Робочі моменти. Одна з 42 справ і матеріалів, розглянутих на цьому тижні. У кримінальному світі є категорія людей, які бажають бути засудженими. Вони не можуть пристосуватись до життя поза ґратами. І повертаються в буцегарню.
Ця справа була не складна. Неодноразово судимий чоловік, віком під 50 років. Не зміг працевлаштувась після звільнення: ні вантажником, ні на ферму. Перебивався якимись підробітками. Протримався біля 9 місяців. Після виснажливої зими - знову почав красти. Загримів під варту-і не дуже засмутився. Там легше. Годують, є де спати, комунальні послуги платити не треба, має досвід життя у в‘язниці.
Оголосила вирок. Чоловік отримав 4 роки і два місяці позбавлення волі. Запитала чи все зрозуміло, роз‘яснила право на апеляцію.
У відповідь почула: «Я не писатиму апеляцію. Вперше зустрічаю суддю, яка такою доступною мовою все пояснює. У мене питань нема. Послухавши Вас, я задумався. Мабуть, треба все це закінчувати. Не хочу на старості років кататись по зонам. Як звільнюсь-прийду до Вас за консультацією».
В мене аж дихання збило. Кажу, рада, що примусила задуматись над тим, як налагодити своє життя. Але... Суд консультацій не надає. І не треба мене шукати після звільнення.
Мораль така: не завжди і не всім засудженим до ув‘язнення в місцях позбавлення волі подобаються вироки. А знайти суддю не проблема: декілька кліків в гуглі і отримаєш усю інфу про місце проживання. Відомості про суддів і їх родичів у вільному доступі по всім реєстрам.
Судді не знають коли і де «рвоне». Але всеодно продовжують виконувати свої функції. Про безпеку суддів та їх сімей держава не дбає. Натомість, вимагає прозорості і доброчесності. Що ж, в результаті «реформ» рівень стресостійкості суддів виріс до хмар. Ну, хоч щось добре)
Олександра Жуковська, суддя Дубенського міськрайонного суду, текст зі сторінки на Facebook.
