У липні Президент України підписав «Закон України про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг». Він гарантує дітям з інвалідністю можливість навчатися у звичайних (загальноосвітніх) школах на рівні з іншими. Проблема соціалізації людей з інвалідністю є не тільки в недосконалості державної підтримки, а й у критичному відношенні суспільства. Західні країни вже давно попереду щодо цивілізованого сприйняття таких людей. Дуже важливо здійснювати соціалізацію та інтеграцію у суспільство людей з інвалідністю саме у дитячому віці, коли вони починають контактувати з іншими, ходити у дитячі садочки та школи.
Та біда у тому, що українці, замість того, щоб вчити себе та своїх дітей толерантності та співчуття, вчити, що є люди, яким важче в цьому світі живеться, і їм треба допомагати, навпаки, намагаються ізолювати себе від них. В.о. міністра охорони здоров'я України Уляна Супрун на своїй сторінці у Фейсбук опублікувала лист, у якому батьки одного з садочків в Україні написали лист завідуючій з проханням позбавити їхніх здорових дітей від спілкування з дівчинкою-аутистом:
Мама дівчинки з інвалідністю опублікувала листа, який написали батьки одногрупників по дитячому садочку її доньки. Батьки кожної дитини з групи просять завідуючу садочка не перетворювати їхню групу на інклюзивну. Бо з 31 дитини в групі лише одна - "особлива". Тому, мовляв, нехай ця "особлива" дитина йде в "особливий садочок" та не заважає решті дітей вчитися. Мене глибоко обурює, що такий лист міг з'явитися в нашому суспільстві, але, на жаль, зовсім не дивує. Дивлячись на суспільний транспорт, на публічний простір, більшість закладів, навіть на побудову Міністерства охорони здоров'я, розумієш, наскільки все це далеко від засад інклюзивності. Суспільство не пристосоване для життя людей з усіма їх різноманітностями, ані ззовні, ані в головах. І знаєте, цим воно обмежує перш за все людей, яких звично вважати "такими, як усі". Бо ми не можемо пізнавати та радіти світу в тому вигляді, яким він є насправді. Батьки дітей, що написали цього листа, передусім відмовляють власним дітям у праві вирости людьми зі здоровим сприйняттям дійсності. Бо від народження люди не розділяють людей на "особливих" і "нормальних". Вони бачать все однаково, перш за все вони бачать в людині людину. І вони б продовжували так сприймати світ, якби їм не нав'язували штучні та протиприродні погляди.Тому я за інклюзивну освіту - навчальний процес, який не розділятиме дітей на особливих та нормальних. Я за середовище, яке буде пристосоване для кожного, в якому буде комфортно та зручно всім. Це проблема, але її можна вирішити, знявши спочатку обмеження у власній свідомості. Потрібно більше говорити про такі речі та допомагати іншим долати ці бар'єри. Сподіваюся, що завідувачка садочка зможе пояснити батькам, що інклюзивна освіта корисна в першу чергу для їхніх дітей, що наша сила в різноманітті та їм вдасться створити не лише інклюзивну групу, а перетворити весь садочок на доступне й чудове місце для всіх. Наша команда продовжить робити зміни та співпрацювати з усіма державними структурами, щоб створити умови для інклюзивного суспільства.
