Є в нашій буденній круговерті якийсь символізм. Нещодавно видався дуже навантажений день, з ранку до пізнього вечора переміщався містом і справах. Спочатку побачив на вулиці закохану пару, потім вагітну дівчину, біля нашого перинатального центру – маму з немовлям. А потім ще й школярів , які переходили дорогу на переході. Біля головного корпусу НУВГП зустрів ватагу студентів. Вже під вечір побачив похоронну процесію.
Сидів ввечері і думав про цей символізм. Наше життя - як дерево. З насіння з’являється паростки. Паростки виростають у молоді дерева, які свою чергу дають нові плоди. Однак тільки від нас залежить, як розростатиметься дерево, чи зможе воно вижити і вирости, чи не засохне потім, чи даватиме плоди? Ми народженні для того, щоб наше родинне дерево розросталось – від покоління до покоління. Ми виростаємо у міцне гілля, наші батьки стають корінням, а діти молодими пагонами. «Знаю Господи, що Ти суддя цього світу, гріхи й нещастя батьків караєш у дітях, внуках і правнуках, а ж до третього й четвертого роду, але Ти й милуєш батьків за молитви й доброчесність дітей їх, внуків і правнуків» - йдеться у відомій молитві. Ми невід’ємна частинка нашої родини. Наші молитви допоможуть рятувати безсмертні душі наших предків, наші добрі справи зараз – допоможуть нашим дітям у майбутньому.
Ми маємо пам’ятати, що прийшли в цей світ недарма. І Господь нам відміряв нам рівно стільки часу – щоб ми встигли зробити всі добрі справи і не витрачали життя на неважливі дрібниці. Маємо докладати всіх зусиль, щоб родинне дерево розросталось. Маємо підтримувати наших батьків, допомагати нашим дітям, направляти їх. І постійно дбати про себе, про родину, про дітей. От тільки тоді буде можна вірити – що все буде добре!
Роман Шустик, головний лікар Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру ім. Віктор Поліщука, текст зі сторінки на Facebook.
