Бабуся дівчинки звернулася до місцевого суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю — квартирою в обласному центрі — мотивуючи свої дії тим, що реєстрація її внучки у спірному помешканні створює перешкоди у володінні та користуванні своїм майном та призводить до значних матеріальних затрат, оскільки вона позбавлена можливості оформити субсидію, здати квартиру в оренду, продати чи вчинити будь-який інший правочин.
Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу позивачки на рішення місцевого суду, яким їй відмовлено у задоволенні позову до неповнолітньої внучки та її законного представника — матері дівчинки — про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Просила судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали та обставини справи, колегія суддів встановила, що спірна квартира у центрі Рівного належить на праві спільної часткової власності позивачці та її синові, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло та свідоцтвом про право на спадщину за законом.
Неповнолітня відповідачка є внучкою позивачки, донькою її сина та колишньої невістки, які розлучилися у 2019 році.
Із вересня 2015 року дівчинка зареєстрована у спірному помешканні, а після розлучення батьків проживає за рішенням суду з мамою в одному з сіл на Рівненщині.
Частинами 4 та 6 статті 29 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи охорони здоров’я, в якому вона проживає.
Дитина до десяти років не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення дитини права користування належним батьку житлом. Незважаючи на визначення місця проживання дитини за рішенням суду з одним з батьків, у цьому випадку — з матір’ю відповідачки — фізична особа, яка не досягла десяти років, може бути зареєстрована в житлі іншого з батьків, адже стаття 29 ЦК України не пов’язує місце проживання особи з її реєстрацією. Такого висновку дійшов Верховний Суд у справі № 759/19394/15-ц (провадження № 61-9128св18).
У справі № 368/750/16-ц Верховний Суд зазначив, що оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку.
За таких обставин, наявність у неповнолітньої відповідачки можливості проживати за місцем проживання своєї матері чи за місцем реєстрації останньої не впливає на поважність причин не проживання відповідачки у спірній квартирі та не може бути підставою для втрати особистих житлових прав.
Таким чином, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні такого спору, в зв’язку з чим колегія суддів рішення суду першої інстанції залишила без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційну скаргу позивачки — без задоволення.
