Про армію, демократію та реформу фуфайок

За своє життя я з середини бачив три армії - українську (у якій проходжу службу), канадську (навчався та стажувався за океаном) та польську (де нині базується командування багатонаціональної бригади). Дві останні - належать до країн-членів НАТО та уособлюють те, до чого наше вітчизняне військо прагне. 
Що таке армія Канади чи Польщі - це високі зарплати, якісне обмундирування, модернізоване та ефективне озброєння, мотивовані офіцери і контрактники, а головне - це дисципліна. “Рівняйсь! Струнко! Шановні солдати, Батьківщина нас переодягає в нову сучасну форму, дарує нові атрибути та чекає від нас відданості й завзяття”, а у відповідь очікуване “Ура!”.
У нас все до болю демократично. Нам дозволяють обговорювати, а рішення дозволяють приймати громадою, що як прокляття тягнеться ще від часів Русі і Козаччини, коли громада проганяла князя чи скидала на списи старшину, якщо громаді щось не подобалося. Владність й містечковість окремих командирів-князьців, а на додачу - вільнодумство осіб у військовому однострої процвітають і донині. От до прикладу, ще донедавна гламурні офіцери перешивали польову форму на свій манер, а курсантки доводили формені штани до стану лігенсів. Не хочеться й згадувати берці, адже в державних ходили або бідні, або кого змусили. 
Це було (є) ганьбою… Отож, держава уповноважила одну групу людей розробити сучасну форму одягу, іншу - запропонувати оновлену символіку (ребрендинг підрозділів і ЗСУ). І, о диво, не всім сподобалося. Якщо по формі знайшли консенсус, змінили матеріал пошиву, вдосконалили крій, то перехід на нові символи виявився дуже болючим. Деякі військові кажуть: “ребрендинг наших символів - це ЗРАДА. Підриває наш моральний дух, бо ….і по темі “діди воювали”. А їм пояснюють: “ своїми відмовами ви саботуєте державну політику в цій сфері”. А результат - частина людей ходить з новими погонами (хтось називає їх ромбиками, інші бачать променисті хрести), а є й такі, кому не подобаються нововведення. У результаті командир бригади, наприклад, носить на грудях “еполету” з ромбиками, а молодший офіцер - з зірочками, бо йому... зірочки більше до смаку. Країна воює - немає часу на дурні розтлумачення, треба вести бій з ворогом, а не особовим складом. І цим користуються та зловживають, фактично підриваючи дисципліну та моральний стан військ.
Апогеєм останніх кількох тижнів стала історія з Віталій Гайдукевич, який зачепив за живе однин із видів збройних сил, розробивши зміни у військовому однострої стосовно натільної білизни (майка, футболка, фуфайка) та головного убору з пост-радянського зразка на щось українське традиційне чи натівський відповідник. Більше по темі можна почитати тут (https://www.facebook.com/v.gaydukevich/posts/1521048074621607), бо я веду мову не про про сентименти та епітети українських спеців та ветеранів цього виду ЗС, які між іншим почули навіть в Росії та зворушливо підтримали опір реформам. 
Історія з реформою однострою продемонструвала вразливість нашої, української, системи комплектування в контексті офіцерів, які займаються зв'язками із ЗМІ, громадськістю та відповідальні за реалізацію інформаційної політики, що співзвучне з модними стратегічними комунікаціями, Збройних Сил. В передісторії варто зазначити, що час АТО вимагав оперативного розгортання мережі прес-центрів бригад, родів і видів Збройних Сил. Оскільки робилося все з “нуля”, то зрозуміло що часу для підготовки кадрів бракувало. Спочатку мобілізували журналістів та блогерів, деякі із них в міру своєї епатажності чи завищеної жаги до справедливості навіть умудрялися ставати центром непорозумінь та скандалів. Що з мобілізованого візьмеш? 
З часом деякі посади зайняли вчораші випускники військових вишів з гуманітарним кваліфікаційним дипломом. Але це слабо покращило ситуацію. Тому що диплом, досвід та вся інша словоблудна лапша маловажлива там, де командир потребує людину з професійною зрілістю (за термінологією НАТО «радник» або «помічник»), а не молодого офіцера з юнацьким максималізмом, заромантизованістю та шкідливою імпульсивністю.
Під час мого навчання на курсі зв'язків з громадськістю ЗС Канади дуже дивував вік та специфіка підбору людей на цю спеціальність. Мені, випускнику кафедри військової журналістики було невтямки, чому колишніх пілотів, піхотинців та представників інших спеціальностей, які вже з огляду на свій вік чи стан здоров'я не можуть працювати за бойовими напрямками, “злили” в зв'язки з громадськістю. Це ж не відстійна яма для “лузерів”... Але з часом ці сорокалітні капітани почали сприйматися по іншому. Я зрозумів формулу кадрового менеджменту. Усі різні “кандидати” (на курсі не слухачі, а кандидати на кваліфікацію прес-офіцера), з різним темпераментом та характером, різним підходом до кризових ситуацій (від істерики до ігнору), але з професіональною мудрістю та професійною зрілістю. Адже прес-офіцер відповідає вже за імідж збройних сил та країни. І вишкіл тривав аж цілих довгих 9 місяців, під час яких інструктори стандартизували алгоритм мислення - подумай, зваж, порадься з старшим штабом (прес-центр оперативного командування - до прикладу) і потім зроби. І вже набуті за попередні роки служби мудрість та зрілість на курсі зв'язків з громадськістю обростають потрібними знаннями в сфері роботи з ЗМІ, підготовки прес-релізів, репортажей, фото-відео, керування прес-службою тощо. Фейсбук-політика взагалі окрема тема - періодично видаються порадники для усіх військовослужбовців, що рекомендовано постити і виставляти, а за що і "а-я-яй" може бути із занесенням в службову справу. 
Так от, на посадах прес-офіцери канадці служать по 3-4 роки, а потім повинні ротуватися між підрозділами, родами і видами збройних сил. Це умови для набуваття досвіду роботи в різних військових формуваннях та рости по службі. Отримати статус “приватного” прес-секретаря, чи “постійного піар-менеджера” окремого підрозділу (виду збройних сил) там неможливо. Умови служби і вік не дозволяють стати легко маніпульованим. Ці люди відчувають відповідальність за те, що вони роблять-кажуть-коментують-постять-оприлюднюють. І їм строго заборонено “відбрехуватися” за “косяки” командування. Лише правда! Часом гірка, але це непохитний принцип. І у них не почуєш слів “речник бреше”. 
З поляками теж все чітко. Хоча в ЗС РП, здається, немає відповідної профільної підготовки, вертикаль відповідальності та “one voice policy” - непорушні. Прес-офіцери працюють як годинник без зайвих “обговорень”. А тому дискутують військовослужбовці войська польськєго в Фейсбук та між собою в кабінетах не про барви головних уборів та фуфайок, а про комфорт і сучасність однострою чи ціну закупки нових вертольотів. Адже не колір форми визначає елітність підрозділу, а люди. І в речі і слова вкладають зміст і символи люди, а не самі речі. 
І саме це помічник командира зі зв'язків з громадськістю повинен пояснити командиру, особовому складу та громадськості. Наші відповідники: які б, до прикладу, не були відважні та геройські українські десантники, але п'яні дембеля в тільниках в фонтанах на 2 серпня дуже псують репутацію блакитним беретам. Водночас, колись 24 бригада з Яворова гордилася своєю назвою “Залізна”, а після боїв на Донбасі і ребрендингу вона отримала ім'я короля Данила. І ніби нічого їм не убуло...
У моїй особистій практиці прикладами такого підходу з професійною мудрістю та зрілістю прес-офіцерів ЗС Україн - це Олександр Поронюкта Анатолий Анатолиевич Прошин. Олександр Романович зі своїм “емоції повинні перекипіти” став кризовим порадником не для одного військового колективу Західної України. А з Анатолія Анатолійовича теж не один сьомий піт стік, поки він налагодив роботу САМ за оперативне командування. Один відповідає за запити від журналістів, координацію прес-центрів бригад та доповідями по військовому напрямку. На таких посадах потрібні люди-шахісти, які думають на кілька ходів вперед. Цьому жоден виш не навчить, і “креативність” не компенсує. Фейсбук стерпить все, а репутація військового відомоства страждає чимдуж.

П.С.: і доки представники шановної еліти обговорюють якого кольору головні убори кращі, на цьому тлі Мінсоцполітики готує іншу реформу - пенсійного забезпечення. На пенсію вони пропонують йти після 30 років вислуги, а саму пенсію отримувати з 50 років. А це дуже серйозна зміна, яка особливо торкнеться офіцерів нижчої ланки та солдат. Штабні офіцери можуть 25, а можуть і 30 років керувати військами. А от десант, піхота, специ, артилеристи, танкісти та інші “польові” спеціальності ще мають якось дотягнути до 50-ки по полігонах, окопах та боксах…
Але що та пенсійна реформа, вона далека та нецікава? Головні убори і фуфайки - важливіші, поки молодий...

Олександр Гайн, прес-офіцер Литовсько-польсько-української бригади, текст зі сторінки на Facebook.