поїхали у столицю Словаччини Братиславу.
0
Читати далі
89
На Рівненщині госпіталізували двох абітурієнтів: чим запам'яталось ЗНО цьогоріч
0
Читати далі