Жіночий голос в телефонній трубці. Істерика. Плаче. "Вони вкрали дитину, мою дочку, мою Христинку. Допоможіть...."
Я заледве не врізався в Опель, на перехресті біля Радіозаводу. Хто? Звідки? Яка дочка? Хто вкрав? Звідки ви взяли мій номер ?
Поки на "аварійці" стоячи навпроти "Мономаха" слухав ці сльози та схлипування, амплітуда думки була від "чого я її слухаю, якась хвора, що вона від мене хоче" до "якийсь брєд", та не вірю, щоб у 20 віці в Україні таке може статись". Вималювалась така картина. Жінка з села біля Рівного виховувала 2-х дочок.Старша вдало одружилася, та щаслива живе з чоловіком в тому ж селі, а молодша - Христина, 18 років, тільки закінчила школу. Здала ЗНО сказала мамі, що йде святкувати закінчення навчання до сестри й..... пропала. Хапнулися на наступний день, тільки після спроби додзвонися на телефон, який не відповідав.
3 дні шоку і жаху, 3 дні молитви до всіх святих в молитво слові, 3 дні обходжень всіх ставків і рівчаків зі страхом побачити те, про що вірити не хотілось.
Дзвінок на телефон мами з незрозумілого номеру: "Мама, я втекла... Вони тримали мене... Я не знаю де я... Забери мене звідси..."
Народ, я не спеціаліст з виживання, і в АТО (на жаль) не був, я не проходив курси та тренінги, що робити в такій ситуації в Рівному в п'ятницю в вечері, їдучи додому з заправки. Плачуча жінка в трубці, це чиясь мати, і жінка.... ну це ж не просто так, не п'яна, здається, не хвора...
Виявляється, що Христина сказала, що вона знаходиться десь в районі Києва, і мати вже летить з села, сідає в Бла Бла Кар і їде забирати свою дитину. Куди, де точно - то й не зрозуміла. І коли заходить в магазинчик на автовокзалі, купити води в дорогу, то зі сльозами розповідає про це дівчині, яка являється переселенкою з Донбасу, яку ми адаптовували тут в Рівному по програмі "SOS Восток". От тобі й номер телефону. Голлівуд...
Дізнаюсь номер з якого дзвонила Христина, дзвоню. Піднімає не відразу. Ридає. В паніці. Боїться людей. Не знає що робити. Тільки одна фраза "Буду чекати маму..." Я в шоці. Дзвоню побратимам волонтерам, і АТОвцям, щоб приїхали та підтримали, поки мама не забере, та вони десь в районі Лівобережної. Довго. Я ж розумію що ці нелюди, що тримали Христинку- десь поряд. Ну куди ще побіжить 18-річне дівча, якщо вирвалось з полону? А розголос їм не потрібен. Час грає проти нас і йде на хвилини. Швиденько для консультації зв'язуюсь з Оксаною Юрченко (прес-служба поліції Рівного). Викликаємо поліційний супровід і "копи" малу ховають в себе у відділку. Врятували.
Це явно не розвід і не хвора уява цих 2 людей. Це біда, чорна біда молодих дівчачих сердець про яку, так не хочеться думати, і ми забуваємо, думаючи про тарифи, безвіз, і шашлики....
Потім говорю з ними коли вже повертаються в маршрутці "Київ - Рівне". Дякують. Обіцяють зустрітися. Попити чаю та все-все розповісти. Виявляється не тільки #СиніКити та #Розбудимене в 4:20 забирають дітей. В соцмережах мала Христина мріяла про любов, та взаєморозуміння, вона ж бачить приклад сестри. Всі чоловіки чемні, культурні та чуйні, вони ніколи не принесуть зла. Ну та. І зустріла в "ВК" нормального хлопчика, гарного, розумного, чуйного, спочатку писала, а потім говорила телефоном... такого хлопця, який завжди підтримає, вислухає, і підкаже, якщо посварилася з мамою, приїжджай поговоримо..... якщо батьки "задовбали" і "напрягають", приїжджай, я ж люблю тебе.. чуєш приїжджай. Батьки дурні й не розуміють тебе 18-річну, а ти ж вже гарна і доросла, ти маєш право вирішувати все сама, приїжджай.... тільки нікому не говори куди їдеш.
Я чесно чекав 4 дні на зустріч. Набирав телефони, які не відповідали. Чекав, щоб поговорити й переконати маму і дочку написати заяву, і сказати адресу. Там же є ще чиїсь дочки, чиїсь діти, можливо саме зараз там комусь роблять боляче, і примушують...Можливо там є ті кого матері вже і похоронили. Історія не вигадана. Мати - Оксана, дочка - Христина. Якщо ви це прочитаєте. Наберіть мене. Є ж нормальні люди, які допоможуть. Як казав Давид Маркович Гоцман " И по закону, и по душе..."
P.S. Батьки, дивіться за своїми дітьми, виділяйте їм час, не гроші, не їжу, не шматьйо і гаджети. Час. І ви не будете їх шукати, бо вони будуть біля вас.
P.S.S. Оксана, не можна боятись. Мені колись казали, що це 11 заповідь. Якщо ти можеш, щось змінити. Не бійся.
