Чи чули ви у 2003-2006 роках про проблеми адаптації/соц.захисту/ психологічні розлади ветеранів, які воювали в Іраку? Хто займався ними після повернення із тієї "не нашої" війни? Було міністерство? Не чув. Чи були питання які вимагали наявності профільного міністра? Чим ситуація різниться від тієї, окрім кількості УБД? А велосипед вигадувати не потрібно, бо вже в той час був мопед. І звався він відділом фінансового і соціального забезпечення обласних військкоматів. А ще там було відділення із двома замполітами. І з горем навпіл справлялись із всим тим, з чим зараз ведуть боротьбу центри надання допомоги учасникам АТО, безліч радників, волонтерів і ГОшок. Тому що вся найширша база є у військових. Тому що майбутній ветеран починається із порогу військкомату куди він прийшов по повістці або писати рапорт на контракт. Тому що там починається його медична книжка і в ідеалі саме туди і вертається фз усіма записами. Тому що 95% проблем через відсутність довідок/підписів/ВЛК саме людей у пагонах.
Чому такий стан справ сьогодні? Та через те що привчили усіх, хто отримує зарплатню із нашої з вами кишені, що хтось тягтиме ту лямку за них...
А щодо міністерства, так посада міністра політична. + ще один мутний інститут де гаятимуться кошти на різноманітні "новаторські" програми.
Олександр Василенко, голова ради Спілки ветеранів АТО Рівненщини, текст зі сторінки на Facebook.
