Колись була така дитяча казочка, про дівчинку у якої сонце мороз і вітер питали, хто з них сильніший. Дівчинка вибрала вітер. Тому що мороз без вітру не такий страшний. А в спеку вітер робить спеку не такою страшною.
А що такого універсально-необхідного є в нашому житті? Як на мене - це довіра!
Без довіри не можлива дружба, любов, кохання і навіть нормальні ділові стосунки. Та в нашому сучасному житті, якраз довіри й не вистачає.
Зізнайтесь чесно: кому ви довіряєте? Мамі, тату, чоловіку, дружині, дітям, друзям, колегам по роботі?... От довіряти так, щоб беззастережно, не думаючи і не перестраховуючись.
Задумались?
А собі ви вірите? Впевнені у собі, своїх рішеннях? Вам можна довіряти?
Так отож. Треба вчитись довіряти. Колись раніше у мене був принцип: людина хороша і заслуговує довіри поки не заподіє мені зла.
В моєму житті Господь дав мені хороших людей значно більше ніж тих, хто заподіяв мені щось лихе. Але чомусь запам’ятовується саме ті. І з часом починаєш з підозрою ставитись до всіх і до всього. Поступово обмежуєш спілкування, більше мовчиш (навіть тоді коли хочеться говорити). А відтак стає в житті менше хороших емоцій, менше близьких людей, менше цікавого життя і більше самотності.
Що робити? Жити, довіряти і дати собі можливість помилятись. Тоді життя буде цікавіше і яскраве. Зрештою: хороших людей більше.
