Рівненська активіста і підприємець, член Рівненського виконкому Ніна Скиба розповіла історія, як вона допомагала старенькому дідусесі:
-Заходжу в супермаркет купити цукру для вишневого варення. Стою, нагрібаю своє щастя лопаткою, а неподалік від мене зупиняється старенький дідусь і розгублено водить очима по цінникам. Пережив війну, голод, червонопику орду, а от сучасні технології заганяють його в глухий кут... Зупинився біля прилавка і заглядає усім в очі, зніяковівши перебирає потрісканими пальчиками ключі від камери схову, а люди байдуже обходять його стороною, ніби він невидимка. Бачу, що діла не буде, підхожу... Виявляється він не знає як то тепер зважити оту ячміну крупу, заглянула, а в ній купа лушпиння, я трохи напружилась, думаю, ну блін, невже для себе?! На щастя ні, для індичка у селі.)) Набрали два великих пакета, забрала крупу, цукор і діда прихопила, бо каси його теж в ступор вганяють)) А коли запропонувала додому завезти, він зупинивсь і як мале дитя, щирими такими і здивованими очима десь хвилину на мене дививсь, а потім "якщо Вам по дорозі..." Звичайно ж по дорозі!!!)) Поїхали))
Дідусь, Микола Михайлович, виявився дуже цікавим співрозмовником і навіть в свої вжееее за вісімдесят, зберіг гострий розум. Каже "де Ви така взялась? Я останнім часом думав, що українці стали злі і черстві.. Хоча ні, то не українці, то хохли, а Українці виявляється ще є на нашій землі..." Особливо дідуся допекли перевізники, які відмовляються возити його до села по пільгам. Каже, деруть в три шкури, а їздити мусить... Я вмовкла, мені дико і соромно за нас усіх...
Він сам з-під Почаєва, доля трагічно забрала обох синів, а два роки тому й дружину. Тепер приходиться господарювати самому... Запрошував на абрикоси.
Залишила свій номер, попрощалась й поїхала.
Ніяк він мені з голови все не йде... Той світлий і щирий погляд...
Чому ми стали хохлами? Не Українцями, а байдужими хохлами?
