Одна з моїх останніх історій. Дзвонять люди, що не лежать в лікарні (зауважу, не бідові) і дуже просяться на прийом, мовляв чули, що ви такий типу класний доктор. Ну, добре. Домовилися на час, щоб не чекати, щоб не в черзі. Оглядаю дитину, призначаю лікування. Терпляче відповідаю на всі запитання, все «розжовую». Батьки виражають захоплення: Ой, які ми раді, що потрапили до вас! Все розказали, все пояснили! І дитина так гарно вас прийняла.
Ну, і на прощання: доктор, ми знаємо, що платити лікарям неправильно, бо це хабар; але ми все-одно, хоч на каву. І сунуть щось в кишеню, озираючись мов злодюжка. Пішли, дивлюся - 50 грн! Це мій час, мої знання, моя відповідальність. І мені в очі заявляють, що це неправильно платити за мою роботу. І цей випадок - не виключний. Прикро, що авторитетна організація Transparency International думає десь схоже.
P.S. Через короткий проміжок часу знову дзвінок. Знову дифірамби на вступі і той же голос. Так, це ті ж люди: доктор, ми знову прихворіли, хочемо на прийом. В голові було купа думок, але у відповідь сказав коротко: перепрошую, але я дуже зайнятий. Тому не зможу.
Павло Сільковський, лікар-анестезіолог Рівненської обласної дитячої лікарні, текст зі сторінки на Facebook.
