Сьогодні об 11:00 у Рівному вшанували пам’ять жертв наймасовішого в області розстрілу євреїв у період Голокосту, який провели 6 і 8 листопада 1941-го року нацисти в урочищі Сосонки. В ті страшні дні було розстріляно сімнадцять з половиною тисяч євреїв, котрі проживали у Рівному.
Єврейське населення стало першою жертвою окупаційного «порядку». У довоєнному Рівному мешкало трохи більше 40 тисяч осіб, з них понад 80% – євреї. Майже половина міста тоді полягла у Сосонках. Лише трьом десяткам з них вдалось вижити – саме вони пізніше і розповіли світу про те звіряче вбивство тисяч людей у нашому місті.
*Втім, 17,5 тисяч – це лише офіційні дані радянської історіографії. За свідченнями самих євреїв у меморіальній книзі Рівного – тоді розстріляли понад 22 тисячі людей. До слова, масштаби втрат прирівнюють до трагедії у Бабиному Яру.
Рівне. 5 листопада 1941 року.
Напередодні розстрілу у Рівному оприлюднили наказ гебітскомісара Беєра про те, що всі євреї без посвідчення з місця роботи повинні прийти 6 листопада до шостої ранку на площу передмістя Грабник.
На фото – розпорядження гебітскомісара про заборону населенню Рівного пересуватись містом вночі з 5 на 6 листопада 1941 року.
Зараз ми подамо вам фрагмент спогадів свідка тих подій – Абрама Кішнера, якому вдалось врятуватись.
«…У той день усіх, хто мав робочі посвідчення, відпустили з роботи і під страхом смерті заборонили виходити на вулиці. Якщо голова родини мав робоче посвідчення, йому дозволялось залишити з собою дружину і двох дітей, але вже третя дитина мала з’явитися на місце збору. Деякі йшли разом зі своїми дітьми, навіть якщо мали робочі посвідчення. Інші ховали своїх дітей. Дехто віддавав дітей, щоб про них потурбувались інші. Люди несли свої торби, ковдри та білизну, вони мали запасний одяг для дітей і все, що вважали необхідним. Дехто намагався заховатись у потаємних місцях, утой час як інші запитували у друзів,що робити. Люди були повністю дезорієнтованими».
Людям пропонували запастися теплими речами, запасом їжі та взяти з собою цінні речі. Їм повідомили, що всіх їх відправлять на «переселення» до таборів. Так, на той момент ніхто, окрім нацистського керівництва, не знав, що люди підуть на власне місце страти.
Керували стратою спеціальні команди професійних вбивць – Ейзацгруппен СС. Саме вони прописували регламент, техніку та схеми щодо операції по знищенню євреїв.
Ранок у Рівному, 6 листопада 1941 року
Історія трагедії розпочалась вранці 6 листопада 1941 року. В той день за наказом окупаційної влади до 6-ї години ранку на Костельній площі (*пізніше вона отримала назву Площа Волі) передмістя Грабник зібрали тисячі людей. На холоді і по снігу, з мішечками і вузликами, з немовлятами на руках та важкохворими у ношах єврейське населення простувало з усіх куточків Рівного на Грабник. 
На фото – равин Сімха Майофіс, 1941 рік. Цей чоловік йшов попереду всієї громади у день розстрілу. Матеріали Вікторії Чимшит.
На фото – єврейські родини йдуть по сучасній Соборній на місце збору на площі. Ліворуч – поворот на вулицю Пушкіна. Бундесархів, 6 листопада, 1941 рік.
На фото – єврейські родини йдуть по сучасній вулиці Словацького у напрямку вулиці Міцкевича до місця збору на площі. Бундесархів, 6 листопада, 1941 рік.
На фото – невідома рівненська вулиця. Родини євреїв йдуть до місця збору на площі. Бундесархів, 6 листопада, 1941 рік.
Рівне. 10 ранку, 6 листопада 1941 року
О десятій ранку площу Волі, на якій зібрались тисячі людей оточили з усіх сторін німецькі військові та місцеві поліцаї. До них прибув рейхкомісар Еріх Кох з СС-івцями. Зі спеціальної трибуни він заявив, що «переселенню» можна запобігти, якщо залишити всі свої речі. Присутні склали речі на купу, після чого всіх вишикували в колону, оточену конвоєм, та наказали рушати. З передмістя Грабник через село Видумка та Київським шляхом людей повели до урочища Сосонки.
Та не всім довелось дійти до місця страти. Тих, хто не встигав чи рухався заповільно – розстрілювали: дорослих, дітей, лікарів, митців, підприємців. Всіх.
Урочище Сосонки. 3 година дня, 6 листопада 1941 року
Близько полудня шостого листопада колона вже дісталась місця розстрілу, де було викопано два котловани – один більший, другий – трохи менший. Для дорослих та дітей. Тільки тоді вони зрозуміли, для чого прийшли. Дехто благав про помилування, дехто плакав, хтось просто стояв у заціпенінні. Всі зрозуміли одне – жити їм залишалось лічені хвилини.
Цілими партіями євреїв почали виводити з натовпу і підводити до заздалегідь викопаних ям. Людям наказували роздягатись та голими крокувати по колодах, які були перекинуті через ями. Під автоматними та кулеметними чергами вони падали донизу.
Згодом виконавці страти стали вигадувати різні «розваги», задля «урізноманітнення» вбивства: одні мусили підходити до ями і тоді отримували кулю у потилицю, інші зустрічали смерть на колінах. Когось змушували бігти, і, коли людина добігала до ями – тоді стріляли. Дітей – підкидали у повітря і намагались вцілити у них на льоту. Були і ті, хто намагався втекти – їх наздоганяли кулі.
Все це – під стогін помираючих та сміх виконавців.
Так, звісно, були ті, хто вижив. Задля порятунку люди прикидались мертвими та самі падали до ями, пізніше вночі вибираючись з-під тіл. Саме вони після війни давали свідчення про звіряче вбивство тисяч людей.
Цього літа рівнянка, якій вдалось пережити Голокост, Хая Мусман, видала книгу «Місто моє розстріляне».
Зараз ми подамо вам фрагмент цього твору, який описує ті страшні події, які відбулись у Рівному осінню 1941 року:
«…Люди почали заповнювати площу на Грабнику. Невелика площа ледве могла вмістити 17 500 людей. Саме стільки людей у той страшний день залишило свої домівки, щоб вирушити у свій останній шлях, ще не знаючи, що чекає на них попереду. Не встигла колона втягнутись на площу, як німці почали відбирати групи по 50 людей і виводити їх з натовпу. Їх повели на схід, у Сосонки.
Люди йшли під холодним, січним дощем наполовину зі снігом, їх підганяли покрики, удари прикладів у спину: швидше, швидше.
З дороги потрібно було звернути наліво, у невеликий ліс. Там були вириті не ями, не рови, а величезні котловани. Один метрів п’ятдесят завширшки, інший – трохи менший.
Дорослих заганяли у великий котлован і там стріляли їм в потилиці. Дітей відривали від батьків і кидали у менший котлован.
Не встигали розправитися з однією партією, як прибувала наступна, за нею – ще і ще. І таким чином – сімнадцять тисяч п’ятсот людей».
Фрагмент з книги Хаї Мусман, «Місто моє розстріляне».
Зараз ми подамо вам фрагмент допиту німецького поліцая, учасника розстрілу.
«...В п'яти кілометрах за містом, між пагорбів, у невеликому лісі було визначено місце розстрілу всіх євреїв. Дорога до місця розстрілу пролягала через болота, пагорби та ліси, до того ж, болота були ледь замерзлі. По цій дорозі ми конвоювали декілька партій євреїв. Пам'ятаю, останню партію конвоювали тисяч 11-12.При супроводі в одному погано замерзлому болоті загрузли два єврея – старий і стара, які не могли з нього вибратись. Замість допомоги я розстріляв їх з гвинтівки в цьому болоті.
…Розстріли проводила спеціальна команда 320-го поліцейського батальйону. Розстріли проводились наступним чином: всіх виловлених євреїв ми позводили між пагорбів біля невеликого лісу, а в лісі були приготовані великі ями. Біля ями стояла бойова група поліцейських. Ми брали з поля євреїв, заводили партіями до ям, потім бойова група їх розстрілювала. В одну яму набивали по декілька тисяч євреїв. Одну яму наповнимо – переходимо до іншої. Таким чином наповнили 4 ями.
…Спочатку євреїв розстрілювали в одежі, після цього надійшов наказ розстрілювати голими. Тоді ми не доводили євреїв до ями, а роздягали їх догола і вже тоді заводили до ями. 4 ями заповнили євреями, вже ям не вистачало. А євреїв, ще не розстріляних, було ще багато. Того дня ми заповнили всі можливі траншеї і окопи, які були поблизу. Коли і їх заповнили – не розстріляних євреїв все ще було багато. Тоді дали наказ розстрілювати на місці. За один день розстріляти всіх євреїв не вдалось, тому ще декілька тисяч ночували посеред поля без одежі. Впродовж цієї ночі ми з поліцейськими охороняли євреїв у полі.
…На ранок другого дня почали їх розстрілювати. Коли розстрілювали решту євреїв – підвозили ще партії з міста. Тих, яких не встигли виловити до цього. В ході цієї операції всіх євреїв міста було розстріляно. Потрібно відмітити те, що частина з них померли на морозі або в болотах тієї ночі, особливо діти. Скільки десятків тисяч євреїв було вбито тієї ночі – точно не відомо. Ніхто не був зацікавлений у тому, щоб підрахувати точну кількість вбитих та замерзлих. В ході операції я особисто з двома поліцейськими виловив з 5-6 будинків приблизно 100 людей, сам особисто розстріляв двох, а решту часу супроводжував євреїв до місця розстрілу.
…Яка це була операція – просто жах. Всі ці дні супроводжувались шумом, криком, плачем та чергами пострілів. По закінченню операції командир нашої роти Краінш зібрав весь особистий склад роти, вимовив невелику промову, після чого наказав викинути всі речі, які ми зібрали у будинках, коли виловлювали євреїв, що ми і зробили. Після цього ми сіли в автомашини і поїхали назад до Житомира...»
Матеріали документів «Знищення євреїв Рівного з початку листопада 1941 року», А. Круглов. 
На фото – фрагмент протоколу допиту свідків в розслідуванні злодіянь нацистської окупаційної влади. Зберігається у Рівненському архіві.
Тим часом у Рівному вже з’явились перші чутки про «переселення» євреїв – з урочища Сосонки доносились гучні звуки пострілів.
За одними зі свідчень, розстріли тривали два дні – 6 та 8 листопада 1941. Однак, вказують і на інші дати – 6 та 7 листопада. Деякі джерела розповідають, що страта тривала до 10 числа. Впродовж цих днів тіла жертв вже не поміщались до ям – людей розстрілювали на землі. Після чого кіньми стягували тіла до ровів, засипали, переорювали та рівняли землю. Очевидці розповідають про 12 таких могил: до двадцяти метрів кожна і глибиною – до десяти. Сімнадцять тисяч безвинно закатованих мешканців Рівного відійшли тут у вічність.
На фото – місце в яру в Сосонках після розстрілу. Засипані переорані траншеї. Бундесархів, 1941 рік
На фото – люди в яру в Сосонках після проведених розстрілів, 1941 рік
У 2008 році науковці та історики провели геофізичні дослідження, аби встановити межі поховання. Братська могила охоплює 20 тисяч квадратних метрів.
На фото – документ про кількість вцілілого єврейського населення міста Рівного станом на 15 січня 1942 року. Загальна кількість – 5403 особи. З документів Державного архіву Рівненської області.
Історія Меморіалу Сосонки: Вшанування пам’яті
Перший скромний меморіал на місці розстрілу з’явився у Рівному відразу по визволенню міста – у 1944 році. 
Перший пам’ятник встановлений на місці розстрілу в 1944 році.
У 1945, після Перемоги, його дещо підправили, додавши зірку Давида. Адже до цього радянська влада воліла мовчати про трагедію 6-8 листопада 1941 року.
Оновлений пам’ятник у Сосонках, 1945 рік
Біля пам’ятника жертвам Голокосту в Сосонках, 1945 рік
У травні 1966 на прохання єврейської громади у міськвиконкомі дозволили встановити пам’ятний знак заввишки півтора метри з написом: «Тут буде споруджено пам’ятник радянським громадянам, які загинули від рук фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років».
У 1967 році стелу встановили. У листопаді 1970-го урочище Сосонки було взяте на баланс міста та під державну охорону, як пам’ятку історії Рівного.
Так виглядала пам’ятна стела при повороті до урочища Сосонки з вулиці Київської, 1967 рік
У 1983-85 роках на місці масового поховання споруджено меморіал, який існує в незмінному вигляді й досі.
У роки війни Сосонки було урочищем за три кілометри від Рівного. Тепер це фактично вулиця Київська. В’їзд до меморіалу — навпроти підприємства «Укрбурштин», одразу за автосалоном. Угору до меморіалу веде вузька дорога, перекрита шлагбаумом.
Вхід до меморіалу урочища Сосонки
Розстріл єврейського населення у листопаді 1941 року – не останній випадок масового вбивства у Рівному.
Так, на той момент не всі виконали наказ прибути на площу та переховувались разом з дітьми де тільки була можливість. Лишились ще працівники, які мали офіційні посвідки і їх діти. Дітей дозволили лишити тільки двох, інші мали прибути на «переселення».
.
З часом їх всіх, кількістю біля 5000 чоловік, зібрали в рівненське гетто (*ділянка вулиць між залізницею, Соборною та Білою) і вже 13 липня 1943 року серед ночі їх примусово вигнали з домівок, доправили на залізничну станцію, де пересадили в вагони і завезли під Костопіль, де в лісі – розстріляли. Також в 1943 році нацисти виконали масові страти цивільного населення міста в урочищі Видумка та безпосередньо в міській в'язниці. 
На фото – рівненське гетто. Бундесархів, 1941 рік.
Суперечки щодо місця збору євреїв перед розстрілом у Сосонках
До слова, серед науковців та дослідників досить довгий час тривали дискусії щодо місця, де зібрали євреїв перед розстрілом у Сосонках. Називалася ділянка навпроти теперішнього Покровського собору (*фільм «Розстріляне місто») або району парку біля Палацу дітей та молоді (*Джеффрі Бердс «Holocaust in Rovno: The Massacre at Sosenki Forest, November 1941»). А дехто з місцевих дослідників схилявся до думки про неіснуючу на той час Сінну площу.
Відповідь на це запитання знайшов рівненський історик Андрій Климчук, відшукавши певні факти в архівних документах про злочини гітлерівців ще за часів Радянського союзу. В часи Союзу історичні факти замовчувались і були зтерті з пам'яті. На місці колишньої площі Волі збудували школу, а решту її забудували.
Сучасна адреса має назву Видумка, 26. Тут знаходиться будівля школи №10. Про трагічну подію тут немає жодної інформації – навіть анотаційної дошки.
На фото – місце збору євреїв на площі поруч із вулицею Ліса Кулі (нині цю місцину забудовано, це неподалік школи №10). План Рівного, 1938 рік.
Будівництво поруч з меморіалом Сосонки.
Періодично на землі поруч з меморіалом планують щось будувати, що викликає неоднозначну реакцію громадськості. Так, одного разу рівненські депутати не погодили будівництво готелю впритул до страшного місця.
Вже цього року управління Нацполіції в Рівненській області, у якого в постійному користуванні перебуває майже 10 гектарів землі поряд із меморіалом, вирішило будувати там котеджі.
Голова єврейської громади Рівного Геннадій Фраєрман зазначив, що навколо меморіалу, площа якого становить 20 тисяч квадратних метрів, має бути санітарна зона. Якщо забудовник обгородить урочище по межах санітарної зони, єврейська громада не заперечуватиме проти будівництва.
Втім, варто чи ні загалом щось будувати по сусідству з таким місцем – окреме питання.
Особлива подяка при створенні матеріалу історикам та дослідникам нашого міста.
При підготовці були використані матеріали Андрія Климчука, Вікторії Чимшит, Олени Гумінської, Олександра Прадоша, Світлани Калько, Державного архіву Рівненської області та Федерального архіву Німеччини (нім. Bundesarchiv), а також спільноти мережі Фейсбук «Старе місто. Рівне історичне».
