З Барановичів, Лунінця, Мікашевичів, Горині та сусідніх сіл люди поспішають на поїзд відправленням в Удрицьк, Дубровицького району, що на Рівненщині. Журналісти «Медіа-Полісся» їдуть з Лунінця, Білорусь.
Відразу радять: прилаштовуйтесь до досвідченого попутника, який вас зорієнтує що і як, адже можуть просто «затоптати». Квиток на двох трохи більше 5 рублів «туди-назад», ще 12 гривень за двох потрібно оплатити в українському поїзді.
Об 11.15 дизель відправляється з Лунінця до Горинь. У ньому вже їдуть «на закупи», як тут кажуть, пасажири з Баранович і району. Якщо пройтися навіть по одному вагону, то можна почути, що одна компанія обговорює, як будуть проходити кордон на Україні, інша - ціни в Удрицьку і курс у скупників валюти ... Можна до них приєднатися, щоб обговорити питання, яке хвилює. Деякі так і роблять.
По прибуттю в Горинь варто згадати гру на виживання ... Хто швидше оббіжить Горинскій вокзал до пункту пропуску «Горинь» - той один з перших пройде білоруський кордон. Працівники тільки встигають орієнтувати, куди бігти. Хочеться відразу попередити: всі сили не витрачайте, попереду очікується «справжній напівмарафон».
Під час черги на білоруському кордоні багато обговорюють майбутні покупки. Практично всі їдуть в Удрицьк. Ті, хто далі (а поїзд прямує до українського Здолбунова) - одиниці. На вулиці спека, комусь періодично стає погано. Прикордонники пропонують викликати швидку, але білоруси відмовляються. Черга на кордоні проходить досить швидко.
- Сюди не можна. Пустимо тільки жінок, - попереджає валютчица з тамбура, і відразу ж вибирає, кого впускати в «свій» вагон. Місця є.
- Лізь туди, штовхай їх усіх, - кричить журналістам досвідчена білоруська закупниця...
До відправлення поїзда близько 30 хвилин. Біля журналістів сидить родина з двома дочками. Вони їдуть за покупками з Горині.
- Перший раз їду. Але, напевно, і останній - каже чоловік. З його словами не згодна дружина. Вона - досвідчена покупниця. Раз на місяць, за її словами, вона намагається виїжджати.
В цей час по вагону бігає касир і з похмурою посмішкою голосно кричить: «Купуємо квитки!». Її перекрикують валютчиці, які мало не лізуть в гаманець, щоб пасажири міняли білоруські гроші на гривні: за 100 білоруських рублів дають 1250 гривень.
- Подивишся на все це, то і соромно за наших білорусів. Лізуть по головах, кричать, лаються, - ділиться інша попутниця.
«Міняємо на гривні!» Постійно переривають криками розмову.
Вирушили. Постійні пасажири розповідають, що для неділі (тим більше 3 дні вихідних) людей зовсім не багато.
Їхати близько 15 хвилин. Досвідчені пасажири знають, що цей час тільки для того, щоб приготуватися до «справжньому забігу» - від поїзда до пункту пропуску в Удрицьку. Люди завчасно шикуються до виходів.
«Дивись: справжня хвиля!», - здивовано дивляться на те, що відбувається пасажири, які їдуть вперше.
Не встигають відкритися двері, як з поїзда вистрибують люди, щоб бути першими.
- Ось де справжній напівмарафон. Тут немає хворих людей, тільки здорові. Можна було б, то і з вікон вистрибували б, - показує у вікно на «забіг» жінка років сорока.
На вулиці стою хвилин 40, проходжу український кордон. Простояти теж ціле випробування. Спека. Вода - те, що тут було б до речі. У черзі обговорюють, хто і що буде купувати. Не менш актуальне питання в кількості спиртного, яке можна провозити - 3 літри будь-якого алкоголю, включаючи пиво.
- Ось і куплю 6 пляшок горілки, - оголошує в черзі один з чоловіків.
Після огляду потягу, прикордонники перевіряють наші паспорти. Отримавши позначку, всі біжать за покупками.
Жінка, яка зрозуміла, що журналісти тут новачки, відразу ж провела екскурсію.
- Халву купуйте тільки в далекому магазинчику. Там хороша вона, цукерки теж можете купити там. Я все солодощі в далекому беру. А горілку краще тут купуйте, - показує рукою жінка. - Тут вона недорога. Правда, не знаю: хороша чи ні, сама не п'ю. Дешеву на прилавку не варто брати, тому питайте у продавщиці ».
І правда, пляшка горілки коштує 24 гривні, але на вітрині такої немає. Найдешевшу помічаю в сусідньому магазинчику на вітрині за 33 гривні.
У святковий день 1 травня в Удрицьк було небагатолюдно. Правда, зефір з мармеладом розібратися швидко. Український хліб також було не купити.
Журналісти гуляли по «торгових місцях», дивились на ціни та на вибір білоруських покупців. Майонез продають від 12 до 27 гривень, кетчуп - від 9,50 до 16 гривень, ікру від 18 до 93 гривень, приправи від 4.50 до 6 гривень, цукерки найдешевші побачили за 55 гривень, олія соняшникова (5 літрів) - 110 гривень, кава Jacobs в паперовій упаковці - 130 гривень, чай Greenfield - 38 гривень, Tess - 27 гривень, Хвилинка - 16.
Великим попитом користуються сушарки та прасувальні дошки для білизни, відра. Наприклад, пластмасове десятилітрове відро можна купити за 35 гривень.
Менш, ніж за 2 години, люди закуповуються і, вже з покупками, очікують у черзі на українському пункті пропуску.
- А що там у вас? І х-а-а-п за живіт. Сало і м'ясо везете? - переказує те, що зазвичай запитують прикордонники в Удрицьку, попутниця.
У поїзді можна і заробити ще. Якщо провести, наприклад, горілку через білоруський кордон. Тут за це «накидають».
На пероні в Удрицьку багато ділять покупки.
- Боже, якби тут безкоштовно роздавали, а так ще й платимо, - каже сама собі жінка і тягне сумки в двох руках і 10-кілограмовий пакет порошку на плечах.
До журналістів в поїзді сідає на вигляд українська циганка з місячним дитиною. Вона їде не одна, в цьому ж вагоні її родичка з 10-річною дочкою.
- Дитина захотів тата побачити. Так їдемо в Давид-Городок, розповідає жінка.
Хтось із вагона їй: «Мабуть, не дитина, а мама». Вона збентежилася.
Роз'їзний квитковий касир білоруського дизеля бігає по вагонах і пропонує квитки. Касир розповідає, що за місячну дитину також потрібно оплатити, тому що перетинаємо кордон. Жінка дуже обурюється, тому що, як вона розповіла, в Україні дітям безкоштовний проїзд.
Білоруський кордон. Горинь.
- Прикордонний контроль. Покажіть паспорт, - каже працівник прикордонної служби. Питання виникли до жінки, яка їде зі мною. Вона не змогла відповісти на питання, де живе, на якій вулиці, коли народилася дитина ... Правда, спільними зусиллями з її родичкою з'ясували, що він народився в січні. - Я неписьменна. До школи не ходила, - виправдовується попутниця.
Співробітник митного контролю просить розповісти, що веземо.
- Ось, дивіться, шість пляшок по 0,5 горілочки, солодощі ... Все як годиться, нічого зайвого. Навіщо зайве везти, щоб вас потім боятися ?!
Митницю пасажири мого вагона пройшли благополучно, незважаючи на те, що у багатьох вага баулів значно перевищував допустимі 20 кг.
