Сьогодні, 17 листопада, все студентство України із задоволенням святкує своє свято - День студента. Це, напевно, єдине свято, згадучи яке, і теперішні, і минулі студенти, широко посміхаються і сором’язливо опускають очі.
Студентство – це прекрасні роки, коли вчишся бути відповідальним (спробуй не зробити свою частину шпори, яку всією групою робили), витривалим (недоспані ночі через зубріння чи посиділки з друзями), а особливо - креативним (у справжнього студента немає відповіді «не знаю»).
Журналіст ВСЕ випитала у відомих рівнян спогади з їхніх студентських років:
Євгенія та Євген Поремчук, програмісти, розробили та втілили в життя проект «Розумне місто»:
Євгенія: На першому курсі на моїй сумці-ведмедику висіли справжні наручники. Я могла відкрити їх звичайнісінькою скріпкою. На відміну від мого майбутнього чоловіка, якого я жартома прищипнула до його друга Сашка. Прищипнула і пішла собі (я на паралельному курсі навчалась), а Євген залишився з Сашком на парі. В кайданах.
Євген: Було прикольно, доки Сашка не викликали до дошки. Викладачка не знала про нашу «спорідненість», однак Сашко не розгубився і запитав: «А можна я з другом піду до дошки». Так і вийшли, вдвох. Вчителька виявилась не проста, змусила до кінця пари вирішувати на дошці задачі. В кінці поставила заслужену п’ятірку… Одну на двох…
Сергій Штурхецький, доцент кафедри журналістики НаУ «Острозька академія»:
Я із 16 років, тобто скільки себе пам’ятаю, вчився в університеті. Або викладав.Тому все життя - сповільнений День студента. Найяскравіший спогад - це 1997 рік, коли ми у складі КВК-команди "Академія" виграли на сцені Драмтеатру чемпіонат Рівного. Мені, пам’ятаю, за виграш в капітанському конкурсі магнітофон подарували - штука на ті часи потрясна....Щоб було молоді зрозуміло - десь як айфон....а, там ще світломузика була..айфон Х, не менше... День був шалений - пари, репетиції, драматичний фінал КВК... Коли я, захеканий і змучений, забіг з магнітофоном під рукою в гуртожиток, комендантша злякалася, чи бува, зі мною що не трапилося - адже я, на відміну від усіх оточуючих, був зовсім тверезим....
Юрій Чаборай, успішний підприємець, власник "INTER BETON", "INTER BUD":
Будучи студентом ми з однокурсниками підіймали економіку Рівненщини. Так би мовити, засвоювали отримані знання на економічному факультеті приторговуючи до Білорусії виробами нашого Рівненського м`ясокомбінату. То були веселі, дружні часи і дуже давні. Проте, ті уроки були не менш важливі для подальшого життя, чим пари в МЕГУ. Зараз точно можу сказати, чесний успішний бізнес сьогодні був би неможливий без отриманих практичних вмінь комунікувати і знаходити вихід з різних життєвих ситуацій. А звідки практика? Звісно з студентських часів...
Роман Шустик, головний лікар Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру імені Віктора Поліщука:
Я під час навчання навіть встиг послужити в армії. Спочатку я вчився у Рівненському медучилищі. Потім пробував вступати у медичний університет в Києві. Мав би потрапити до числа студентів за рівнем знань, але… в списках на зарахування себе так і не знайшов. Потім була служба в армії на Грузинської республіки. Після демобілізації я знову спробував вступати до медичного університету і в Тернопіль, і в Чернівці. І знову марно… В підсумку подався на підготовчі курси Чернівецького медінституту. І тільки після цього вдалось вступити на навчання. Я так вважаю, що якщо ти чогось хочеш досягти, то треба намагатися доти, доки не вийде. У мене вийшло. І вже через кілька місяців я був одним з найстаранніших студентів на потоці, старостою групи. Старостою, який знав мало не на пам’ять дані всіх студентів, і ніколи їх «не закладав» викладачам. А взагалі - ми жили під час студентських років дуже дружно. І вчитись встигали і відпочивати. Пройшли роки і більшість з нашого курсу – відомі і шановані лікарі, кандидати та доктор наук. Значить, хорошими були студентами.
Едуард Холод, начальник Острозького відділу поліції:
Це був, мабуть, найбезтурботніший період мого життя, за виключенням сесій, які були стимулом до навчання. П'ять років навчання, що не тиждень то нова пригода. Так, як бувало, що пропускав пари,як всі справжні студенти, в наслідок чого ніс покарання у вигляді «громадських робіт» в якості різноробочого для університету. Так і проходило студентське життя.
Ірина Михалевич, радник голови Рівненської ОДА
Я вважаю, що студентських років у мене було всього два – перший і другий курс, адже потім пішла на роботу і на тому все – безтурботність закінчилась. Але і цей короткий час в Острозі він особливий. Перша асоціація чомусь, ви не повірите, – навчання. До 4 ранку я, мої співмешканки та й взагалі одногрупники, готували «домашку», 4 години сну і знову на пари, і так 3 сесії в рік – шалений ритм! Для тих, хто був студентом ОА зрозумілі такі слова як «Східна Брама», «Юнет», 7 гуртожиток, «зустрінемося біля ЕКО», в Ядвіги – не здаси, у Сенчака – не спишеш… Згадую все це з великою потіхою.
Сергій Гридін, письменник, заступник голови Здолбунівської РДА:
Я навчався на економічному факультеті Інституту інженерів водного господарства (як він тоді називався) і разом з нами економічну науку осягали іноземні студенти. Серед них було кілька темношкірих, що в ті роки в Рівному було досить нечастим явищем. Дехто за кілька років перебування в Україні встиг одружитись, а хтось навіть завести дітей.
Чорноокий, кучерявий, із шкірою кольору темного шоколаду, трирічний хлопчик Осман – плід кохання однієї такої пари – був нашим загальним улюбленцем і ми часто садовили його у візочок і виходили на прогулянку. Одного разу я виїхав з дитиною до рівненського парку і чимось звернув на себе увагу жінки похилого віку. Вона кілька разів обійшла навколо нас, заглядаючи то на мене, то пильно в обличчя дитині. Потім щось пробубоніла під ніс, нарешті наважилась підійти і промовила:
- Дитинка у вас така загорівша! Ви би їй шапочку на сонці одягали! - порадила.
Відповісти їй я не стиг. На той час до нас наблизилась Османова мама, схожа на Наомі Кемпбелл, студентка з Нігерії. Старенька на мить зависла, чомусь перехрестилась і підтюпцем подріботіла алеєю, перелякано озираючись…
Першим тостом на святкуванні Дня студента був тост за українсько-нігерійську дружбу!
Юрій Дюг, виконавчий директор ГО «Антикорупційний моніторинг», журналіст сайт "ВСЕ" :
Студентом я був поганеньким. В тому плані, що недовго. Вже на другому курсі університету пішов на роботу по спеціальності – журналістом в газету «7 днів». З того часу на пари не ходив, і на екзамени не ходив. Приходив вже тоді коли закінчувалась сесія і телефонував декан зі словами: «Тут в тебе багато хвостів. Роби щось. Бо відраховувати треба». Ну і я йшов здавав всі заліки скопом. За два три проходи. Більшість викладачів розуміла, що я й так знаю чим має займатися журналіст з практики, тому особливо не прискіпувалися. Мабуть тому у нас навіть після закінчення університету збереглись добрі стосунки. Навіть при тому, що я не ходив на пари і відмовлявся писати реферати, я з повагою ставився до викладачів. До речі, були часи коли я одночасно висів на дошці пошани факультету і тут же поряд в списках на відрахування. Але успішно закінчив виш з освітнім рівнем «магістр».
Що ж стосується студентського дозвілля то мабуть більше запам’ятався конкурс «Студент року». Його робила «Фундація регіональних ініціатив». Перший з яких я висвітлював, другий – виграв у одній з номінацій, а третій вже допомагав організовувати і проводити.
