Олексій Кривошеєв: «Нинішньому поколінню бракує злості і амбіцій»

Олексій Кривошеєв: «Нинішньому поколінню бракує злості і амбіцій»
0
284
0
Олексій Кривошеєв: «Нинішньому поколінню бракує злості і амбіцій»

Олексій Кривошеєв – журналіст, телеведучий, медіа-експерт та спеціаліст з PR-технологій. У минулому редактор газет «Ярмарок оголошень»,  «Спортивний ярмарок», редактор газети «ОГО» та редактор сайту "ВСЕ". Нині Олексій керівник інформаційної служби Народного клубу «Верес» та автор програм і телеведучий телеканалу «Рівне 1».Розмова вийшла емоційною та навіть душевною. Гість розповів про свої роки активної журналістики, як він взагалі потрапив у цю сферу та якою є сучасна журналістика та політика. Олексій поділився своїми поглядами на ситуацію в Україні та проблеми нового покоління.

- Дуже часто говорять, що журналістика - страшна професія чи погоджуєтесь Ви з цим?

Журналістика - не більш страшна професія, за будь-яку іншу. Тут, як і у будь-якій іншій, просто потрібно любити і добре робити свою роботу. Хоча й є деякі «побічні» ефекти (сміючись – авт.). В радянські часи кажуть було важче. Хоча, не просто було й за часів Януковича.

Сьогодні, з одного боку журналістам кажуть, що вони продажні, а з іншого - телефонують з різних питань, починаючи від сусіда який вигулює собаку не в тому місці, зробіть з ним щось, та до корупційної влади. Так, ніби журналіст, це остання інстанція. Але зазвичай, хочуть, щоб журналіст написав, але не згадував імен. Типу: допоможіть, але щоб вся відповідальність на вас.

І що робити?

Працювати, пояснювати. Люди повинні чітко розмежовувати роботу журналістів від інших виконавчих органів.

Найбільший «пік» у рівненській журналістиці був у 2012-2015 роках. Боротьба з режимом Януковича, революція, барикади, війна… Тоді якось навіть мало думалось про власну безпеку. А потім трапилась цікава річ: частина моїх друзів та колег почала відмежовуватись, хто в піар, хто в політику, а хто у викладацьку сферу. Зі мною, по суті, теж саме трапилось.

- А чому так сталось?

- Та мабуть якось інакше починаєш дивитись на світ, коли усвідомлюєш наскільки небезпека близько. Ні, всі завжди розуміли, або майже розуміли небезпеку професії. Але вона інакше усвідомлюється, коли знаєш що були командипосадити, щось підстроїти і т.д.Починаєш розуміти - життя в тебе одне. Хтось ламається, хтось змінюється, хтось відходить в бік. Зараз значно менше активних, в хорошому сенсі агресивних журналістів. Ніж було в період революції. А молодше покоління поки що не займає нішу.

- Як Ви вважаєте, скільки потрібно навчатись на журналіста, аби стати дійсно професіоналом своєї справи?

- Взагалі не в роках справа, колись один з моїх викладачів сказав таку фразу :"Журналіст - це не професія, а - діагноз". Можна вчитись5-10 років і не стати журналістом, а можна взагалі не маючи освіти стати тією самою "акулою пера". Багато з моїх знайомих колег або не мають журналістської освіти, або здобули її вже тоді, коли мали ім`я.

- А що Вас спонукало піти у журналістику?

- Випадок. Коли я вчився на 5 курсі університету мені була потрібна робота. Це був 1998 рік, я брав участь у виборчій кампанії, був членом Народного Руху України, клеїв листівки. А у 1999 році, потрапив у виборчий штаб кандидата у президенти Леоніда Кучми. Там познайомився з Олександром Івановичем Смиком, який тоді керував обласним осередком Партії Зелених України.

Коли закінчилась виборча кампанія мені потрібно було на щось жити. Олександр Іванович допоміг влаштуватись на роботу в газету«Медичний Вісник»… верстальником. Я навіть не знав що це таке і не вмів працювати з комп`ютером, але вибору не було, довелось навчитись верстати. Пропрацював там близько року і знову пішов працювати на виборах. Тоді вже, як політтехнолог, якщо можна так було назвати. Вів до міської ради кандидата, який зрештою виграв вибори.

Після виборів, вже маючи досвід роботи в газеті, став дизайнером газети "Афіша Рівне". Малював рекламу, верстав газету. А через півтора року ми з товаришем створили рекламну агенцію «Ярмарок» і почали видавати газету "Ярмарок оголошень". Пізніше ще почали випускати "Спортивний ярмарок".

Перша моя стаття була про спідвей, а саме про гонку рівненської команди "Україна" проти команди "Восток" з Владивостока. Стаття називалась «Усурійські тигри в степах України». Мені це подобалось, я ходив, писав… Та як це часто буває між компаньйонами – розсварились. Я вийшов з того маленького бізнесу, що ми створили і поїхав працювати на будівництво у Київ.

За кілька місяців пролунав дзвінок і мене запросили працювати в газету «ОГО». Як виявилось, порекомендував мене туди Сергій Шагоферов, який вже не один десяток років верстає «ОГОшку». Директор Видавничого дому  «ОГО» Світлана Омельчук та головний редактор Віталій Голубєв ризикнули і призначили мене редактором газети. Думаю я їх не підвів (сміючись – авт.). Маючи досвід у політиці, я почав писати про те, у чому розбираюсь.

У 2008 я отримав премію "Золоте Перо"- це була найвища нагорода Рівненської обласної організації «Незалежної медіа профспілки».  Це найважливіша для мене відзнака. Тому що переможців обирають самі журналісти. А це, повірте, дуже непроста публіка. Ми всі ніби друзі, але в той же час – конкуренти. Хто швидше і краще подасть інформацію? У кожного свої амбіції. Але зате в критичних ситуаціях: всі один за одного. Особливо це було видно під час революції.

- Кажуть що наша професія - творча, а от що Вас надихає? Чому?

- Злість. Мені лінь щось робити поки все добре. В мене були такі моменти, що після моїх публікацій когось не призначали на посадуабо знімали з посади, проти мене судився начальник обласної міліції, його зняли після публікацій на сайті "ВСЕ". Вже кілька років триває суди проти судді. Зараз не простіше. Он у моїх  колег вже після революції: підпали, погрози… Це не лише наша реальність, це реальність професії. І це бажання, щось міняти навколо себе.

Злість - це коли ти знаєш, що все має рухатись по іншому, а насправді воно йде все якось не так. Під час Революції Гідності ти стоїш і розумієш, якщо зараз не почати щось робити, змінювати, то навіть наші внуки не будуть мати нічого. Надихає?.. Надихати може те, коли ти пишеш про культуру, мистецтво. В решті випадків: аналіз і злість.

 

- Чи плануєте все ж здобути диплом журналіста?

- Все ж планую піти на магістратуру саме по журналістиці. Вже не одноразово пропонували викладати на факультетах журналістики, але без профільної освіти – це неможливо.

- А яка у вас освіта?

- Одна – вчитель всесвітньої історії та історії України, інша – психолог. Нещодавно отримав диплом Національного університету «Острозька академія» з економіки та фінансів. Але журналістської- нема.

До речі, часто у Західних країнах  немає такої спеціальності "журналістика". Якщожурналіст спеціалізується в економічній темі, то фахово він - економіст, в медичній - людина з медичною освітою і тд.

А з появою соціальних мереж, журналістика взагалі стала… специфічною. Років десять тому, на одному з тренінгів розповідали, що скоро буде можливість, щоб кожна людина могла сформувати собі сайт де буде інформація за її уподобаннями. Тоді це звучало, як якась фантастика. А сьогодні ми маємо сторінки у соцмережах. Де отримуєму лише ту інформацію, яка нас цікавить.

Сьогодні функцію журналіста виконує той, хто вміє користуватись смартфоном і соціальними мережами.

- Як Ви вважаєте, майбутнє за блогерами чи все ж за класичною журналістикою?

- Якби я міг передбачити, яким буде майбутнє, я б зараз став мільйонером :) Мені здається, що соціальні мережі вже пережили свій "пік слави" і питання, яким буде наступний етап? Вся історія йде по спіралі, бо зараз інтернет зайшов у телебачення, майже у кожного в телевізорі є доступ до світової "павутини".

- Подейкують, що скоро газети та телебачення відійдуть і залишиться один Інтернет, а як же тоді якісний контент?

- Питання якісного контенту... Це завжди тісно повязане з довірою і професійністю. В магазині ви купуєте продукти тихх брендів, яким довіряєте. Так само й в інформаційному світі. Ви будете дивитись і читати тих авторів, журналістів, яким будете довіряти. Тому я завжди кажу: потрібно розкручувати власне ім`я, адже це як бренд.

- А як тоді зацікавити молодь для створення та перегляду якісного контенту, а не різноманітних шоу?

- Це питання виховання цілої нації, якщо ми глянемо знову на Захід, там дуже серйозний підхід до виборів, політики. Там теж є маніпулятивні технології, але до питання вибору переважна частина суспільства підходить дуже виважено. Це традиція поколінь.

У нас ще за Радянських часів відучували думати. За нас вирішували все: тобі дадуть квартиру, роботу,вирішать де ти будеш відпочивати, що саме ти будеш дивитись по телевізору, хто тобою керуватиме.  Тепер потрібно брати відповідальність на себе, самому вирішувати. Потрібно щоб ціла нація починала самостійно думати. Нас від цього відучували 700 років. Не менше часу знадобиться, щоб навчитись знову. Наші внуки, це ті, хто будуть реально будувати ту країну, про яку ми сьогодні мріємо. Якби не революція, війна - то цей час був би ще довшим.

 

-Тобто нас вчать думати й вирішувати критичні умови та проблеми?

- Коли людина мобілізується, вона починає думати швидко й про себе. Особливо у кризових ситуаціях, коли є загроза здоров`ю та життю. Якби нам у 2012 році сказали, що через рік Україна буде воювати, ми всі не вірили. Ми  говорили:«навіщо нам армія у 21 столітті, ми ж не збираємось ні з ким воювати».

Я згадую свою нині покійну бабусю. Яка після конфлікту з Росією через острів Тузла ще у 2003 році сказала: «все одно ми рано чи пізно будемо воювати з росіянами».

Тоді я дивився на 80-ти літню жінку і думав: «що бабуся може розуміти в сучасному світі? Яка війна?». Але тепер розумію на скільки вона мала рацію. Щоправда, сучасні війни зовісм відрізняються від тих, про які пишуть у підручниках історії. Немає красивих боїв на шаблях, атак у повний зріст по всій лінії фронту.... Найсерйозніша сучасна зброя – інформація. Я взагалі вважаю, що вже п`ять років йде третя світова війна. І головною зброєю у цій війні є гроші, ресурси та інформація.

- Ви часто спілкуєтесь зі студентами- початківцями, які у них виникають "робочі" труднощі?

- Відсутність амбіцій. Вони не хочуть слави, грошей.. Можна говорити, що гроші це не важливо, а на першому місці - ідеї. Можна бути "наповненим" ідеями, але якщо тобі немає що їсти, маєш сім`ю, яку не можеш прогодувати, то рано чи пізно все відходять на другий план. Тут два варіанти, - йдеш в найми до когось, або пишеш. У першому варіанті – ти не журналіст, а для другого - у тебе має бути ім`я та репутація, щоб тобі довіряли.

Відсутність амбіцій - це біда всього покоління. Можливо тому що батьки були заняті виживанням і не вчили, що чогось потрібно добиватись самому. Сьогодні Україна - величезний простір для самореалізації, тут потрібні медійники, зварюальники, шофери та представники будь-яких інших професій. Просто - хороші кадри. Потрібно просто хотіти!

 

- Чого хочете ви?

- Давайте про особисте, я скромно промовчу (з посмішкою – авт.). А от про глобальне: хочеться більш відповідального ставлення людей до своєї країни. Щоб зникло розмежування: я – окремо, а країні – окремо.  Перепрошую, але значна частина людей в Україні ведуть себе,як мародери. Вони ніби одягають вишиванку, але патріотизм якийсь половинчати, суперечливий.

Ми не йдемо на вибори, не сплачуємо податки. Я не знаю, чи знайдеться в країні людина яка сплатила всі податки. Ми кажемо, що нам країна винна, але ми не беремо в руки зброю та не йдемо воювати. Про це не говорять, але воно є. Нам не подобається влада, але подивіться на рейтинги. Сьогодні у трійці лідерів кандидатів у президенти - Володимир Зеленський, по факту кожен 10 готовий голосувати за нього. Він класний актор, комік і можливо з нього вийде хороший президент. Але ж люди готові віддати головну поосаду в країні людині без політичного досвіду. Звісно можна згадувати Рональда Рейгана, який був актором, а потім одним з найуспішніших президентів США. Але у проміжку між акторством і президентством у нього майже два десятки років у політиці і посада губернатора Каліфорнії.

На мій погляд, рейтинг Зеленського, це рейтинг головного героя фільму «Слуга народу» Василя Голобородька. Ми хотіли, щоб так було. Але чи готові ми нести відповідальність за свій вибір?

У 2014 році Петро Порошенко набрав 54% голосів і переміг у першому турі. А сьогодні, в кого не запитаєш, ніхто за нього не голосував. Люди соромляться зізнаватись у своєму виборі і нести за це хоча б моральну відповідальність. Ми не розуміємо та не хочемо розуміти наслідки власних дій. Ми заслуговуємо на те, що зараз є: влада, економічний стан, адже ми самі це все створили. Бо ми ведемось на «вдвічі дешевших газ» та «у двічі менші тарифи». Навіть не пробуючи вникнути у цифри, доходи, бюджет…

А ще в українців є парадокс, ми хочемо аби у нас працювали всі закони, але в той час прагнемо щоб у нас був "кум" який зможе все вирішити… Це - наш діагноз.

Але я вважаю, що все відбувається, так, як має відбуватись. Україна має хороші перспективи, це - країна можливостей і звідси точно не потрібно втікати. Наша держава пройшла найкритичніші "точки". Була двічі на межі зникнення. Вона пройшла період "клінічної смерті" - 2013-2014 роки, коли "пацієнт" був скоріше мертвий ніж живий. Тепер вже "хворий" - одужує.  Але нас чекає той самий довгий період "реабілітації". Ми змогли протистояти реальній війні, з горем- пополам обійшлись без кредитів МВФ.

При цьому у Європі стільки не ходять у кафе, як в Україні (сміючись – авт.).

- Що б Ви могли побажати для наших читачів та майбутніх "акул пера"?

Бути оптимістами, чогось хотіли, бути в хорошому сенсі чимось незадоволеними, прагнути більше заробляти, досягати, вчитись.

Нещодавно в одного стендапера почув монолог, що українці - песимісти і якщо показати склянку і запитати в українця, яка вона? То він не скаже, що вона на половину порожня чи повна, він скаже, що вона – брудна. А вже після того - наполовину порожня. Потрібно відкинути цей песимізм, припинити себе жаліти й бачити щось хороше, а його у нас вистачає. Просто поставити собі ціль і йти до неї.

 

Читати: Сайт "ВСЕ": п`ять років інформаційної варти

0
Таблоїд # Олексій Кривошеєв # сайт ВСЕ
Щоб отримати доступ до усіх коментарів або залишити відгук потрібно:
Читайте також
435
Після публікації на сайті "ВСЕ" рівненські школи припинили закупівлі неякісних парт
0
Читати далі
371
Закон підлості
0
Читати далі
466
Господь нам дав все, щоб бути щасливими
0
Читати далі
1299
Депутат міськради з партії Коломойського розповів на "Детекторі" про те хто у Рівному влада
Олександр Довжаниця у минулому підприємець, який має досвід роботи в Китаї і з Китаєм та е кількома іншими іноземними країнами. Щоправда зараз він на пенсії і може повністю концентруватися на депутатській роботі. А бізнесом тепер займається його мама.
0
Читати далі
3480
Після "радикала" на "Детекторі" перша жінка
0
Читати далі
3805
Депутат Рівненської облради потрапив на "Детектор".
Сергій Свисталюк
0
Читати далі
Найцікавіші матеріали
90
Свято наближається!: У Рівне приїде легендарна вантажівка "Coca-Cola"
0
Читати далі
29
Рівняни стали тренерами збірних України з баскетболу
Рівняни Марина Максимчук та В’ячеслав Ковалевський увійшли до тренерських складів збірних команд України з баскетболу.
0
Читати далі
277
Поліція Рівненщини оголосила в розшук злочинців
0
Читати далі
59
Де завтра у Рівному не буде світла?
0
Читати далі
148
Горбаківська сільська рада уникає тендерів витрачаючи бюджетні кошти?
1
Читати далі
465
У Рівному відбудеться Зимова казка зі Святим Миколаєм
0
Читати далі
168
Викладачі "Острозької академії" отримають ділянки аби оформити власне житло
0
Читати далі
63
На Рівненщині чоловік через ревнощі ледве не зарізав двох односельців
0
Читати далі
362
Музичний сюрприз: у Рівному відбудеться концерт гурту "МЕРІ"
0
Читати далі