У дитинстві під час зимових свят кожен із нас загадував бажання. Зараз ми вже дорослі, нас не надуриш казочками про Святого Миколая та Діда Мороза. Однак, ми все ще любимо отримувати та робити подарунки, все ще загадуємо новорічні бажання. Звісно ж, це все це не зрівняється з нашими дитячими мріями. Напередодні зимових свят викладачі НаУ ОА поділилися, про що вони мріяли в дитинстві на Новий рік та Різдво, пише Острог.інфо
Заступниця завідувача кафедри психології та педагогіки, кандидатка психологічних наук, доцентка Галина Гандзілевська:
“Я дуже люблю різдвяні та новорічні свята. З нетерпінням чекаємо з дочкою першу різдвяну зірку, яка нагадує про перемогу вічних цінностей – любові, добра, миру. Такі миті вселяють надію та збагачують ресурсами наші задуми на наступний рік. У психологічній науці досить серйозно ставляться до такого поняття як мрія, адже це не лише образ бажаного майбутнього, а і певний орієнтир життя та його ресурсний потенціал. Мрія водночас символізує відкритість до чогось нового. Певно, через це, зазвичай, запитують про дитячі мрії. Те, як я зараз живу, думаю, і було моєю дитячою мрією. А те, на що сподіваюсь в наступному році – це моя мрія-ціль, план, який я уже починаю реалізовувати.”
Кандидатка історичних наук, старша викладачка, заступниця завідувача Кафедри документознавства та інформаційної діяльності Ганна Охріменко:
“Важко одразу пригадати одну новорічну мрію, яка б вирізнялась оригінальністю. Мала досить стандартний набір побажань на Новий рік: ляльки, мандарини та цукерки. Однак років десь у вісім я подумала, що треба побачити Діда Мороза вживу – коли він буде мені подарунок під ялинку класти. Готувалась до тієї події цілий день перед 1 січням: попередила батьків, що буду чатувати на Діда Мороза біля ялинки, що не спатиму вночі, поки не зустріну його. Рівно опівночі я зайняла свій пост біля ялинки і досить довго чекала, поки о другій ночі (за словами мами) мене не зморив сон) “Дід Мороз”, як завжди, приніс потайки подарунки до ялинки, і я так з ним і не зустрілась. Мандарини довелось їсти самій.”
Завідувач кафедри правосуддя та кримінально-правових дисциплін, кандидат юридичних наук, доцент Олег Герасимчук:
“Дитинство моє пройшло у часи, коли мрією був кілограм грузинських мандарин (інших просто не було – посміхається). Як правило, на це йшли гроші, наколядовані в селі у бабусі. Зате зі снігом проблем не було: санки, лижі – це були обов’язкові атрибути новорічно-різдвяних канікул.”
Завідувачка кафедри фінансів, обліку і аудиту, професорка, докторка економічних наук Наталія Мамонтова:
“Коли я була у дитячому садочку, хотіла, щоб батьки купили велосипед та цукерки. Мрії справдилися. Щоправда, велосипед подарували лише через два роки, а цукерки я отримувала традиційно кожен рік. А ось у шкільному віці мріяла стати вчителем математики.”
Начальник відділу освіти Острозької районної державної адміністрації, викладач кафедри фінансів, обліку і аудиту Олександр Харчук:
“Які могли бути мрії у такому віці? Хотілося, щоб зібралася уся сім’я разом вдома біля каміну, солодощі, фрукти, подарунки… А взагалі все дитинство я мріяв бути військовим, навіть зараз є подібні думки.”
Кандидат філологічних наук, старший викладач кафедра української мови і літератури Юрій Миненко:
“Якщо чесно, не пам’ятаю якусь виразну дитячу мрію. Новорічно-різдвяні свята завжди асоціювалися зі спокійним сімейним відпочинком, відвідинами родичів і знайомих. У вересні 1996 року була введена гривня, що замінила знецінені карбованці. Тієї зими на Новий рік мама купила мені маленький настільний футбол, яким нині грається моя дитина. На той час він коштував досить немало – дев’ять з лишком гривень. І це тоді, коли нормальною була зарплата 120 гривень. Причому, коли ми купували цю гру і треба було вибрати гру певного кольору, я відповів, мовляв, як скаже мама. Це дуже вразило продавчиню. Хоча іграшкою я справді “загорівся” і дуже хотів її мати, проте остаточний вибір залишив за мамою. Мені було тоді 9 років і це, напевне, найяскравіший новорічний спогад і мрія дитинства.”
Старша викладачка кафедри журналістики, кандидатка філологічних наук Зоряна Годунок:
“Насправді, я не пригадую якоїсь особливої новорічної чи різдвяної мрії. Пригадую, що батьки намагалися купити чи зробити все, що мені було потрібно чи що я хотіла. Ще навіть пригадую, що вони замовляли Діда Мороза перед Новим роком, і він мені навіть подарунок, який я просила в нього, приносив. Тобто я була щасливою дитиною.”
Старший викладач кафедри історії, кандидат історичних наук Володимир Марчук:
“Та не було якихось особливих мрій. Я знав, що Діда Мороза немає, що це тато і мама дарують подарунки. Коли був малим, ходив в садочок, то хотілося конструктора. Але щось такого пам’ятного в спогадах не відклалося про подарунки на Новий рік. Тоді час був інший. Хотілося просто подарунка на Новий рік, а що це буде, мабуть, не задумувалися. Листів Дідам не писали, айфонів й айпадів не просили – роки були скрутні.”
Заступниця декана факультету романо-германських з виховної роботи, кандидатка педагогічних наук, старша викладачка кафедри англійської мови та літератури Інна П’янковська:
“Якщо вірити в те, що наші дитячі мрії визначають нас як особистостей і відображають наш шлях у житті, то, думаю, я можу це підтвердити своїм прикладом. З дитинства я мала особливу слабкість до книг, а надто книг з гарними ілюстраціями. Якось у когось з однокласників я побачила книгу «Великий словник Уолта Діснея» – то був елементарний візуальний словник, ілюстрований картинками з героями діснеївських мультфільмів. Але ж у 90-ті це була така рідкість! Якщо я про щось і мріяла, то це про ту книгу. На щастя, батьки мені її таки подарували. Не пам’ятаю точно, чи на Новий рік, але хіба це важливо, коли стільки було щастя?”
