За оцінками Держслужби зайнятості, на сьогодні в близькому та далекому зарубіжжі працюють понад 5,5 мільйонів українців. На першому місці за популярністю серед українських працівників – Польща. Кількість трудових мігрантів з України туди з 2013 року зросла в 6,5 разів. Лише у 2016 році Польща видала українцям більше мільйона запрошень на роботу. Для порівняння: у 2010 році таких запрошень було лише 180 тисяч. Поляки звільняють українцям свої робочі місця іммігруючи в більш розвинені країни ЄС – Англію, Францію, Німеччину. Та для українців у Польщі робота переважно «не цукор» – важка, а часом навіть і принизлива, як і ті умови проживання наших співвітчизників у «масових» гуртожитках з нікчемними умовами.
«Минулого року вперше поїхала на «трускавки» до Польщі. Це у нас так називають збирання полуниці. Весь час працюєш зігнутим, під палючим сонцем. Платять небагато – десь 400-500 дол. Усе залежить від того, скільки кілограмів за день трускавок збереш. Цього року їздила на два місяці до Чехії. Цибулю на заводі очищала від лушпиння. По 12 годин працювала. Від такої роботи нігті на руках позлазили. Але я не скаржусь. Гроші потрібні. Мама хвора, та й треба ж тут за щось жити. Чи переїхала б жити за кордон? Радше так. Роботи більше, ніж в Україні», – розповіла для «Politeka» Марія, студентка, 22 роки.
Окрім Польщі, не менш привабливими з економічного погляду залишаються такі країни, як Чехія, Португалія, Німеччина, Іспанія, Італія.
Іван, держслужбовець, 45 років:
«У мене більше ніж 20 років трудового стажу роботи у виконавчій службі. Від цих усіх їхніх реформ уже сил немає. Зарплати у держслужбовців малі. Маю двох маленьких дітей. Тому й доводиться влітку замість відпустки на місяць їхати «на яблука». Йдеться про сезонну роботу в Чехії – збирати яблука на фермі. Лізеш на дерево, до вечора збираєш. Чим більше корзин наповниш – тим більше отримаєш. Не раз із тих дерев люди падали. Сам бачив».
«Західноєвропейці мають за ніщо. Ми працювали по 10 годин щодня (з 5 ранку, але встати треба було о 4.15-4.20), жили в бараках, де на сотню працівників були лише дві душові, після роботи ще по 2 години стояли у черзі, аби помитись. Полуницю обробляли якоюсь хімією, тож у мене і ще половини дівчат руки від того в алергічних плямах були, а дехто задихався на тому полі й просто непритомнів. Їм навіть елементарної першої допомоги не надавали, - розповіла сайту «Погляд» ще одна заробітчанка,
– І спробуй лише розігнутися і перепочити трохи, німець-наглядач одразу підходив і запитував, з якого це дива не працюєш. Працювати змушували навіть за тридцятиградусної спеки, тож хто не отримав опіки і отруєння хімікатами, гарантовано згорав на сонці та непритомнів від сонячного удару. За весь робочий день ми мали по дві перерви, кожна по 15 хвилин. За цей час встигали сходити до туалету та перехопити канапку. За два місяці такої роботи, заробила виразку шлунка, хімічні опіки рук і трохи більше трьох тисяч євро».
Та як свідчать деякі факти, у випадку каліцтва українського працівника іноземний роботодавець зробить усе для того, аби уникнути відповідальності
