Я планувала у цьому матеріалі розповісти про те, які дії відносно іншої людини, згідно Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підпадають під термін «домашнє фізичне насильство». Цей Закон став чинним в Україні та знайшов своє підкріплення у змінах в Кримінальному кодексі України з 11 січня 2019 року. Проте сьогодні моя розповідь буде про інше.
Після опублікування моїх матеріалів, у «Фейсбук» мені почали писати рівняни, і не тільки, та просити розповісти саме їхню історію. Після нещодавніх зустрічей з цими людьми, я повністю розбита.
А ще цього тижня, за дивним збігом обставин, я потрапила на навчання. Його проводять поліцейські Канади по кримінальних розслідуваннях. На заняттях, я чітко зрозуміла для себе, що треба голосно говорити про насильство, не зупинятися і боротися.
Тільки уявіть - 600 вбивств!!! за 365 днів в Україні від домашнього насильства. 600 сердець вже не б`ються! Їх вбили!!!
Як я вже писала у попередній статті: питання домашнього насильства стосується кожного. На жаль, добре описаної історії в Україні не знайшла. Проте колеги з Канади поділилися своєю.
ШАРЛОТТА РУКС – місто Кардіфф, Велика Британія
У 2001 році Шарлотта Рукс (28 років, мати-одиначка з однією дитиною) зустріла на роботі Крейга Томаса (31 рік). Вона з любов’ю розповідала про нього друзям та членам родини, таке:
«Я думала він чудовий. Ніхто з моїх колишніх не був таким класним, ми постійно говорили… В його словах завжди було стільки турботи. Він приходив на роботу, щоб переконатися, що зі мною все добре. Я думала, що йому було насправді важливо чи в мене все добре».
У Шарлоти згорів будинок і тому вони з сином, якому на той час було 13 років, переїхали до нового будинку. Але там зовсім не було меблів. Крейг підтримував її, обіцяв відмовитися від кількох замовлень на роботі, щоб допомогти їй по дому. Крейг проводив багато часу в неї вдома і дуже швидко їх стосунки стали насильницькими.
«Я ніколи не давала йому дозволу жити зі мною… (але) все сталося так, що в якийсь момент я сказала, що йому варто повернутися до себе додому, бо мені треба йти на роботу, щоб мати змогу купити ліжка та меблі.
Ми сперечалися і він вдарив мене в обличчя. Я пам’ятаю, що просила в нього пробачення бо я не розуміла, що могла зробити такого, щоб настільки розізлити його … Тоді він вперше вдарив мене і я пам’ятаю як думала «Мабуть, річ у тім, що він вважає мене невдячною, адже він стільки часу не працював, щоб бути зі мною.
Після цього Шарлотта завагітніла, що лише погіршило ситуацію. «Траплялося різне. Він залишався і наказував мені спати стоячи. Потім, якщо я засинала, він кидав щось в мене. Коли померла моя названа мати, він змусив мене з’їсти її фото. Я отримала у спадок каблучку, яка мала для мене величезне емоційне значення. А він заставив мене проковтнути її також. Коли він змусив мене їсти фото – це було жахливо.
Іноді ми могли сидіти в машині, а він просто наносив кілька ударів мені в обличчя збоку. Я була рада, що він робив це в машині, бо мені здавалося, що якщо хтось це побачить, то обов’язково зателефонує в поліцію. Якщо хтось і бачив - вони не дзвонили».
Шарлотта боялася за своїх близьких, саме через це вона не покинула його з самого початку. «Тим стосункам було всього кілька тижнів, але він постійно погрожував зробити щось з моєю сім’єю чи сином. Він міг змусити мене простояти всю ніч голою».
Життя Шарлотти стало просто жахливим. З часом вона не могла працювати через отримані травми, а отже в неї не було за що жити. В неї вдома відключили інтернет та електроенергію.
«Я не ходила на роботу бо мені було занадто погано. Наприклад, після перших двох тижнів і протягом чотирьох наступних місяців я не могла відкрити принаймні одне око. Ми жили в злиднях. Одного дня я вибігла з дому. Він витяг мою собаку з вікна і кричав, що вб’є її. І я просто повернулася – я знала, що таке моє життя зараз».
Без грошей Шарлотта не могла платити за квартиру і її звідти виселили. Вона була змушена лишити сина зі своєю матір’ю.
«Я залишила свого сина в матері, а їй сказала, що домовласник продає будинок. Мені здається тоді вона просто рада була мене бачити й не питала більше. Після цього він вперше забрав мене до себе додому». Її регулярно били (інколи молотком), її змушували спати стоячи, їй не давали їсти. Замість туалету в неї було відро.
«Інколи я лежала зв’язана на кахляній підлозі в його спальні. Коли я засинала він жбурляв у мене склянку, вона розбивалася на кахлях і осколки боляче ранили мене».
Він утримував її в неволі та катував чотири тижні.
«Я плазувала перед ним, молила його зупинитися, обіцяла нікому нічого не розповідати, якщо він відпустить мене. Я просто хотіла додому».
Тієї ночі я пам’ятаю, що казала йому просто вбити мене. Він пропонував мені випити відбілювач або одягти мені на голову пластиковий мішок. І я серйозно розглядала ці варіанти, бо насправді хотіла тільки померти й більше нічого. Я смерділа сечею і не могла перевдягнутися бо всі мої речі лишилися в іншому домі. Однієї ночі він підняв диван і примусив мене лягти, з руками, піднятими над головою так, щоб мої руки лишалися під диваном і стрибав мені на живіт знову і знову.
Звичайна реакція тіла в такому випадку - скрутитися, але мої руки лишалися зафіксованими під диваном. Якщо я не могла контролювати свій рефлекс – він просто топтався по моїй голові – так тривало всю ніч. Мене катували…».
Двері у квартирі Крейга запиралися на кілька замків. В тому стані Шарлотта не мала жодних шансів відчинити їх.
Втекти їй допомогли власна сміливість та щаслива випадковість.
«Після тієї ночі з диваном я не могла ходити, в мене було розбито все. А мої вуха – я не могла навіть вставити ватну паличку».
За два дні з`явилася поліція.
На щастя «хтось позичив його автівку і спричинив на ній ДТП. Поліцейські приїхали до його дому та подзвонили у двері. Це був один шанс на мільйон. Він запхнув мене у спальню і відімкнув двері. На дверях була купа замків, але він не міг їх замкнути тоді [коли поліцейські зайшли до квартири] з той причини [він замкнувся б у квартирі з поліцейськими].
Я пам’ятаю як думала, що якщо я не втечу зараз, мені це не вдасться ніколи. Я просто побігла. І я кажу «бігла», але на той час я була на четвертому місяці й в мене було ножове поранення на сідниці. Тож «бігла» я вживаю дуже приблизно.
Я була боса і побігла до автомайстерні недалеко. Я знала власника. Моє обличчя було в такому стані, що він навіть не впізнав мене… Коли до майстерні приїхала поліція я плакала бо не знала де мій син. Я сказала поліції, що вони мають привезти мого сина й озброєні поліцейські поїхали до його школи.
Пам’ятаю як ніяково мені було. Вони кажуть мені сісти, а я відповідаю, що обмочуся якщо це зроблю… Якби той хтось не потрапив у аварію, я була б вже мертва».
Коли Шарлоту привезли до лікарні, вона зіткнулася там з медсестрою, з якою познайомилася раніше. Вона зверталася по медичну допомогу через один з ранніх епізодів з Крейгом. Це було ще на початку їх стосунків. Та медсестра намагалася переконати її заявити на нього. «Я пам’ятаю як мені було соромно, адже вона так старалася вмовити мене заявити про нього і я думала, що підвела її.
Шарлотта не писала заяви на Крейга через погрози її сім’ї – особливо синові. «Він постійно повторював, що розіб’є моєму синові обличчя та вколе його голкою, зараженою СНІДом… Мені ніколи не хотілося померти так сильно, як тоді».
Крейга заарештували і він визнав себе винним. Його засудили до десяти років ув’язнення. Суддя у цій справі зазначав, що це була одна з найгірших справ з якою він стикався.
Для Шарлотти наслідки стали просто руйнівними. Її майже забили до смерті, вона страждає через психологічні та фізичні наслідки. Вона бореться з посттравматичним стресовим розладом, пошкодженням нервів, паралічем лицьового нерва та пошкодженням слуху. Їй довелося зробити масштабну пластичну реконструкцію вух.
«В мене втрата короткострокової пам’яті через стрес – не через молоток, а через стрес. В мене гулі на лобі, в тих місцях де він часто бив мене молотком».
Незважаючи на десятирічний вирок, винесений у 2013 році, Крейга звільнили 11 липня 2018 року.
Все могло закінчитись інакше, якби закінчилось після першого удару. Якби була заява до поліції, як це радила медсестра. І ще багато різних «якби».
