Історичні події масового вбивства людей були оприлюднені на сайті TÉMOIGNAGES NAZIS SUR LES MASSACRES. В них йдеться про свідчення Германа , що став свідком жахливої ліквідації гетто у Рівному та Дубно:
Рівне:
Я, Германн Фрідріх Грэб, заявляю під присягою:
– З вересня 1941 по січень 1944 року я був менеджером по бізнесу та головним інженером дочірньої компанії будівельної компанії Йозеф Юнг, Soligen, штаб-квартира якого розташована в Здолбунові, Україна. Мої обов’язки закликали мене відвідати робочі місця компанії. Один з них був у Ровно, Україна. У ніч з 13 на 14 липня 1942 р. В Ровно було ліквідовано всіх мешканців гетто, які містили близько 5000 євреїв.
Я описав нижче обставини, які зробили мене свідком ліквідації гетто та виконання цього заходу вночі та вранці …
Незабаром після 10 вечора гетто було оточене багатьма силами СС і втричі більше українських міліціонерів. Потім запалювали дуги, встановлені навколо гетто. Групи від 4 до 6 СС та міліції увійшли до дому або намагалися в’їхати. Коли вони опинилися перед дверцятами та вікнами, замкнені, а мешканці не реагували на стукіт на двері або на дзвінки, СС та ополчення розбивали вікна, розбивали двері пучками та залізними смужками проникли в житлові приміщення. Мешканці кидали на вулицю в одязі, де вони були в той час, одягнені або в нічний одяг. Оскільки більшість євреїв проявили опір, СС та ополчення використовували силу. Завдяки ударам, батогам і прикладам їм вдалося евакуювати будинки. Висилка відбувалася з такою спекою, що в деяких випадках маленькі діти, вже лежачі в ліжку, були забуті. На вулиці жінки жаляли і кричали про своїх дітей, діти кричали і шукали своїх батьків. Це не завадило SS переслідувати їх бігати по вулицях, ударяючи їх, до вантажного поїзда чекаючи їх. їм вдалося евакуювати будинки. Висилка відбувалася з такою спекою, що в деяких випадках маленькі діти, вже лежачі в ліжку, були забуті. На вулиці жінки жаляли і кричали про своїх дітей, діти кричали і шукали своїх батьків. Це не завадило SS переслідувати їх бігати по вулицях, ударяючи їх, до вантажного поїзда чекаючи їх. їм вдалося евакуювати будинки. Висилка відбувалася з такою спекою, що в деяких випадках маленькі діти, вже лежачі в ліжку, були забуті. На вулиці жінки жаляли і кричали про своїх дітей, діти кричали і шукали своїх батьків. Це не завадило SS переслідувати їх бігати по вулицях, ударяючи їх, до вантажного поїзда чекаючи їх.
Автомобілі були заповнені один за іншим; вигуки жінок і дітей, свистячі батоги, стрілянина звучать безперервно. Деякі сім’ї або групи, що барикадували себе в особливо твердих будинках, двері яких не поступалися під ударами балок і залізних рельс, вони були підірвані з гранатами. Гетто, розташоване недалеко від залізничної станції Ровно, молоді люди намагалися втекти з гетто, перетинаючи рельєфи та невелику річку. Але ця земля не засвічувалася освітленням на місці, було запущено світяться спалаху. Протягом ночі ці побиті, полювали і поранені люди перетнули освітлені вулиці. Жінки носили своїх померлих дітей на руках, діти витягують і тягнуть своїх померлих батьків руками та ногами до поїзда. Всю ніч ми почули через околиці гетто, крики “Відкрий! Відкрий!”
Дубно:
(5 жовтня 1942 р.) Люди з вантажівок, чоловіки, жінки та діти різного віку, під наглядом людини SS з батогом, роздягнулися і поклали свій одяг у купи. окремо: взуття, одяг, нижня білизна. Я побачив купу взуття з 800 до 1000 пар, великими пальмами одягу та одягу. Люди роздягаються без крику або плачу; згруповані родини обіймали, прощалися і чекали знака іншої СС, стоїть біля ями, також тримаючи кнутом.
Я пробув чверть години біля ями, і я не чув ніякої скарги, ні молитви, щоб їх не шкодували. Я спостерігав сім'ю близько восьми чоловік: чоловік і жінка, їхні діти близько однієї, восьми та десяти років, а також дві високі дівчата віку двадцяти чотирьох років. Стара жінка з біло-коричневим волоссям носила однорічну дитину, співав щось до нього і лаяв її. Дитина хихикнула із задоволенням. Батьки спостерігали зі сльозами в їхніх очах. Батько провів за руку десятирічного хлопчика і тихо розмовляв з ним. Дитина борела сліз. Батько вказував на небо, пестив головою, здавалося б, щоб йому щось пояснити.
Тоді СС поблизу ями кричав у напрямку свого товариша. Останній згрупував близько двадцяти чоловік і сказав їм піти за курган землі. Сім'я, про яку я говорив, була частиною цієї групи. Я до сих пір добре пам'ятаю, що струнка, темна дівчина, що проходить поруч зі мною, вказала на мене і сказала: "Двадцять три роки". Я порізав пагорб і опинився перед величезною ямою. Люди були там щільно і поширювалися один на одного; ми тільки бачили голови. Майже вся кров капала, текла через плечі. Деякі кадри все ще рухалися. Деякі підняли руки і повернули голови, щоб показати, що вони ще живі. Яма вже три чверті повна. На мій погляд, там вже було тисячу людей. Я шукав шутера. Він був людиною СС, він сидів на землі біля ями, ноги його висіли, кулемет лежав на колінах. Він курив сигарету.
Люди, абсолютно голі, спустилися по сходах, вириті в земляну стіну ями; ковзаючи по головах пострілів, де вони їздили туди, де показав їм СС. Вони лежали перед мертвими та пораненими; деякі пестили тих, хто ще жив і говорив з ними. Я почув серію знімків. Я подивився в яму і побачив, як тіла пульсують, або голови вже нерухомі. Кров бігла від шиї. Я був здивований тим, що мене не наказали покинути, але я також бачив двох або трьох поштових працівників у формі, які були поруч. Наступна група вже прибула, спустилася в яму, вишикувалася перед останніми жертвами, була розстріляна. Повернувшись на інший бік пагорба, я побачив нове навантаження. Цього разу були хворі та інваліди. Дуже худа стара жінка, з жахливо худими ногами, була роздягнута іншими людьми, вже голими під час підтримки. Вона має бути паралізованою. Голі люди переносили його на інший бік пагорба. Я поїхав з Моенікесом і поїхав назад у Дубно.
Наступного ранку, повернувшись на майданчик, я побачив близько тридцяти чоловік, що лежать поблизу ями, абсолютно голі. Деякі з них ще жили, дивлячись прямо вперед, з галасливими очима, здавалося б, не знали про холодну погоду чи присутність моїх робітників. Дівчина близько двадцяти говорила зі мною, попросила одяг і попросила мене допомогти їй втекти. Але ми почули, як машина наближається дуже швидко; це командування есе. Я пішов і попрямував до двору. Через десять хвилин ми почули стрілянини з околиці ями. Вбиті тіла були кинуті в яму живими євреями, які потім лежали на мертвих, щоб отримати постріл на шию.
Я роблю ці заяви у Вісбадені, Німеччина, 10 листопада 1945 року. Я присягаю Богу, що це чиста істина.
Граббе.
Знайдено Володимиром Стратоновим. Джерело: аффидевит від Германа Фрідріха Граббе від 10 листопада 1945 р. Міжнародний військовий трибунал, Суд великих військових злочинців, Нюрнберг, 1947-1949 роки, т. XXXI, с.441-450 (PS-2992). Можливі неточності у перекладі з французької . Перекладено за допомогою Гугл перекладача.
