В державному регулюванні цін на окремі продукти діяли корупційні схеми, які шкодили бізнесу і справедливому ринку
Експерт Офісу ефективного регулювання (BRDO) Богдана Андрющенка пояснив, що це означатиме для українців.
З 1 липня уряд остаточно скасував державне регулювання цін на продукти.
Протягом четвертого кварталу 2016 року діяв пілотний проект щодо скасування державного регулювання цін на продукти. 7 червня Кабмін скасував дію низки постанов, які встановлювали цінові обмеження.
Це рішення складається з кількох аспектів.
Аспект перший полягає у відміні декларування оптово-роздрібних цін на борошно пшеничне вищого, першого і другого сорту, борошно житнє обдирне, крупи гречані, яловичину, свинину, м`ясо птиці (тушку), варені ковбаси, крім вищого сорту, молоко коров`яче питне (пастеризоване, фасоване у плівку), сир кисломолочний з вмістом жиру до 9%, сметану з вмістом жиру до 20%, масло вершкове жирністю до 72,5 відсотка, яйця курячі, цукор-пісок, олію соняшникову.
Процедура передбачала, що кожна компанія, яка хоче змінити свою відпускну ціну більш ніж 1% зобов’язана обґрунтувати це перед Держпродспоживслужбою, а потім – на рівні обласної адміністрації.
На сьогоднішній день виконати процедуру декларування неможливо оскільки Держцінінспекцію, яка безпосередньо займалася декларуванням, ліквідовано. Механічно її замінила Держпродспоживслужба, але її територіальні органи не отримали ані відповідних повноважень, ані ресурсів для виконання нових функцій.
До того ж сама процедура декларування була надмірно обтяжливою – для того, щоб аргументувати необхідність зміни ціни на різних рівнях суб’єктам господарюванням доводилося витрачати багато часу і збирати величезну кількість документів.
Це при тому, що виробники харчових продуктів споживали інші ресурси (енергоносії, сировину та ін.) за абсолютно ринковими цінами. Коли одні знаходяться в умовах ринку, а інші ні – це як мінімум несправедливо.
Теоретично, принцип справедливості у ціновому регулюванні міг би зберегтися за умови, коли б воно застосовувалося виключно до всіх товарів та послуг, як це було за радянських часів.
Другий аспект полягає у скасуванні функцій обласних адміністрацій щодо встановлення норм рентабельності.
Встановлення рентабельності – це архаїзм, який, до того ж, можна було легко обійти. Приміром, якщо обмежувалася рентабельність хліба вагою більш як 500 г, то достатньо поставити вагу 490 г і хліб уже не підпадав під цінове регулювання.
Третій аспект полягає у використанні цінового регулювання у маніпулятивних цілях. Часті випадки, коли «під вибори» людям говорилося наступне: мовляв, ми тримаємо ціни і тому хліб не дорожчає. Насправді були випадки, коли це регулювання здійснювалося шляхом одного телефонного дзвінка виробникові з «проханням» не підвищувати ціни на період передвиборчої компанії.
Я вже не кажу про те, що ситуація, у якій одним було дозволено підвищувати ціни, а іншим ні, несла шалені корупційні ризики.
Через дію цінового регулювання ми отримали дуже великий тіньовий ринок.
Яскрава ситуація з хлібом. За офіційними даними, у нас виробництво хліба падає.
Так з 2000 до 2016 рр. виробництво хліба та хлібобулочних виробів скоротилось з 2,5 млн т до 1,1 млн т, тобто більше, ніж у 2 рази. Але при цьому ми не бачимо порожніх полиць в магазинах.
Насправді такого великого падіння виробництва не відбувається. Виробник просто змістився в тінь, або перейшов на форми виробництва, які не підпадають під державне регулювання, такі, приміром, як хлібцехи у супермаркетах.
Існує думка, що відміна регулювання прискорить зростання цін. Це не зовсім так.
За період дії експерименту по ряду товарів, де було адміністративне стримування цін, виробники дійсно «підтягнули» ціни до більш високого рівня оскільки зникла необхідність погоджувати їх з обласними адміністраціями.
Однак загалом це зростання відбулося в загальному інфляційному тренді. Інфляція на продукти харчування та інфляція на решту інших товарів та послуг корелювали між собою, адже зростання тарифів, заробітної плати, сировини завжди закладається в собівартість продукції.
Так за січень-травень поточного року порівняно із аналогічним періодом минулого року (коли формально адміністрування цін ще діяло) споживчі ціни загалом зросли на 13,5%. При цьому хліб за цей період подорожчав на 11,7%, макарони на 4,2%, цукор на 5,8%.
Вище, ніж зазвичай, зросли ціни на молочні продукти – з початку року подорожчання склало понад 25%, але тут спрацювали не адміністративні, а ринкові чинники. На внутрішньому ринку відбулось зменшення виробництва та зростання собівартості. Паралельно зросли світові ціни, а разом з ними – і експорт з України.
Адміністративні механізми дозволяли штучно створювати неконкурентні умови.
Мало місце додаткове ручне втручання. Наприклад, встановлювалась заздалегідь занижена ціна на зерно для сільгоспвиробників. Вони повинні були за ціною нижче ринкової віддати продовольче зерно конкретному хлібзаводу.
Завод економив на виробництві борошна і за рахунок цього не змінював ціну на готовий продукт.
Або інший приклад: конкретне молочне підприємство для того, щоб компенсувати торговій мережі обмеження по торговій націнці повинно було підписувати договір про надання якихось додаткових консалтингових послуг, які компенсували недоотриману націнку для мережі. В інакшому випадку виробник просто не міг продати цей продукт.
Усе це приклади викривлених неринкових механізмів.
І наостанок, є одна така дуже конкретна річ, як купівельна спроможність. Якщо купівельна спроможність не зростає, то зростання цін захлинається автоматично. Жоден виробник не може підняти ціни вищі за рівень купівельної спроможності.
На мою думку, набагато дієвішим, дешевшим та соціально справедливішим механізмом підтримки малозабезпечених людей є адресні субсидії або дотації, здійснювані через органи місцевого самоврядування, а не ручне регулювання цін виробників.
