Уродженка Рівного Maрина Хомич, яка нині живе та працює у Києві, взяла участь у щорічному запливі через протоку Босфор, що відбувся у Стамбулі. Плавцям потрібно було пропливти 6,5 км. Загалом, на заплив зареєструвались 435 українців, повідомляє ТСН.
На своїй сторінці Марина описала подробиці перепливання Босфору:
Ранок “того дня” - все, як книжка пише: в міру ситний сніданок з “довгими вуглеводами” і мінімумом білка (в моєму випадку був сир), ніяких овочів, фруктів, молока ну і в моєму випадку точно без м’яса - його до речі і м’ясоїдам не рекомендують вживати перед запливами. Ми прийшли вчасно, я нічого не забула, мені далі писали про підтримку і тд. Усе було досить добре.
Єдине, що мене реально бентежило (і за що як виявилося треба було переживати найменше) - це фізичні сили, яких із головою вистачило на весь заплив. Як я вже писала, напередодні не змогла нормально виспатися і відповідно дуже переймалася тим, щоб не видихнутися десь посередині і не мати сил догребти.
***Старт. Найбільше, що виснажувало на початку - це чекання.. Поки ми сядемо на 2 кораблі, які відвозили нас до місця старту, поки причеплять той понтон, з якого ми мали стрибати, поки стартують учасники з іншого корабля, поки проломляться всі мега плавці з нашого корабля… Весь цей час я ні граму не переживала, намагалася веселити колег і просто якось насолоджуватися моментом. Я стрибала у воду з відчуттям абсолютної гармонії, спокою і впевненості в тому, що все пройде чудово. Але! На відміну від більшості (принаймні з тих, чиї відгуки я чула/читала), моє пекло від Босфору почалося вже на початку, а не вкінці. Опинившись у воді, відчула, що в мене протікають окуляри. Мої класні, перевірені, зручні і комфортні окуляри напевно вирішили, що солона вода - не для них. А далі одна за одною навалилися хвилі, які, на жаль, витримали не всі учасники запливу, і зійшли буквально на перших 200 метрах дистанції. Мене особисто ці хвилі, солона вода в очах, якийсь раптовий біль в животі і збите дихання дуже серйозно взагалі вибили з нормального плавання. Я не панікувала, не злякалася, нічого такого.. Просто боролася з хвилями, які били по обличчю, у той час як з голови не виходила думка - що я взагалі роблю і нащо це? Де ті рятувальні човни? Хай би забирали мене звідси!
Напевно, про таке не пишуть, бо це ж якось несерйозно - стільки часу готуватися, писати про це/збирати ваші лайки, говорити про заплив із друзями та близькими, а тут раз - і ділитися думками, що хотілося здатися вже на початку. Але я вважаю, що важливо показати, що страшно буває абсолютно всім. Важливо працювати зі своїми недоліками і не давати можливість тимчасовій слабкості оволодіти чимось більшим і забрати у вас можливість зробити щось сутнісне чи тим більше втілити мрію!
***Дистанція. Словом до першого орієнтиру - мосту Султана Мехмеда Фатіха - я допливла уже з усвідомленням, що цей заплив для мене - точно не про швидкість. Тут аби догребти, коли вода в очах і треба постійно зупинятися, щоб вилити її з окулярів і спробувати втиснути їх так, щоб вони протікали мінімально. У мене до речі досі міні-синці навколо очей і відповідно біль від цього
Під мостом я пропливала на спині - його ж добре видно над собою і відповідно збитися зі шляху майже неможливо. Це дозволило мені віддихатися і зібрати себе до купи. Далі я призвичаїлася до води в очах, відлаштувала дихання ну і взагалі нормально попливла. Все було дуже ок, я бачила, що пливу посередині, відчувала прохолоду (саме так усі кажуть - знайти прохолодну воду і триматися її, бо там найшвидша течія), всі об’єкти на берегах миналися досить швидко і я вже почала згадувати, нащо ж я цим всім почала займатися - розвага, фан, адреналін.. Точно, я ж мала кайфувати від приємної водички і прохолоди. Мене навіть не турбували медузи і сміття, які періодично зустрічалися у воді.
І тут Босфор подарував мені черговий челендж - я потрапила ну в дуууже холодну течію. Спочатку було нормально. Я наївно розраховувала, що вона мене швиденько прямо донесе до фінішу і я вийду з тої мерзлоти. Я згадувала слова з усяких якихось пам’яток і “порад” - ну якщо вам холодно, ну то гребіть швидше, щоб зігрітися. Ага, ну ок.. Гребу.. Я не знаю скільки часу так минуло. Моя свідомість включилася вже десь близько біля фінішу. Я бачила надувні кулі, до яких треба було допливти і мені дуже хотілося цього з однієї причини - щоб мені перестало бути холодно!!! Ті, хто близько знайомі зі мною, знають, що я ще той мерзляк і відповідно проходити через таке для мене - нереально складно. Ну це і зумовило зрештою те, що вийшла я з води - з губами “кольору морської хвилі”, який не сходив ще мабуть годину точно))
Далі погода вирішила добити нас і крім тих хвиль, які злякали багатьох ще й почався дощ. Ну дощем волинсько-поліських людей злякати складно, тим більше, що в мене вже був досвід пливти під час дощу і навіть трішки грози на Згоранському озері - якраз за тиждень до Босфору. Тому хоч тут я гідно справилася;))
***Такий не простий Босфорський фініш. Заплив через Босфор складний тим, що тут є багато течій. Є от та основна, яка “несе” учасників по дистанції, а є зворотні - біля берегів, які треба якось подолати/обпливти, щоб дістатися фінішу. Десь за метрів може 50 (не знаю точно) зустріла свою колегу, від якої відстала ще на початку через ті окуляри і свої зупинки. Біля нас дуже страшно кричала якась жінка, яку явно не помічали рятувальники. Ми якось допомогли їй зрозуміти, що треба робити. Жінка до речі була російськомовна ну і їй реально пощастило, що вона зустріла людей, які могли їй російською сказати, що треба зняти шапку і махати нею рятувальникам на найближчому човні. Це я до того, що один із ну просто обов’язкових навиків (особливо, якщо ти їдеш закордон і особливо якщо ти береш участь у подібних змаганнях), які треба мати - має бути елементарне знання англійської. Після того, як ми впевнилися, що з жіночкою все буде ок, моя колега з відчуттям серйозної розгубленості сказала, що вже довго бореться тут із зворотньою течією і щось із цим треба робити!)) Я не знайшла нічого кращого, ніж сказати їй - давай! ти можеш! греби з усіх сил! нічо не знаю, ти стільки пропливла, то що не зможеш тут тих пару метрів подолати? (ну так.. я вмію мотивувати людей
