Кричали «біс»,
пишались зробленим,
Прогрес любили над усе.
Летить лелека над Чорнобилем
нікому діток не несе..
#ЛінаКостенко
26 квітня минає 35 років з часу найбільшої техногенної катастрофи, яку бачило людство. Аварія на атомній станцій в Чорнобилі затьмарила навіть темні сторінки історії Японії, адже коефіцієнт вибуху на ЧАЕС дорівнював трьомстам бомбам, скинутим у 1945-му на Хіросіму.
Ми пропонуємо вам повернутись на 35 років в минуле, в день, коли мирний атом Чорнобиля наніс непоправної шкоди всьому живому на цій Землі.
– Алло, це ВПЧ-2?
– Так.
– Що це у вас горить?
– Вибух.. на головному корпусі. Між третім та четвертим блоком.
Переговори диспетчерів ЧАЕС в перші хвилини після вибуху. 26 квітня 1986 рік.
Саме так прозвучало перше тривожне повідомлення з Чорнобиля
Зал управління четвертим енергоблоком ЧАЕС.
Ніч, 26 квітня 1986 року. 4-й енергоблок Чорнобильської АЕС закривають, щоб провести планові ремонтні роботи. В зв’язку із закриттям проводять експеримент, пов’язаний з режимом роботи турбогенераторів: скільки вони за інерцією вироблятимуть електроенергії для власних потреб.
На фото: головний інженер Микола Фомін та його заступник Анатолій Дятлов біля пульту управління 4-го енергоблоку ЧАЕС.
Але інженери не знали, що енергоблок вже був виведений з ладу. Станція вийшла з-під контролю і серія потужних теплових вибухів повністю зруйнувала 4-й енергоблок.
В ту мить Чорнобиль назавжди застиг у 1986 році.
Зруйнований енергоблок Чорнобильської АЕС. 27 квітня, 1986 року. 
Всередині зруйнованого енергоблоку №4
Ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС
Дозиметристи ЧАЕС.
З двох наявних приладів для вимірювання радіації на 1000 рентген на годину, один вийшов з ладу, а інший був недоступний через завали. Тому в перші години аварії ніхто точно не знав наявних рівнів радіації в приміщеннях блоку і довкола нього. Неясним був і стан реактора.
Дозиметристи міряють радіацію в ліквідаторів.
Ліквідаторам та працівникам ЧАЕС міряють радіацію
Майже одразу до місця аварії прибули пожежники. Першими до ЧАЕС приїхала бригада під командуванням лейтенанта Володимира Правика (*він помер 11 травня того ж року від гострої променевої хвороби, отриманої внаслідок потрапляння радіоактивних речовин в дихальні шляхи).
Пожежники працювали без ізоляційних протигазів. Їх не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія є чимось більшим, ніж звичайна пожежа. Їм не сказали, що працювати доведеться поруч із самим реактором.
До ліквідації залучили пожежників та людей з усього СРСР
Пропонуємо вам прочитати фрагменти спогадів одного з ліквідаторів, котрі першими прибули на місце катастрофи – Григорія Хмеля. В той день він був за кермом однієї з пожежних машин.
«…Ми прибули туди близько 01:45… Ми бачили розкиданий графіт. Михайло спитав: Що таке графіт? Я вдарив ногою шматок графіту. Але один з пожежників на іншій вантажівці підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти.. Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші.. Вони піднялися вгору сходами.. і я вже їх ніколи не побачив знову».
Ліквідатори перед виходом на дах 4 енергоблоку ЧАЕС
Ліквідатори скидають уламки радіоактивного графіту з даху четвертого енергоблоку ЧАЕС
Ліквідатори працюють в тунелі під реактором, травень 1986 року
Вогонь гасили до 5 години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.
Учасники ліквідації біля станції травень 1986 рік
Одразу після вибуху було опромінено понад 8,5 мільйонів людей і забруднено 155 тисяч квадратних метрів територій. 
Найбільше дісталось Білорусі – радіоактивний попіл осів на 2\3 частині території країни.
В ці коробки завантажували вогнегасячі речовини та скидували їх з повітря за допомогою авіації. Реактор засипали піском ще поки він горів. При цьому, більша частина того піску в реактор не потрапила: нереально було влучити в 11-метровий реактор, прикритий плитою біологічного захисту «Єлєна», з висоти двохсот метрів. І навіть після того, як пожежу погасили, реактор ще кілька тижнів продовжував викидати неймовірну кількість радіації.
Більше тридцяти ліквідаторів, пожежників та навіть охоронців, котрі гасили ЧАЕС в перші години після вибуху, згодом померли від променевої хвороби. 
Вертольоти намагаються загасити пожежу з повітря. Один з них в жовтні 1986 року впав на землю під час ліквідації.
«Чорнобильські водолази»
Так званими «чорнобильськими водолазами» Олексій Ананенко, Валерій Беспалов та Борис Баранов стали тому, що спустилися в басейн під зруйнованим реактором і відкрили запірні клапани, аби звільнити його від води. Завдяки цьому вдалося уникнути контакту розплавленого ядерного матеріалу з водою, внаслідок якого з високою ймовірністю міг статися повторний вибух на ЧАЕС.
«Чорнобильські водолази» готуються до спуску під реактор
В червні 2019 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв їм звання «Героїв України» та вручив орден «Золота зірка». Борису Баранову – посмертно.
Брехня радянської влади – найстрашніший «ізотоп» Чорнобильської трагедії
Доки рятувальники боролися з наслідками катастрофи, населення навіть не здогадувалось, що насправді відбулось неподалік. Вибух в реакторі жителі Прип'яті чули, як звук грози. Але радянська влада старанно приховувала інформацію. Весь наступний день люди ходили вулицями та дихали вже зараженим повітрям, а про термінову евакуацію навіть ніхто не говорив. Мешканці міста продовжували жити так, наче нічого й не трапилося.
Тим часом в Києві з урочистостями відзначали Перше травня
В той час, як Уряд СРСР з усіх сил намагався приховати незручну правду, люди святкували Перше травня і навіть не підозрювали, що Київ вже повністю отруєний радіацією. В Москві знали, що насправді сталось, але дали вказівку вивести людей на масові першотравневі демонстрації, перетворивши урочистості на «ходу самогубців».
«Все під контролем, – говорила радянська влада. – Не потрібно сіяти паніку!»
Багато людей, не довіряючи інформації влади про масштаби катастрофи, намагалися покинути Київ і прилеглі міста.
Преса мовчала два дні. На третій день радянські ЗМІ нарешті заговорили.
«..Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджений один з атомних реакторів. Вживаються заходи для ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію».
Це оголошення, фактично, зробили під тиском міжнародної спільноти, яка вимагала від СРСР пояснень щодо підвищених рівнів радіації, яку почали помічати на території інших країн.
26 квітня радіоактивна хмара досягла Європи. Першими почала бити на сполох Швеція, адже думали, що катастрофа сталась саме там: на одязі працівників Форсмарської АЕС виявили опромінення. Втім, коли після перевірки на атомній станції жодних витоків радіації не знайшли і стало зрозумілим: ядерна проблема виникла не на Шведській АЕС, а в західній частині Радянського Союзу.
Евакуація з Прип’яті почалася тільки 27 квітня, через 36 годин після аварії. Людям заборонили брати з собою речі, іграшки та домашніх тварин, адже вони були опромінені смертельною дозою радіації. Та жителям міста цього не сказали. Аби уникнути паніки, людей запевнили, що вони зможуть повернутися додому через три дні, що ситуація тимчасова.
Але ніхто з них більше не повернувся.
115 тисяч жителів залишили на отруєній території своє минуле життя. Домашні улюбленці були кинуті один на один з катастрофою. Пізніше були створені мобільні групи, які розстрілювали цих тварин, аби вони не розносили радіацію далі, по селах.
Лише через 18 днів після аварії, 14-го травня, з промовою виступив лідер СРСР Михайло Горбачов. Він зазначив, що «країна вперше зустрілась з такою силою, як ядерна енергія, яка вийшла з-під контролю людини». Після оголошення про ліквідацію, центральна преса випускала репортажі про будні і відпочинок ліквідаторів, які у вільний від роботи час грали і на піаніно, і у більярд. Жодного слова про променеву хворобу, мародерство і масштабність катастрофи.
Вважають, що саме аварія на Чорнобильській АЕС стала однією з причин розпаду Радянського Союзу.
Жертви Чорнобильської катастрофи
Точне число жертв від подібної катастрофи порахувати неможливо. З цифр, які можуть хоча б трохи пролити світло на цю жахливу статистику можна виділити наступні:
– 250 тисяч чоловік були евакуйовані;
– 134 людини, які були присутні в блоці в момент аварії, отримали променеву хворобу;
– 28 з них померли впродовж місяця;
– 2 людини загинуло безпосередньо від вибуху;
– тисячі людей, котрі померли від раку, викликаного опроміненням.
За різними даними кількість жертв від чорнобильської аварії може досягати 100 тисяч чоловік. 
Алея «мертвих» селищ Чорнобиля, наш час
Вшанування пам'яті пожежників, котрі загинули під час та після ліквідації аварії на ЧАЕС
Чорнобиль після аварії
Під час ліквідації тисячі людей працювали над тим, аби звести над зруйнованим реактором саркофаг – із заліза та бетону.
Ліквідатори будують перший саркофаг на четвертому енергоблоці
В 2016 році 4-й енергоблок ЧАЕС був накритий новою аркою – Новим Безпечним Конфайнментом. Він будувався з 2007 року і став найбільшою та найважчою рухомою наземною конструкцією в світі. Його висота становить 110 метрів, ширина – 257 метрів, довжина – 165 метрів.
Будівництво об’єкту «Укриття» над зруйнованим реактором
Природа та туризм в Чорнобилі
Через 30 років з моменту аварії природа в Зоні відчуження почала брати своє. За відсутності людей в Чорнобилі відновилась дика природа та з'явились унікальні для країни види тварин. Зросла кількість лосів, оленів, вовків, рисей, коней Пржевальського, бурих ведмедів та навіть зубрів.
Відновлення тваринного світу в Зоні відчуження
Окрім цього, оскільки за десятиліття рівень радіації значно знизився – Чорнобиль став досить привабливим для туристів місцем. Щороку сюди приїжджають сотні тисяч туристів. У 2018 році було зареєстровано 80 тисяч туристів, у 2019-му, а після виходу відомого серіалу про Чорнобиль – вже 124. Кожен хотів відвідати закинуті квартири в Прип’яті, побачили колесо огляду чи поспілкуватись з «самоселами» – переважно літніми людьми, котрі відмовились від евакуації у 1986 році і вирішили доживати років в себе вдома.
Чорнобиль зараз
Загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга» – один з найвідоміших об'єктів в Зоні відчуження. Висота сягає 150 метрів в висоту – це п’ять дев’ятиповерхівок, поставлених одна на одну. 
Так зараз виглядає саркофаг, вкритий новим безпечним конфайнментом. Фото зсередини конструкції.
Завод «Юпітер» в місті Прип'ять. В 1980 році розпочав роботу, як підприємство з виробництва комплектуючих для побутових електронних приладів: магнітної плівки чи деталей для магнітофонів. Справжня спеціалізація заводу не розголошувалася, оскільки насправді він був закритим військовим об'єктом та працював на оборонку СРСР.
Вхід в кабінет «Юпітера». Всередині досі можна знайти плакати з роботами для дезактивації аварії на ЧАЕС
Макети роботів з роботами для різних дезактиваційних робіт при ліквідації ЧАЕС. Знаходяться в кабінеті керівництва «Юпітера»
Блочний щит управління третього енергоблоку №3
Блочний щит управління третього енергоблоку №4
Головний циркуляційний насос третього реактора
Градирня п'ятого енергоблоку ЧАЕС
«П’ятак» реактора №3. Кожен зелений «кубик» – верх технологічного каналу, де розміщується ядерне паливо або стрижні контролю. Вага одного такого «кубика» – 350 кілограмів.
Стіни та контрукції в Зоні відчуження подекуди вкриті графіті всесвітньо відомих художників. 
Види на Прип'ять з даху багатоповерхівки.
Зграї коней Пржевальського біля села Лелів. З'явились в Зоні відчуження, коли звідти пішли люди.
Фото з особистого архіву Ivan-Bogdan Chornobai
Пожежа в Чорнобилі у 2020 році
У квітні 2020 року спалахнули Чорнобильські ліси. Виною цьому став людський фактор – хтось заради розваги підпалив поле, а хтось – вирішив спалити сміття під час сільсько-господарських робіт.
Вогонь перекинувся на Рудий ліс, спалив 12 сіл та декілька могильників: Копачі та Янів (*могильники – це місця де захоронювалися забруднені предмети, одяг, грунт, і навіть будинки та техніка, – прим.ред.). Також згорів табір Смарагдовий, на березі ставка-охолоджувача – на той час найбільшого рукотворного ставу в Європі.
Вогонь не зачепив сховища з високоактивними відходами (*хоча був дуже близько) та вже був підібрався до Саркофагу, але рятувальники змогли не допустити повторення Чорнобильської катастрофи.
Пожежі тривають і досі. Тління підстилки та торфовищ на вітрі знову перетворюються на вогонь. Журналістів та волонтерів, які допомагають рятувальникам, на місце ліквідації не пускають.
Історію про масштабну пожежу в Зоні відчуження читайте в матеріалі: «Очікуємо на катастрофу національного масштабу»: пожежа добирається до Чорнобильської АЕС
Читайте також: В Зоні відчуження безповоротно знищено більше 30% туристичних об'єктів
