Сьогодні хоронили Сашу Мельничука. Ми не були близькими друзями, радше - хорошими приятелями, колегами. Йому було всього 33. Але зараз не про це.
Там, на кладовищі, окрім Сашка, вже лежать кілька моїх друзів. Які пішли від нас молодими, у самому розквіті: Юра Мірков, Саша Закіров... Вони навіть поховані в одному "кварталі". Одна свіжа могила, на інших - красиві пам'ятники. Дивився на них і думав...
Я не розумію: чого нам не вистачає? Господь нам дав все, щоб бути щасливими. Щоб ми раділи кожному дню, посміхались, жили!!! Але ми чомусь не вміємо. Чи не хочемо вміти? Ми біжимо кудись, щось мутимо, інтригуємо, маніпулюємо. Робимо біль іншим, а найбільше - собі. Навіщо? Кому це потрібно? Нам? Не вірю!!!
Ми дорослішаємо і стаємо черствими, підлими, лицемірними. Майже всі. Ті хто не стають, не витримують і йдуть першими...
Мені болить! Є купа справ, роботи, а я ніц не можу робити. Мене рве на шмаття від тої труни, свіжої могили, кладовища. І від усвідомлення тої глупості, яку ми щодня робимо зі своїм життям.
Як інакше? Я не знаю!!!
Мені подобається відповідь покійного Любомира Гузара, на запитання: "Як навчитись любити?". Адже Господь казав, що любов і є життя. Гузар тоді відповів: "Пробувати".
Сказати легко. А як зробити?
Олексій Кривошеєв, журналіст, керівник прес-служби НК "Верес - Рівне", текст зі сторінки на Facebook.
