Призер чемпіонату світу в Німеччині 2016 року, 33-разовий чемпіон України, «Найсильніший кікбоксер України», переможець різноманітних турнірів з кікбоксингу та ММА, нагороджений орденом за розвиток Українського спорту, входить до складу збірної України з кікбоксингу та буде представляти Україну на чемпіонаті Європи 2018 року — все це про рівнянина Іллю Алексеюка. Про це пишуть «Новини по-рівненськи»
Рівненському бійцю усього десять років, а його здобуткам можуть позаздрити дорослі спортсмени.
У спорт хлопчик подався у віці шести років. Спочатку він займався дзюдо, утім як розповідає мама спортсмена Анастасія Алексеюк, цей вид спорту хлопчику був не до душі. У сім років Ілля, боксуючи зі своїм товаришем, сказав батькам, що хоче займатись кікбоксингом.
Уже після двох місяців занять Ілля поїхав до Тернополя на свої перші змагання, де здобув першість. Незабутнє відчуття перемоги сподобалось бійцю і стало головною мотивацією у подальших спортивних здобутках.
— Ілля, чого ти нині хочеш досягти у спорті?
— Хочу стати майстром спорту та тренером.
— А хто для тебе є взірцем та прикладом для наслідування?
— Конор Макгрегор і тренер.
Ігор Гуцалюк, тренер бійцівського клубу «Легіон», розповідає: Ілля тренується шість днів на тиждень, основне тренування триває приблизно годину, ще годину хлопчик проводить в залі, удосконалюючи себе.
Своїм головним уболівальником Ілля, не задумуючись, називає маму. Як розповідає Анастасія Алексеюк, за три роки вона лише один раз пропустила змагання за участі сина — коли була за кордоном.
«Він сам такий спокійний, ніжний, але коли виходить в ринг, то стає зовсім інший, — розповідає мама хлопчика. — Він дуже самостійний та турботливий. У неділю, щоб зробити приємно, готує мені каву».
Мама бійця каже, були випадки, коли хлопчик шкодував недосвідчених бійців, коли бачив їхні сльози: «Він вигравав, але бій не відпрацьовував, як потрібно було».
Сам Ілля каже під час бою ніколи не плакав, сльози були після бою, коли програв на чемпіонаті Світу.
«Без програшів теж не можна, вони навчають», — коментує Анастасія Алексеюк.
Юний боєць розповідає: з тренером аналізують бої, намагаються в надалі не допускати помилок.
— Яка твоя найяскравіша перемога?
— Мене тішить одна перемога — на чемпіонаті Світу, це був півфінал . Там був один хлопчик з Іспанії, якого я вдарив з розвороту ногою.
— Який твій фірмовий удар?
— Торнадо.
Анастасія Алексеюк говорить, що в ринзі Ілля себе почуває ліпше, ніж на татамі. На татамі бували випадки, коли його дискваліфікували за надто жорсткі удари, нині ж у ринзі бої іншого ґатунку.
«Я часто його запитую: сину, тобі не боляче? Але він завжди каже: “мама, їхні удари мені надто легкі”», — ділиться мама хлопчика.
Ілля з гордістю розповідає — у нього вся сім’я спортивна. Тато займався раніше боксом, мама кандидат в майстри спорту з дзюдо та майстер спорту з самбо. Тепер мама Іллі, яка завжди поряд із сином, ще й судить бої кікбоксерів. Були випадки, коли доводилось судити бої сина, однак по правилах її голос не впливав на перемогу чи програш бійців. Сестричка Катерина більш схильна до танців, а от трирічний Іван схоже хоче йти по стопах старшого брата. Після змагань він завжди дивитися відео з боїв Іллі, а потім разом із ним боксує. Ілля відмічає у братика сильний удар.
У свої десять років хлопчик уже зробив свій перший спортивний вибір. Ілля паралельно займався футболом, утім після того, як отримав травму, став перед вибором: або футбол, або кікбоксинг. Останній більше йому до душі.
Утім, Ілля каже, хоче спробувати себе ще й у змішаних єдиноборствах ММА. Таку ініціативу не виключає тренер Ігор Гуцалюк, адже вважає, що в такому віці треба давати вчасно відпочити від спорту, або ж давати можливість “переключитись”. Попереду у хлопчика перехідний період з новими цінностями і новими вподобаннями, і завдання тренера — зберегти інтерес до спорту та перемоги.
Відпочиватиме Ілля Алексеюк лише влітку, бо ж попереду ще багато змагань та турнірів, насамперед — чемпіонат Європи у травні 2018 року.
Спортсмен добре усвідомлює важливість змагань та каже, що налаштований показати гарні результати, а наприкінці розмови зізнається: насправді дуже не любить, коли його хвалять і коли опиняється у центрі уваги. Мама додає: йому важлива похвала його тренера.
