Сьогодні, 2 квітня, Всесвітній день поширення інформації про аутизм. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 1 зі 160 дітей в світі страждають на розлади аутистичного спектру. За інформацією МОЗ, в Україні кількість дітей з таким розладом постійно зростає. Якщо у 2005 році їх було лише 662, то у 2010-му – майже 2 тисячі, а до початку 2016-го – понад 5 тисяч.
Обласне управління освіти і науки РОДА каже, що в Рівненській області таких "особливих" діток лише 88:
Аутизм, як правило, є додатковим порушенням у якомусь діагнозі. До прикладу, у затримці психічного розвитку. Але він лікується по-іншому. Не медикоментозно, а корекційно-навчальним процесом. Так, у 88 діток ПМПК виявила такі порушення. 88 таких дітей здобувають освітні послуги на Рівненщині. Але є категорія батьків, які не звертаються для обстеження, або не віддають в спецзаклади. Це їхнє право.
Та насправді їх набагато більше. батьки або не хочуть розголошувати про "особливість" своїх дітей, або не хочуть визнавати цю "особливість, що є ще гірше.
Можливості для «особливої» дитини на Рівненщині: розповідь однієї мами
Що таке аутизм?
Аути́зм (грец. Αυτός – «сам», аутизм – занурення в себе) – форма психологічного відчуження людини, при якій думки, почуття і бажання підкорюються внутрішньому світобаченню.
Аутизм це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку дозрівання синоптичних зв’язків в головному мозку зростаючого організму дитини. Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування і соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років.
На сьогоднішній день не відомі ані причини виникнення аутизму, ні причини його колосального поширення в світі. Це величезний виклик людству, тому що таких людей стає все більше і більше з кожним днем.
Існує кілька міфів щодо дітей з РСА (розлади спектру аутизму), які варто розвінчати:
1. Діти стають аутистами, бо їх не люблять батьки
Міф який склався в результаті того, що колись один з науковців (дитячий психіатр Лео Канер – перший описував ознаки дитячого аутизму) опублікував статтю, в якій звинуватив батьків в тому, що відсутність належної любові та турботи з їх сторони призвело до розвитку аутизму в дитини. Існують міфи, що такі діти народжуються в неблагополучних сім’ях. Все вищевказане є нісенітниця. Спілкуючись з великою кількістю родин, в яких виховуються діти з аутизмом можу з впевненістю сказати, що це надзвичайні, люблячі батьки, які роблять все для благополуччя своєї особливої дитини. Ніхто наразі не застрахований від того, що в їх родині може народитись дитина з аутизмом.
2. Всі "діти дощу" – однакові
Доволі розповсюдженим залишається той факт, що про людей із синдромом аутизму ми знаємо мало. Нерідко наше уявлення складається із кінострічок, котрі змальовують їхні долі або наша думка формується із міфів та стереотипів. Хто вони "люди дощу", люди із надзвичайним інтелектом, генії. Або навпаки, уявлення що це дитина, яка сидить в куточку і хилитається. Насправді, «якщо Ви знаєте одну людину з аутизмом, це значить Ви знаєте одну людину з аутизмом». Навіть спеціалісти, які працюють з людьми РСА, дивляться на них як на загадку, тому що поведінка і світобачення кожного з них - унікальна.
3. Аутизм виліковний.
Це вроджена особливість людини, і лікувати сам аутизм неможливо, принаймі зараз. Коли батьки говорять, що лікують дитину, мова йде скоріш за все про корекційну роботу, щоб максимально адаптувати дитину до життя у суспільстві. Є люди, які користуються чужою бідою та обіцяють «чарівну таблетку», але «Чарівної таблетки» не існує. Корекційна робота – це дуже тривалий процес. Є успішні історії, коли батьки розповідають про те, що перемогли аутизм, але аутичні особливості залишаються на все життя. Як вторинні прояви можуть бути фізіологічні проблеми у людини/дитини, тоді йде мова про їх лікування, а не про лікування аутизму.
4. Таких дітей потрібно навчати окремо від інших
Якщо створені відповідні умови для інклюзивної форми навчання таких дітей, то це найефективніший метод для їх соціалізації. Батьки безпідставно бояться, що діти із звичайним розвитком будуть моделювати поведінку за дітьми з особливими потребами, однак як показує практика, діти в класах з інклюзивною формою навчання, не тільки не повторюють прояви поведінки особливої дитини (наприклад вокалізації, стереотипні рухи, чи при необхідності пройтись по класу і т.п.), а навпаки стають набагато добрішими, толерантнішими та в класі краща дисципліна та дружність дітей.
Аутизм – це не педагогічна занедбаність, і не результат батьківських помилок у вихованні, і не генетичні органічні порушення.
