Анатолій Коломієць, який за часів активної футбольної кар’єри провів за «Верес» 280 матчів і забив 19 м’ячів, після восьмирічної перерви повернувся у рідний клуб. Тут він вже працює на посаді адміністратора команди.
Анатолій Коломієць народився 18 березня 1976 року у Рівному. Вихованець ДЮСШ «Верес». До основи рівненського клубу пробився не одразу. Тому у дорослому футболі дебютував у складі клубу «Нива» (Миронівка, Київська область), де грав пліч-о-пліч разом із нинішнім головним тренером ФК «Львів» Юрієм Бакаловим.
Після сезону на Київщині – повернувся до «Вереса», за який відіграв два роки у Першій лізі. Після цього здобув золоті медалі Першої ліги у складі «Миколаєва» під керівництвом тренера Анатолія Заяєва. Виступав також за «Прикарпаття» (івано-Франківськ), «Енергетик» (Бурштин), «Полісся» (Житомир). Завершував футбольну кар’єру також у «Вересі», після чого працював на посаді адміністратора у клубі аж до його розформування посеред сезону 2010-2011.
- Анатолію Анатолійовичу, розкажіть, чим займалися після того, як довелося покинути великий футбол?
- Активну кар’єру футболіста на професійному рівні завершив у сезоні 2007-2008. Потім працював у клубі на посаді адміністратора. Паралельно грав у чемпіонаті Рівненської області за команду «Гоща-АМАКО». Пізніше виступав за команду 35+ у чемпіонаті області серед ветеранів у складі рівненської «Славії». Потім через проблеми з фінансуванням «Верес» припинив своє існування. Я ж – вирішив кардинально змінити життєві пріоритети і тривалий час працював у будівельному бізнесі. Тепер можу порівняти роботу у футболі та у будівництві. Скажу, що і там, і там – важко. Але якщо працювати на совість – можна заробляти на життя.
- Як сталося так, що Ви повернулися у футбол?
- Я продовжував цікавитися футболом. Українським загалом і місцевим. Дивився матчі відродженого «Вереса» по телевізору. Наприкінці минулого року зустрівся зі спортивним директором клубу Орестом Балем. Той запитав, чи не хочу я працювати адміністратором у клубі. Я подумав і погодився. Потім ми зустрілися із головним тренером Олегом Шандруком. Поговорили, познайомилися. І я дав остаточну згоду.
- Які спогади пов’язують Вас із «Вересом»?
- Рівне – це моє рідне місто. Тут я починав свій шлях у футбол. І куди б не йшов – все-одно завжди повертався у «Верес». Спогади – лише найкращі.
- Пригадайте якийсь цікавий епізод із часів футбольної кар’єри…
- Найяскравіший спогад – це мій дебют за «Верес». Я повернувся до Рівного після року у миронівській «Ниві». «Верес» тоді стартував у Першій лізі після вильоту з вищої. Це був другий тур. Ми приймали ужгородське «Закарпаття». Я вийшов на заміну на 80-й хвилині і за дві хвилини першим дотиком забив гол, який став переможним…
Пригадую також кубковий матч. І теж проти «Закарпаття». Тоді ужгородці грали у Вищій лізі. А ми – у Другій. Нашу команду тренував Роман Лаба. Ми були аутсайдерами того протистояння. Але матч завершився нульовою нічиєю, а у серії пенальті ми перемогли. Це була сенсація.
- Кажете, слідкували за матчами команди. Чи були на матчах у Млинові і яке враження справила гра команди влітку та восени?
- На жаль, у Млинові не бував через зайнятість на роботі. Але по телевізору матчі дивився. Влітку було зрозуміло, що команда будувалася з нуля. І на старті буде непросто. Але згодом хлопці увійшли у повноцінний тренувальний процес і все пішло веселіше. Вважаю, що нинішня команда може боротися за поставлені керівництвом цілі. І радувати вболівальників.
Щодо підтримки – то можу сказати, що мені є з чим порівняти. Пограв у різних містах за різні клуби. І підтримки як у Рівному – не відчував ніде. У нас вболівальники підтримують команду навіть у найскрутніші часи.
Інформаційна служба НК «Верес» (Рівне)
