Учасник талант-шоу «Голос країни» з села Дубровицького району, що на Рівненщині, завоював колосальну підтримку глядачів своїми щирістю й проникливим виконанням. У соцмережах його навіть прозвали «співаком з народу». З Дмитром Самко спілкувалась редакція Північ-інфо.
Як Ваші враження від «Голосу»?
Звичайно, позитивні. Втома бере своє, але враження все одно залишаються позитивними.
Які у Вас плани на майбутнє?
Моя група «Аудиторія 238», завойовування людських сердець музикою, яку ми граємо. Я всі сили планую вкладати в неї, в її розкрутку і просування.
Ви давно знаєте інших учасників групи? Як вона виникла?
Вона виникла в 2013 році, ми її заснували з моїм колегою-одногрупником. На театральному поприщі ми заснували її в аудиторії 238 університету культури й мистецтв Поплавського. З того часу закріпилась й назва – «Ауд. 238». Ми починали як дует. В нас була акустика, я співав, Антон грав. А потім ми вирішили, що нам треба «утяжелятись», і ми знайшли барабанщика, в складі були бас-гітара, вокал, барабани й електрогітара. Так що учасників знаю давно.
Ви з самого початку планували йти в команду до Бабкіна?
Чесно кажучи, планував, тому що я думав, що якщо ніхто не повернеться й повернеться не Бабкін, тоді буде як буде. В мене був вибір – або Тіна, або Бабкін, і я обрав Бабкіна.
Ви на проекті співали російською. Чому так?
Я вважаю, що немає ніякої різниці, якою мовою співати. Головне – принаймні, намагатися бути людиною; а мова не має ніякого значення. Я в побуті розмовляю українською мовою, але я не можу сказати, що мова якось може впливати на людські стосунки. Інколи людські стосунки впливають на всю нашу мову в подальшому. Я розмовляю українською мовою; принаймні, намагаюся. Просто так вийшло, і я дуже радий, що так вийшло, що попали саме такі групи – Сплін, Володимир Висоцький, я цих людей дуже поважаю.
В соцмережі писали, що Вас чекають з концертом в Бережниці. Ви збираєтесь приїхати?
Звичайно, до батьків. І там завжди виступав, ще до «Голосу». Немає різниці, де мене чекають, аби чекали. Це дуже круто, і я за це вдячний. І я з задоволенням поспіваю для своїх земляків.
Назвіть музичні гурти, які найбільше на Вас вплинули. Скажімо, ТОП-5 гуртів.
Якщо розбити по етапах життя, то в шкільні роки це був гурт System of a dowm, це досі мій улюблений гурт. Потім я пішов вчитись в університет. А музика, вона завжди має якісь періоди. Такий собі музичний супровід життя. Коли ми пішли вчитися в нас в університеті була «фішка» – ми передавали, хто яку музику слухає. Тут мені й прищепили любов до Сергія Бабкіна, до групи «5’nizza». Це був такий собі андеграунд. Крім того, що на мене повпливав Бабкін, на мене в той час дуже повпливала російська група «АукцЫон», а особливо Льоня Фьодоров. З українських ще люблю «Океан Ельзи», це само собою, його навіть можна не називати. Це як «Священний Грааль», як казав Рома Набожняк з моєї команди. Потім, безперечно, «Димна суміш». Це просто боги для мене; десь навіть більше боги, ніж «Океан Ельзи». Я недавно бачив Сашу Чемерова (вокаліст гурту «Димна суміш» – прим.), спілкувався з ним. Вони перевернули моє бачення музики. І ще, звісно, Nirvana.
Що б Ви хотіли сказати людям, які Вас підтримували?
Від мене їм просто низький-низький уклін. Для мене найголовніше прозвучало від тих людей, що мене підтримували, що для них я – вже переможець. Без різниці, куди я там пройшов чи не пройшов. Мене це дуже розчулило. Я дуже вдячний. Тим, хто мене підтримував, можу побажати тільки одного – здоров’я. Вони найкращі – ті очі, які горіли протягом проекту. Це дуже дорогого коштує, я навіть здивований, що люди так мене підтримували.
Я пам’ятаю, як я вперше виходив на сцену на сліпих прослуховуваннях. Я тоді дуже хвилювався. Тоді заграли перші акорди і зал просто почав плескати. Й мені від цього так стало легко. І якби не глядачі, я навіть не знаю, чим би все закінчилось. Мабуть, інфарктом.
