Те, що сталося цими днями, рівно два роки тому, у селі Рачин, що на Дубенщині згадують і нині. Ця історія дивує навіть тих, кого важко здивувати. Здавалось, подібне може статись у кіно, або лише з промислу Божого. Адже в ніч з 26 на 27 вересня 2014-го року храм на честь Казанської ікони Божої Матері був пограбований. Злочинці винесли з храму хрести, чашу та чимало іншого церковного інвентарю. Минуло рівно два роки. І в ту ж саму ніч, з 26 на 27 вересня, напередодні Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста невідомі знову взяли до рук церковні речі, аби принести їх на сходи місцевого храму, - повідомляє Блог "Знай більше".
У 2014-му році Рачинська громада, майже у всьому складі, виявила бажання перейти під юрисдикцію Української православної церкви Київського патріархату. Референдум в селі минув прозоро і без фальсифікацій. Оскільки громада була єдина у віросповіданні та приналежності до патріархату, то в селян майже нічого не змінилось. Вони й надалі стали молитись у своєму храмі, проте з новим настоятелем – прот. Володимиром Стіньо.
Тим часом, в село все частіше стали приїжджати «гості»: то журналісти з Російської Федерації, то серед ночі «паломники» в Рачин поспішали та багато інших дивних людей.
Водночас в храмі почастішали крадіжки: якось серед ночі виносили церковні речі…; були й випадки, коли три диваки, які о 2 год. ночі приїхали до храму, наче проїздом, а тим часом хлопчина-злодій сидів під куполом храму. А коли його знайшла поліція, козацька варта та охоронна служба, то він зверху під куполом дзвонив до мами… Чого й кого там тільки не було в тому Рачині. Слава Богу, що вже наче спокій настав.
А тоді, однієї вересневої ночі (2014-го року) невідомі вандали виламали двері у паламарці та викрали з храму: Євхаристійний набір; два напрестольні хрести; хрест з прикрасами, яким був нагороджений настоятель прот. Володимира Стіньо; нову дарохранительницю, яку напередодні подарували парафіяни, а також медаль «За відвагу» та Георгіївські ордени місцевого жителя Івана Волошина, які він отримав під час Першої світовій війні. Після смерті Івана Волошина його родина пожертвувала ці нагороди на храм, оскільки вони були досить цінні і не лише, як спогад.
27 вересня, але вже 2016-го року парафіяни прийшли помолитись до храму і побачили, що на бокових сходах щось лежить. Побачене, не могло не здивувати. – На сходах люди побачили чашу та хрести, які були вкрадені із церкви. Тими дверима, що два роки тому були зламані до тих самих дверей невідомі все це принесли. Було все, крім «георгіївських хрестів». Мабуть, вони вже їх продали, - продовжує розповідати мешканка села Рачин Наталія Андріюк. - Я думаю, що повернули викрадене не для благородного вчинку і не тому, що совість замучила, а вочевидь, стала проявлятись Божа кара. Можливо у злодія почались проблеми зі здоров’ям, або в його рідних. А може, якісь сни дивні стали снитись. Хто його знає. Тепер це покарання треба відмолювати, а не просто принесли на сходи і думають, що все так легко минеться.
- Мабуть, вже Божа кара на цю людину пішла, що вона одумалась і повернула вкрадене. Тай, хто крім Бога міг її заставити все це повернути? На все Божа воля. Злодій в ту саму ніч, в яку промишляв в ту і повернув вкрадене. На усвідомлення гріха було потрібно два роки. Невідомий приніс до церкви все, крім нагород. Я говорив своїм людям, що ті ордени, які людина завоювала своїми кров’ю і потом, ще може «в гості» прийти до того, хто пішов на такий страшний крок. Покійники теж мають свої цінності, - продовжує розповідати настоятель місцевого храму прот. Володимир. – Коли ми знайшли знахідку, то побачили наші латунні напрестольні хрести, навіть, був мій священичий нагрудний хрест з прикрасами. Повернули мені його знищеним і побитим. Важко сказати в яких умовах все це зберігалось. От наприклад, копіє було покрите іржею. Одним словом, не дуже шанобливо ставились до церковних речей. Може десь в землі було закопане, - роздумує священик.
Того ж дня в село приїхала поліція. Правоохоронці продовжують шукати причетних до злочину осіб. Чим завершилося слідство поки що невідомо.
Що стосується Георгіївських хрестів та ордену, які зловмисники не повернули у храм, то вони в Росії вважалися і до нині вважаються дуже високою військовою нагородою для солдатів і унтер-офіцерів. Георгіївський хрест, зроблений зі срібла, мав III і IV ступеня. А Золоті Георгіївські хрести 1 і 2 ступеня видавалися офіцерам за проявлені подвиги і героїзм під час боїв. Вартість Золотого Георгіївського хреста не мала. Ціна на Георгіївські хрести I і II ступенів значно вища, ніж на хрести III і IV ступенів. Це пов'язано з тим, що з золота було створено набагато менше нагород, а ще менше їх дійшло до наших днів. Сьогодні на ринку середня вартість хреста становить 10-15 тисяч доларів США, а ціна на деякі екземпляри може доходити до 25 тисяч доларів США.
