Кордон, який існував між двома державами СРСР та Польщею до 1939 року, проходив одразу за Острогом. І хоч самого кордону давно вже не існує, але ментально він до цих пір відчувається. Жителі Хмельниччини та Житомирщини стероризовані голодомором та репресіями стали в своїй більшості совками. У нас відразу видно як за Горинню (по цій річці проходив кордон) селяни можуть в неділю працювати на городах,щось майструвати у своїх дворах і т.д. Звичано що це стосується далеко не всіх, але таке є.
В 1939 році, коли совєтські війська перейшли кордон і захопили територію Західної України, вони от той водорозділ ментальний, залишили під охороною загонів НКВС. Якщо в Острозі за Польщі було дві прикордонні застави, то совєти спорудили чотири КПП, на яких день і ніч чергували військові.
Цікавий приклад здивування від життя в "закордонній Украні" розповідав мені професор Володимир Овсійчук. В 1939 році після 17 вересня, коли кордон перейшли червоні, то малий Володько пішов зі Славутського району в європейський Остріг по книжки. На той час ще не було совєтських КПП, лише на вельбівському мосту залишили чергувати двох солдат із діючої армії. Про військовослужбовців зовсім забули і тому останні просто на ніч і на обід ходили в місто Остріг і просилися ночувати до багатих місцевих євреїв.
Школяр Володька разом із свом другом, переночувавши в копиці сіна біля села Вельбівне, безперешкодно перейшли вже не існуючий кордон і потрапили в Остріг. Молодих хлопців здивував в місті порядок, переповненні товаром магазини і старовинний замок. Звичайно що купити вони собі нічого не змогли і відправились до дому лише з новими емоціями. Зовсім скоро, щоб не траплялись подібні випадки, "кордон" між українцями відновили аж до 1941 року, поки не прийшли в Остріг німецькі війська.
Микола Бендюк, історик, реставратор, мистецтвознавець
