Відверте інтерв'ю генеральної директорки Народного Клубу "Верес" Ірини Теслюк після призначення на нову посаду.
Рівненський «Верес» у багатьох питаннях – першопроходець. Це стосується як способу господарювання – «народного клубу», так і юридичних прецедентів – знаменитих уже ноу-хау. Тому ми нітрохи не здивувалися, коли почули про новопризначення – Ірина Теслюк очолила адміністрацію «Вересу», і на сьогодні вона є єдиною жінкою-керівницею футбольного клубу в Україні. Та й загалом, подібних прецедентів було не так багато. Пригадується хіба що, як працювали на директорських посадах Олександра Кравчук (стрийська «Скала») та Тетяна Чорна (житомирське «Полісся»).
Яким був її шлях до цієї посади, що планує здійснити у директораті «Вереса» та в чому вбачає цікавість українського футболу? Ірина Теслюк розповіла в інтерв’ю SportArena, поділившись кількома управлінськими історіями, (не)секретною інформацією та своїми поглядами на спорт як бізнес і бізнес як спорт.
«Щоб поважали, слухали і трішки боялися – це дуже важко»
— Як почуває себе єдина на сьогоднішній день жінка-керівник в українському футболі?
— Почуваюся в робочому процесі. Самі розумієте: це старт сезону. Вирішується багато питань – від форми до заявки, від самої логістики чемпіонату до постановки завдань. Дуже багато роботи, старого й нового, ми рухаємося, хочемо внести щось нове в український футбол, працюємо над іміджем команди, формуємо спонсорські пакети та презентаціі…
— Не помилюся, якщо подумаю, що усе перелічене є вашими кадровими обов’язками та напрямами діяльності?
— Ні, не все перелічене. У мої обов’язки входить повний контроль діяльності футбольного клубу “Верес” (Рівне), тобто єдине, у що я не втручаюся, – це спортивний результат. Все решта на мені.
— Що таке на сьогоднішній день – футбольний клуб? Його можна порівняти, приміром, з підприємством? А якщо можна, то з яким?
— Так, з підприємством можна порівняти, тільки нажаль не прибутковим. За структурою у нас приблизно 40 людей у штаті, враховуючи футболістів.
— З ким найважче було говорити у новому статусі?
— Бесіду нелегко вести зі всіма, це вам скаже будь-який управлінець. Для того, щоб бесіда пройшла правильно, і в людини склалося правильне ставлення до тебе як до керівника, треба докласти багато зусиль. Налаштувати такий робочий процес, до того ж жінці у чоловічому колективі, щоб поважали, слухали і трішки боялися, це дуже важко.
— Невже от нічого-нічого не змінилося?
— Річ у тім, що я уже п’ять років працюю у футбольному клубі. Коли ти давно в колективі – посадові рокіровки не настільки відчуваються, ти вже знаєш, що, куди й чому. Чому, в принципі, я на своєму місці зараз і чому мені довірили керування футбольним клубом? Тому що у мене є така риса характеру як відповідальність. Куди б я не прийшла, я намагаюсь контролювати усі процеси, які я бачу. От я приходжу кудись, і мені потрібно знати: «А це по скільки? А це як працює? А це де береться? А тут чому так, а тут чому не так?»
Саме тому за п’ять років я вже повністю вивчила структуру футбольного клубу, знаю абсолютно все про його бюджет, витрати, які можуть бути надходження, що де можна зекономити, що де можна зробити краще… Саме через це для мене ніяких новинок не було. Документальний процес — заявки футболістів, контракти, – це я довіряю тренерському штабу, зокрема Оресту Михайловичу Балю, він уже давно працює в клубі й має величезний, власне, спортивний досвід.
«Ми більше не “пустеля Гобі”»
— А як у вас налагоджено взаємини із тими, кого називають засновниками, власниками клубу? Приміром, з панами Хахльовим і Надєїним? Між ними можна поставити знак “=”, і хто з них який у роботі у футбольному клубі?
— Для мене що Олексій Володимирович, що Іван Олексійович — поважні люди, у яких є чому повчитися, зокрема, в управлінській сфері. Я прислуховуюся до їхньої думки і, в принципі, на сьогоднішній день маю повне взаєморозуміння і спільне бачення процесів з президентом клубу Іваном Олексійовичем Надєїним.
— Пан Хахльов багато років був очільником громадської спілки “Верес”. На сьогодні він має щось до футбольного клубу?
— Він до сьогодні очільник громадської спілки “Верес-Рівне” [ГС РФК «ВЕРЕС-РІВНЕ»].
— Ми всі пам’ятаємо, як з’являвся клуб. Коли ініціативна група в місті роздавала листівки землякам, знайомлячи їх із навіть не проектом – мрією про футбольний клуб. Коли з’явилися перші ескізи емблеми, палатки з картонним Ліонелем Мессі… На якому етапі ви приєдналися до «Вересу»? Ще у ті романтичні часи зародження клубу?
— Я була з клубом з самого початку, з першої нашої рекламної акції “Наша мрія — “Верес-Рівне”. Вірила в те, що ми можемо повернути футбол у Рівне. І самі бачите – ми більше не «пустеля Гобі».
— Я згадую “Верес” до того зняття 2011 року: не хочеться нікого ображати, але це був депресивний клуб-аутсайдер Другої ліги, на який ходило менше людей, ніж на, образно кажучи, мотобол. З чим ви пов’язуєте цей фантастичний епізод в історії клубу, коли приходило більше вболівальників, ніж міг вмістити стадіон “Колізей”?
— По-перше, на Рівненщині люди дуже люблять футбол. Вони вже скучили за такими дійствами, у нас взагалі мало проходить якихось цікавих спортивних змагань… Ми зробили навколо футболу справжнє сімейне свято. Ми заслужили нашого вболівальника, ми його напрацювали, тому що це теж важка робота. Це спільна робота всього менеджерського складу і керівників.
«Впевнена, що “Верес” ще збиратиме повний стадіон у Рівному»
— Ми весь час згадуємо ті фантастичні аншлаги, які збирав тодішній “Верес”, але після того сталася Прем’єр-ліга, перебазування у місті Львів, «ноу-хау» і зараз команда грає у Млинові. Чи є ще інтерес в обласному центрі, чи, може, встигли розгубити вже цей вболівальницький актив?
— Насправді інтерес дуже великий, і всі з нетерпінням чекають відкриття нового стадіону “Авангард” у Рівному, що зараз знаходиться на стадії реконструкції. Я впевнена, я готова відповідати за це, що ми збиратимемо повний стадіон у Рівному.
— Наскільки реконструкція стадіону «Авангард» – ваша проблема? Хто займається ним, які ключові дати?
— Стадіон — це комунальна власність міста. Його реконструкція фінансується з міського бюджету. А ми допомагаємо чим можемо і сподіваємося, чекаємо, що його зроблять вчасно. Стадіон потрібен команді, команда потрібна стадіону. І місто від цього лише виграє. Не секрет, що «Верес» вже став своєрідним брендом Рівного. Я мрію, щоб матчі Першої ліги ми вже проводили у Рівному, на новому стадіоні.
— Першу лігу, ага. З цього я роблю висновок, що на наступний сезон завдання очевидне — тільки підвищуватися в класі?
— Звичайно, таке завдання стоїть. Воно стоїть перед нами, перед нашим новим тренерським штабом і перед футболістами.
— Інсайдерська інформація запевняє, що “Верес” – у трійці клубів із найвищою зарплатнею у групі А і у п’ятірці у Другій лізі загалом. Наскільки це відповідає дійсності? Чи збільшилися зарплатні відомості порівняно з минулим сезоном?
— Я можу сказати, що, порівняно з минулим сезоном, не набагато збільшилися зарплатні відомості, вони майже відповідають тим сумам, які, наскільки мені відомо, є у Другій лізі, групах «А» і «Б». Тому не думаю, що у нас є набагато більший бюджет на заробітні плати, ніж в інших клубах.
«Внесків уболівальників – членів народного клубу для утримання професіональної команди недостатньо. Але є напрацювання по запрошенні нових спонсорів»
— Звідки взагалі береться фінансування на участь футбольного клубу “Верес” у чемпіонаті Другої ліги? Які джерела цих фінансів?
— Знаєте, це сукупність усіх факторів. В першу чергу, це наші люди, наші вболівальники, члени народного клубу, це 4624 людей, які повірили в його створення і до сих пір є з нами. Вони підтримують, цікавляться, критикують, а це для нас важливо. Є спонсори і партнери, які підтримують нас з першого дня, такі, як компанія “АвтоПлюс” в особі Андрія Біланчука, він наш найнадійніший спонсор. Також є ще кілька спонсорів, які йдуть із нами у наступний сезон. Ще наші 130 партнерів по програмі лояльності “Я люблю “Верес”. Вже мені телефонують, вітають, кажуть, що готові працювати, що вірять нам, що хочуть знову так як раніше. Думаю, попереду в нас буде ще одна дуже цікава сходинка.
— Спонсорська?
— Сподіваюся, що на сьогоднішній день при цій позитивній тенденції нашого клубу, те, що я точно знаю і бачу, до нас повернеться дуже багато саме наших регіональних рівненський компаній, партнерів і спонсорів. Ми будемо над цим працювати.
— Яка частка фінансування на сьогодні підприємства нового президента? Наскільки вагомою вона є у відсотках від загального бюджету?
— Ми до кінця не готові відповісти на це питання, які саме частки будуть у нас від “Укртепло” і інших спонсорів, тому що ми ще формуємо бюджет. Точно можу сказати, що компанія «Укртепло» покриє основну частину видатків бюджету. До того ж, на сьогоднішній день ще не всі пакети погоджені, у нас іде боротьба за титульне місце спонсора. Не буду називати, між якими компаніями, але, думаю, десь буквально в найближчому майбутньому ми оголосимо усіх наших спонсорів і їхні частки. Також маємо підтримку місцевої влади і дуже надіємось на неї.
— Уточнення відносно іншого джерела фінансування: це якраз члени народного клубу, безпосередньо вболівальники. Скажіть, будь ласка, чи платяться на сьогодні внески членами народного клубу і чи достатньо було б їх просто для забезпечення участі команди у Другій лізі?
— На сьогоднішній день, на жаль, цих внесків недостатньо. У нас є члени клубу, які викупили картки народного клубу “Верес”. На сьогодні ця картка коштує 200 гривень. Вона дає право на знижки у всіх магазинах і закладах наших партнерів, і ми зараз також формуємо повністю нову стратегію, саме як буде працювати система цих карток і як в подальшому можна буде стати членом цього клубу. Тому поки ми не готові до кінця відповісти, як воно точно буде працювати.
— Робимо висновок, що ні внесків членів, ні вхідних квитків на матчі, тим більше якщо це Млинів, недостатньо для того, щоб утримувати професіональний клуб.
— Так.
«У “Вереса” було, напевно, порівну прибутку за членські внески й збитку за штрафи щодо піротехніки й інших порушень»
— Тепер про вас: розкажіть, будь ласка, про себе, яка у вас освіта, які попередні місця роботи? Як ви перетнулися власне з футболом?
— За освітою я економіст (фінанси та кредит), закінчила міжнародний економічний університет у Рівному, працювала у багатьох установах… Працювала в банку, очолювала страхову компанію, займалася магазинами. Все те дало мені суцільне розуміння всіх процесів, які відбуваються у бізнесі. Я змогла перенести їх у футбольний клуб. В принципі, у футбольному клубі я починала просто із відкриття фан-шопу, виготовлення товару, а потім почала займатися формою, ще пізніше — влаштуванням проживання і харчування футболістів, спонсорами. Так і дійшло все до того, що я вже могла контролювати все.
— У вашій родині були вболівальники або футболісти? Як ви захопилися футболом?
— Ні, в мене в родині не було ні спортсменів, ні вболівальників. Мій батько, звичайно, дуже вболіває за футбольний клуб “Верес”. Він постійно мені телефонує, так як і бабуся з дідусем. У мене в сім’ї, переважно, всі управлінці або ж керівники, тому саме звідти в мене і характер, і вміння, і виховання, тобто це все мені дала моя сім’я. Саме зі спортом я ніколи не була зв’язана, але люблю футбол, футбольний клуб “Верес”. Це для мене на сьогодні одне із основних захоплень у моєму житті.
— “Верес” унікальний хоча б тим, що досягнув всього за кілька років від Другої ліги до Прем’єр-ліги – й так само швидко опинився на вихідних позиціях. За весь цей час, за весь цей шлях — яка найбільша ваша футбольна емоція? Який матч або футбольний день пригадуєте із найбільшим захватом і розумінням, що це було круто?
— У мене таких днів багато. Найбільше люблю відчуття завершеності, завершеної дії, тобто, коли пройшов матч і я розумію, що все вдалося, що прийшла максимальна кількість людей, як ми і планували, і що спортивний результат на нашу користь… Все закінчується, люди виходять зі стадіону на поле, і в мене такі мурашки по тілу від того, що це вже відбулося і у нас все вийшло. Таких днів багато, особливо це дні перемоги і найбільшої кількості глядачів на трибунах.
— Напевно, найбільше пригадується матч проти “Десни”, коли, за неофіційними даними, було 7,5 тисяч чоловік при дозволеній місткості 4,8 тисяч.
— Це за неофіційними даними. Ну що сказати – люди приходили і сиділи на трибунах, в проходах… та де завгодно. Черга за квитками тягнулась до центра міста. Всі бажаючі просто не могли зайти на футбол.
— А з іншого боку, цей дизельний потяг, який віз уболівальників “Вереса” у Львів. Весь салон – у неймовірних червоно-чорних кольорах. Як з’явилася ця божевільна ідея?
— Червоно-чорний експрес… Це прекрасна історія. Так як у нас домашнім стадіоном був “Арена-Львів”, нам потрібно було якось до нього добиратися. У нас ходить дуже чудова електричка, люди нею користуються, вона зручна і швидка. Ми звернулися до залізничного управління й домовилися, щоб електричка везла фанатів за певну суму, виручену за продаж частини квитків, і за частину фінансування клубу. Ці електрички були неймовірні, ми самі ними їхали, це були такі емоції, які ні з чим не зрівняються.
— Вболівальники “Вереса” принесли клубу більше коштів на членських внесках чи більше штрафів завдяки своїм витівкам?
— Ох… Напевно, рівноцінно. Якщо сісти і порахувати, то думаю, що приблизно порівну. Скільки клуб заплатив штрафів за піротехніку і вболівальників, стільки в нас було й внесків.
«Наші футболісти лікуються у стоматологічній компанії – партнері нашого клубу й п’ють мінералку від спонсорів»
— Коли команда припинила участь у Прем’єр-лізі, чи дуже великим було падіння інтересу спонсорів? Були тоді розірвані контракти чи спонсори, які відмовлялися від “Вереса” саме тому, що він більше не в Прем’єр-лізі?
— Ті спонсори, які підтримували нас з самого початку, до сих пір з нами. Коли ми перейшли назад у Другу лігу, то всі наші місцеві спонсори стали до нас лояльнішими. Наприклад, у мене є дуже багато спонсорів, які навіть не воліють себе називати, не хочуть реклами, тобто, вони просто дають кошти на тренування, на форму, на м’ячі. От є такі люди і, на жаль, вони не хочуть, щоб я називала їхні імена… Це просто вболівальники, які займаються бізнесом, будівництвом, різними видами діяльності, які періодично дають кошти на футбольний клуб, на футболістів. Ми дуже вдячні таким небайдужим підприємцям і вболівальникам.
— Правду кажуть, що “Верес” і його футболісти завдяки спонсорській підтримці мають «живий бартер», тобто це і мінеральна вода, яка в клуб поступає, і співпраця з тими ж торгівцями автомобілями, і навіть пломбування і протезування зубів…
— Це правда. “Верес” у нас по бартеру має і воду, і лікування зубів, і стрижки в перукарні, і річні абонементи в тренажерну залу… Справді, траплялося, що наші футболісти лікувалися у стоматологічній компанії – партнері нашого клубу. Дуже багато у нас переваг саме завдяки лояльності наших рівненських людей. Ми проводимо такі бартерні домовленості, що дійсно є унікальними у нас в Україні.
— Дуже приємно дивитися на фотографії з презентацією нової форми – обрали міську браму, не полінилися провести фотосесію. Молодці. А як щодо предмету презентації? З Nike у вас ексклюзивні стосунки? Як змогли з ними домовитися і чому саме цей бренд вибрали?
— З Nike у нас дуже гарні домовленості, це гарна знижка на футбольну форму й ексклюзивні умови. Ми давно хотіли форму Nike, бо, як відомо, усі футболісти дуже люблять цю форму, тож просили її. Домовилися з дистриб’юторами завдяки нашому новому головному тренеру Юрію Вірту, тому що це його давні друзі, та й він наполягав на тому, щоб форма була саме Nike. Ми були не проти, навпаки, дуже раді цьому новому технічному партнеру.
— Форма наразі виглядає незвично. Дещо простенька, без жодного спонсора. Так-от, скільки місць для спонсорів продається?
— Можливо, ми змінимо концепцію форми, але у нас були заяви від наших “ультрасів”, яких ми поважаємо, це наші «старі вовки»… На їх погляд, форма має бути однотонною – основна чорна і запасна червона форми, без варіантів. Ми їх слухаємося, поважаємо. Коли ми замовляємо форму, ми попереджаємо, що вона повинна бути чисто чорна або чисто червона. І я надіюсь, що ми займемо усі місця на футболці і шортах нашими партнерами і спонсорами. Ми зробили зараз презентацію просто самої форми, а презентація спонсорів буде пізніше, коли ми правильно розподілимо спонсорський пакет.
«Ситуація з побиттям таксиста – ще один яскравий доказ того, що інколи другий шанс можна і не давати»
— Є ще одне, в чому «Верес» унікальний – це зібрання членів клубу із вболівальниками. Такого більше немає ні в кого. Тут є і плюси – наприклад, звичайний вболівальник може в обличчя і президенту клубу, і головному тренеру висловити все, що він хоче, але є і мінуси, зокрема, інциденти, коли футболіст побив члена народного клубу, коли було ще кілька зіткнень… Чого більше тут: чистого, справжнього, джерельного народовладдя чи все-таки неконтрольованого хаосу?
— Найбільше тут небайдужості до всіх процесів, які відбуваються у нас в народному клубі, як зі сторони ЗМІ, так і зі сторони вболівальників. Можливо, такі історії є і в інших футбольних клубах, просто вони не анонсуються. У нас все просто і відкрито. Кожен футболіст, який приїжджає в футбольний клуб, не дивується тому, що його впізнає і таксист, і офіціант, і просто працівник в супермаркеті… У нас усе у всіх перед очима. Головне — це небайдужість, і я за неї дуже вдячна. Хтось критикує, хтось злиться — це все небайдужість, і я їй дуже радію.
— Таксисти справді впізнають футболістів «Вереса» після історії з кількома вашими футболістами, які побили одного з них. Тут відразу питання: вийшло трішки негарно, тому що спершу оголосили про звільнення футболістів, потім когось із них помилували, потім все-таки звільнили. Як це все відбувалося і наскільки важкими чули рішення?
— Таке відбувається, тому що клуб комунікує із вболівальниками. Ми до них прислухаємося, і це була ініціатива вболівальників. Вони поручилися за футболістів і сказали, що хочуть, щоб ми дали їм ще один шанс, та й тренерський штаб був не проти… Тому ми дали їм цей другий шанс. Ще один яскравий доказ того, що інколи другий шанс не варто давати.
— Відразу запитання: Антон Котляр – найбільший bad boy, з яким доводилося працювати, чи були футболісти, які приносили більше проблем, але ми про це не дізналися?
— Я б не сказала, що Котляр такий уже bad boy, але він порушив спортивний режим. Ми попереджаємо всіх, говоримо зі всіма щойно вони починають з нами працювати, що у нас спортивний режим на першому місці, тому той, хто його порушує, працювати з нами не буде. Це стосується також адміністративного і тренерського складу.
— Це дійсно їх стосується, адже ми чули про публічну перепалку адміністратора Богдана Говоровського і попереднього головного тренера Олега Шандрука. У цій ситуації склалося враження, що усе керівництво зайняло позицію нейтралітету…
— Я тоді не була присутня, не можу коментувати саме цей інцидент. Ще раз повторюся, що ми в “Вересі” саме за правильну роботу як адміністративного складу, так і спортивної системи. Це порядність, ніякого алкоголю, чиста мова… Це те, за що ми боремося в нашому клубі.
«Хотілося б зустріти УПЛ на оновленому рівненському стадіоні»
— Особисто ви працюєте у футбольному клубі, у якому, не враховуючи вас і головного бухгалтера, одні чоловіки. Стикалися із проявами сексизму, неповаги до себе як до жінки у футболі?
— Ні. Стикаюся із відкритим заграванням, з якоюсь симпатією з боку чоловіків. Я вже навчилася на це правильно реагувати. Як такого, сексизму на сьогоднішній день я не бачу в нашому футбольному клубі.
— Не можу не запитати про забобони, тому що навіть в 2016 році під час чемпіонату Європи дівчата з прес-служби Федерації футболу України були відчіплені від літака збірної України, тому що тренерський штаб вважав, що жінки не повинні бути на борту літака чи автобуса. В “Вересі” таке можливе?
— В автобусі я точно не їжджу. Забобони є забобони… Був час, коли дивувалися присутності жінки у футбольній команді, але тепер все сприймають правильно, тому що не раз було доведено, що я у “Вересі” — до перемоги і до успіху.
— Питання відносно ваших колег. Їх було зовсім небагато. Кого із жінок у футболі знаєте? Хто подобається вам у плані роботи якраз на своїх посадах, хай це буде менеджмент, арбітраж, будь-що?
— Знаю багато жінок в українському футболі, можливо, не на керівних посадах, та все ж. Вони на своєму місці, вони керують процесами… З деким я особисто знайома. Наприклад, із Мариною Нежигай, яка, я вважаю, повністю наводить порядки в нашій збірній. Є у мене дуже гарна подруга Оксана Лесик, яка займається більш глобальними проектами, але теж пов’язаними з футболом… Насправді, всі жінки, з якими я знайома, на своєму місці, працюють навіть краще, ніж чоловіки.
— Ваші плани на цій посаді? Чого хочете досягнути? Що намітили собі на найближчий сезон паралельно з командою?
— Я чітко знаю, що хочу досягнути правильної іміджевої історії для нашого народного клубу. Якщо ви читали ЗМІ, то знаєте, що будуть запроваджені акції футбольного клубу «Верес». Це буде потрійна відповідальність і місцевої влади, і бізнесменів, і саме людей, які куплять акції народного клубу. Тим, в кого є картка члена народного клубу, їм будуть роздаватися акції безкоштовно. Така у нас наразі є стратегія.
Особисто я хочу, щоб клуб при моєму менеджменті процвітав, щоб він показував багато нового для других футбольних клубів України: як можна працювати з вболівальником, щоб наші стадіони були заповнені вболівальниками, щоб спонсори і партнери хотіли бути поруч з футбольним клубом, вкладати кошти, радіти разом з нами. І ще хочеться, щоб це все підкріплювалось спортивним результатом, щоб задача виходу в Першу лігу була виконана ще в цьому році. Хотілося б новий стадіон, щоб зустріти на ньому Прем’єр-лігу.
