Зустріч міських голів з Прем’єр-міністром України Олексієм Гончаруком, яка відбулася минулого тижня у Києві, викликала в її учасників неоднозначну реакцію. Дехто з українських мерів після спілкування з главою уряду зробив висновок, що прогнози для всіх на 2020 рік не дуже втішні. Інші, навпаки, побачили в оприлюднених ідеях бажання нової команди працювати. Редакція газети «7 днів» поцікавилася враженнями та думкою про наші перспективи в міського голови Рівного Володимира Хомка.
Подаємо детальну його розповідь після наради з головою Кабміну:
– Насправді оцінити дії нинішньої центральної влади важко, бо ніяких кардинальних дій нею поки що не зроблено. Очевидно, формувалася команда, і лише тепер будуть певні кроки. Ось по цих реальних кроках і будемо оцінювати. Зрозуміло, що моя оцінка буде саме з погляду вигоди для органів місцевого самоврядування. Бо кожен відповідає за свою ділянку роботи.
Скажу відверто, що їхали ми на зустріч з прем’єром трохи насторожені. Бо звучали деякі декларації та натяки на те, що наступний рік буде далеко не найкращим.
Але я повернувся з Києва із зовсім іншим настроєм. Кажу це абсолютно об’єктивно. У тому, що Прем’єр-міністр задекларував у своєму виступі, бачу багато позитивного. Не знаю, чи все це зроблять, але якщо обіцяне втілюватиметься в життя, то буде непогано.
Не буду зупинятися на деталях, бо вони не дуже цікаві пересічним громадянам. Скажу лише таке: найбільше напруження, яке існує між органами місцевого самоврядування та центральною владою, зумовлює те, що держава постійно залазить у наші скарбниці. Залазить через недофінансування тих статей, які вона зобов’язана сама фінансувати.
Візьмімо, для прикладу, медичну субвенцію. Це делеговані повноваження. Держава нам їх делегувала і зобов’язалася дати кошти на виконання цих повноважень. І кожного року ці кошти не дає. Очевидно, оскільки медики не підуть під вікна Кабінету Міністрів, а прийдуть до нас, усі міські голови кошти, які мали б піти на асфальтування чи на інші потреби міста, виділяють медикам. Тобто закривають те, що мала б закрити держава.
Те саме стосується й освітньої субвенції. Потім придумали історію з ПТУ, коли професійно-технічні училища перебувають у власності держави, а фінансує їх міська влада. До такого більше ніхто не додумався. Бо так ще не було, щоб власність була одного, а фінансував інший. А тим часом на ПТУ в нас торік вилетіло 95 мільйонів гривень.
Є ще одна, чи не найбільша, проблема, яка стосується пільгових перевезень. Це потенційна проблема, бо більшість пільгових перевезень не відшкодовується. Але з огляду на те, як розвивається ситуація, найближчим часом треба буде відшкодовувати. У Конституції чорним по білому записано, що це має робити держава. І це було б справедливо, бо ці пільги встановила держава, а не ми.
Ми встановили одну-єдину пільгу – для дітей, тому за неї відповідаємо і її фінансуємо. Все інше встановила держава, і вона зобов’язана все те забезпечити. Гройсман же придумав таку історію – написав у Бюджетному кодексі, що можуть фінансувати з міського бюджету. Такого ніколи не було, щоб Конституція передбачала одне, а закон нижчого рівня (Бюджетний кодекс) – зовсім інше. Якщо змінять Основний Закон – тоді нема питань.
Але поки що в Конституції написано, що за це держава відповідає. Тому ми щороку платимо за державу грубо 300 мільйонів гривень. Цифра надзвичайно велика. А ми за ці гроші могли б за рік побудувати стадіон. І не треба нам ніякої допомоги. Просто не забирайте у нас наші кошти. Ми будемо нормально самі існувати.
Прем’єр-міністр запевнив, що він розуміє цю проблему і готовий до співпраці. Глава уряду запропонував створити робочу групу з представників органів місцевого самоврядування, щоб напрацювати якісь спільні рішення. Можливо, те, що кажу, виглядає якось однобоко, і справедливість десь посередині: ні на стороні Кабміну, ні – органів місцевого самоврядування. Я, як і більшість міських голів, готовий до здорового компромісу. В будь-якому разі під час зустрічі з главою уряду я відчув його бажання налагодити конструктивну співпрацю з міськими головами. Погодьтеся, це дає мені надію на хорошу перспективу. Як буде – побачимо.
