Оце в свята згадалась одна історія з мого дитинства. В дитинстві та й навіть в молодості ми дуже цілим сімейним вертепом дуже любили колядувати та щедрувати. Адже з всіма сусідами жили дуже дружно і вони завжди раді були бачити таких колядників.
Так от, пізно ввечері після коляди повертаємося додому. Бачимо, що на порожній трасі у людей заглохла автівка і вони реально замерзають без допомоги. Підійшли, заговорили. Вони виявились румунами. Добре, що ми змогли порозумітися. Дорога у них попереду далека, а у вечір та ще й в святкові дні допомоги з ремонтом авто було й годі чекати. І ми вирішили забрати їх до себе додому, обігріти нагодувати. Вони, правда не зразу погодились і були дуже насторожені. Можливо й недарма. Варто зауважити, що це було у 90-ті роки. Тоді був розгул бандитизму і на дорозі можна було чекати чого завгодно. Але побоювання румунів, звісно ж, були марними. Ми їх прийняли дуже дружно, залишили в себе на ніч. А на ранок допомогли з ремонтом автівки. Як виявилось поломка там не дуже серйозна.
Сказати, що румуни були вражені, - нічого не сказати. Для нашої ж родини це не було дивиною. Робити добро і не вимагати нічого взамін – так нас виховувати з діда-прадіда, так мене вчила мати.
Не чекайте Різдвяних казок, а самі робіть їх. Допомагайте одне одному, підтримуйте. Передавайте цей ланцюжок добра далі.
Роман Шустик, головний лікар Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру ім. Віктор Поліщука, текст зі сторінки на Facebook.
.jpg)
