З одного боку, кожній людині коли-небудь доводилося відвідувати лекції чи зустрічі, які по відчуттях тривали вічність. З іншого – за улюбленими заняттями чи проводячи час з друзями, ми не раз помічали, як швидко біжить час і як легко втратити йому лік. Під такими буденними ситуаціями насправді приховані досить складні когнітивні механізми, контрольовані головним мозком.
Психологи поділяють час на два види:
– метричний – неваріативний; той, який буквально можна визначити за стрілкою годинника;
– епізодичний – він залежить від нашого сприйняття подій, які відчуваються у певний часовий проміжок.
Порівняйте прослуховування нудної лекції із захопливою розмовою двох приятелів упродовж, припустімо, години. Попри те, що обидві події тривали не більше 60 хвилин (що і є метричним часом), перший і другий досвід разюче відрізняється один від одного в контексті часового сприйняття. Постає питання: можливо, воно є лише продуктом нашої пам’яті?
За наше сприйняття часу відповідає кора головного мозку, його стовбур та базальні ядра
Дослідження журналу «Nature» може пролити світло на це питання. Дослідницька група на чолі зі Стенфордським нейробіологом Альбертом Цао вважає, що вони найімовірніше знайшли нейробіологічні кореляти епізодичного сприйняття часу. Вчені ідентифікували й нейрони, які кодують метричний час: Наприклад, вони виявили, що «клітини часу» в гіпокампі постійно підвищують активність, подібно метроному, коли тварина виконує якесь завдання.
Інші нейрони, наприклад, в ядрі передньої області гіпоталамуса, служать біологічним годинником для регулювання наших добових ритмів відповідно до денного циклу. Попри вагомі досягнення, Цар вважає, що ми ще не маємо остаточного розуміння того, як функціонує мозок у контексті епізодичного часу. Проте висновки його групи свідчать про серйозні кроки в правильному напрямі.
Команда науковців взялася досліджувати певну групу нейронів в енторінальній корі – структурі, яка є ключовою точкою між гіпокампом – центром пам’яті мозку – і його корою
У дослідженні 2018 року миші оглядали коробки, кольори стін яких чергувалися від чорного до білого що шість хвилин. Зміна забарвлення тривала 2 хвилини. Тим часом дослідники фіксували частоту пульсації мишачих нейронів за допомогою мікроелектродів, імплантованих у мозок.
Виявилося, що нейрони енторінальної кори були чутливими до часу, адже вони демонстрували спадну активність: тобто, коли почалося випробування і стіни поміняли колір, кожен нейрон пульсував багаторазово з високою частотою, але ця швидкість неухильно знижувалася у міру проходження випробування. Протягом двох хвилин між випробуваннями нейрони були спокійними. Коли випробування почалося знову, зростання активності відновилося. Це свідчить про те, що нервові клітини енторінальної кори функціонують як таймер зворотного відліку.
Нейрони та епізодичний час
Але який стосунок це має до епізодичного часу? Можливо, нейрони таким чином просто кодують метричний час?
Дослідники розглянули ці питання в наступному експерименті. Мишей помістили на доріжку з поворотами – праворуч і ліворуч. Експеримент складався з 40 повторень. Якби нейрони енторінальної кори кодували тільки метричний час, то в результаті цього експерименту вчені мали б побачити черговий шаблон зростання активності клітин. Інакше кажучи, нейрони знижували б її під час пробігу по треку і залишалися б зовсім спокійними під час проміжних періодів. Дослідники виявили, що активність нейронів у перших декількох випробуваннях справді відповідає цій моделі: зокрема, швидкість пульсації була точним провісником як порівняти з проміжними періодами. Але після перших випробувань активність клітин знизилася в усіх напрямках, і нейрони, схоже, взагалі перестали кодувати час.
Дослідники припускають: нейрони енторінальної кори не є метричними таймкодерами, а скоріше «кодерами досвіду». За їхніми словами, «тимчасова інформація» в енторінальній корі виникає просто тому, що миттєвий досвід тварини постійно змінюється, і з цього мінливого потоку спогадів можна витягти враження про проведений час. У безперервному чергуванні завдання нейрони спочатку пульсували у зв’язку з «романтичним» характером завдання, але щойно тварини зрозуміли, що вони будуть нескінченно бігати по доріжці з передбачуваним маршрутом, їхня поведінка стала автоматичною, а активність нервових клітин знизилася.
Завдання з високим рівнем «досвіду», що швидко змінюються, для мозку можуть здаватися довшими, аніж звичні, повсякденні завдання. З іншого боку, наступного разу, коли ви застрягнете на зустрічі й не зможете втриматися від стеження за годинниковою стрілкою, подумайте, чи не можете ви знайти якісь повторювані завдання, завдяки яким час мине «швидше»!
За матеріалами: Tokar.ua
