27 січня "наступила" чергова річниця, так званого «визволення» Острога радянськими військами від німецької окупації. Я не випадково взяв термін визволення в лапки. Тому що для одних цей день є днем визволення, а для інших - це день чергової окупації міста та району.
Місцеве населення ще добре пам’ятало прихід попередніх совєтів у 1939-1941 роках, коли розпочалися репресії відносно всіх свідомих громадян, які відстоювали позиції незалежної Української держави, держави, у якій ми зараз з вами проживаємо. Арешти та вивезення в Сибір, розстріли та знущання у 1939 році сприяли тому, що 1944 році населення чекало радянські війська з певним острахом. З однієї сторони острожани хотіли якомога скоріше звільнитися від німецької окупації, з іншої - боялися приходу каральних загонів НКВС.
15 січня о 14.00 Остріг покинули німці та угорці й великим обозом від’їхали в напрямку міста Дубно. Вже на наступний день, зранку, 16 січня до Острога увійшли червоноармійці-розвідники та спільно з поляками, що допомагали возити солому, спалили міст на с.Вельбівно. Незрозумілою була тактика радянської армії: палити міст після того, як німецькі війська відступили? Дивує також співпраця червоноармійців та польської поліції, яка з 1943 року вірно служила німецькій окупаційній владі, та палила українські села.
Того ж дня, увечері, коли радянські солдати покинули місто, відділ українських повстанців здійснив напад на склад зброї, який контролювала польська поліція. В цій акції упівці здобули віз зброї й амуніції. 17 січня вночі підрайонна боївка УПА знову здійснила напад на місто. Було здобуто 3 мотоцикли та бензин.
Після відходу німецької адміністрації в місті розпочалася повна анархія: хто обороняв, хто грабував, хто палив вночі будинки. Так були спалені будинки в центрі міста, в тому числі приміщення Будинку культури. Боїв за саме місто та села району не було.
Радянські війська взяли владу в місті лише 27 січня, тобто декілька тижнів в Острозькому районі ніякої влади не було. У місті (в приміщені в’язниці) залишився лише польський поліцейський гарнізон, що складався із 50 осіб. Того ж дня, 27 січня підрозділ кінної розвідки 8-ї стрілецької дивізії на чолі з старшим лейтенантом Печкурою в с.Кургани відібрав 30 місцевих селян та, у помсту за 3-х раніше вбитих червоноармійців, їх розстріляв. Загинуло 20 осіб, четверо було поранено та шестеро врятувалися. Ці події відразу насторожили населення, і було зрозуміло, що «червоні визволителі» не набагато кращі за попередніх «коричневих загарбників».
Як згадує Ольга Руй: «В той час по селах та в місті шастав всякий злочинний люд, зокрема, дезертири з „совєтської” армії. Вони чинили над місцевими жителями насильство. Все це старались проконтролювати та забезпечити порядок бійці Української повстанської армії. Проте пізніше всі грабунки радянська влада приписала повстанцям - бандерівцям, які зовсім не були причетні до цього».
Як бачимо вже перші кроки радянської влади налаштували місцеве населення на переконання, що тяжкі часи для острожан не закінчилися і треба чекати ще гіршого від нового (старого) визволителя.
художник-реставратор, мистецтвознавець, краєзнавець, історик, колекціонер Микола Бендюк
